ТАТАРБУНАРСЬКИЙ  РАЙОННИЙ СУД    ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                        Справа №2-199/10р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

09 червня 2010 року  Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого- судді                          Сивоконь Т.І.

при секретарі                               Комерзан Л.І.

за участю прокурора

адвоката(тів)              ОСОБА_1,ОСОБА_2                                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

     Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з даною позовною заявою про стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на наступні обставини.

     Мешканці с.Вишневе Татарбунарського району, які мають велику рогату худобу, на протязі декількох років, випасають її, за домовленістю між собою, по черзі. 3 грудня 2009 року черга випасати корів випала відповідачу ОСОБА_5 Замість того, щоб виконувати свій обов’язок по випасу корів, він доручив це робити найманому працівникові, який належним чином не виконав роботу, тому корови позивачів переїли та загинули. В зв’язку з цими обставинами позивачі звернулися до відповідача з питання відшкодування їм заподіяної шкоди, але на добровільних засадах відповідач не бажає відшкодувати шкоду, тому вони вимушені звернутися до суду з даним позовом та просять стягнути на їх користь по 6000 грн. кожному, з урахуванням того, що вартість корови в с.Вишневе станом на грудень місяць становила від чотирьох до семи тисяч гривень, тому позивачі, враховуючи вік своїх корів та їх якість просили стягнути саме вищевказані суми на відшкодування завданої їм шкоди.

    В судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги.

    Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги не визнав, пояснивши, що не повинен відшкодовувати шкоду за загибель корів, так як ніяких договорів про їх випас він з позивачами не укладав, крім того в той день не займався випасом корів, так як за станом свого здоров’я, що він підтверджує відповідною довідкою лікарні, він не може тривалий час перебувати на сонці та бігати позаду стада, а тому для випасу корів запросив іншу людину, а саме ОСОБА_6, який і виконував дану роботу, крім того, йому ніхто не повідомляв в той день про загибель корів та не запрошував бути присутнім при їх забої.

     В судовому засіданні ОСОБА_6, залучений до участі у справі в якості співвідповідача, позовні вимоги не визнав та пояснив, що дійсно був запрошений відповідачем ОСОБА_5 для випасу його корів та корів інших власників. Вини своєї в загибелі корів позивачів він не визнає, так як не випасав їх на полях рапсу, як стверджують про це позивачі, тим більше, що він і раніше займався випасом худоби, тому знає яким чином та де він повинен проводити випас, з позивачами ніяких угод про виконання роботи він не укладав та ніхто із них не звертався до нього з приводу загибелі худоби і не надавав підтверджень, що саме він винен в цьому.  

    Заслухавши пояснення та доводи сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

    В судовому засіданні встановлено, що за усною домовленістю мешканців села, де проживають сторони по справі, велику рогату худобу, а саме корів, випасають почергово, що не суперечить вимогам ст.6 ЦК України, жодних письмових угод про відповідальність особи, яка здійснює почерговий випас корів, їх власниками не укладалося. Заперечення відповідача ОСОБА_5 щодо вищевказаних домовленостей по випасу корів судом не приймаються до уваги, оскільки ним же підтверджено в судовому засіданні, що він також разом з іншими односельчанами в тому числі і позивачами здійснював вигін належних йому корів до однієї череди, а отже таким чином був згоден з домовленістю всіх власників корів про порядок їх випасу. 3 грудня 2009 року дійсно підійшла черга відповідача ОСОБА_5 випасати худобу, однак ним, в зв’язку з неможливістю виконати дану роботу з причини хворобливого стану, що він підтвердив у судовому засіданні відповідною довідкою (а.с.29), для виконання цих обов’язків було запрошено іншу людину, а саме відповідача ОСОБА_6, який на протязі дня і виконував обов’язки по випасу худоби.   

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  

     Так, для настання відповідальності відповідачів за шкоду, спричинену позивачам, необхідні, крім наявності самої шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, його вина.

      Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт неналежного виконання відповідачем ОСОБА_5 взятого на себе усного зобов’язання по випасу корів в тому числі і худоби позивачів, оскільки в той день, а саме 3 грудня 2009 року відповідач не здійснював випас корів, на його прохання, як зазначено вище, випасати їх погодився відповідач ОСОБА_6, але позивачами також не доведений причинний зв’язок між його протиправними діями, як вони вважають, та завданою їм шкодою і не наведено на підтвердження цього відповідних доказів.

    Судом не може бути прийнята до уваги надана позивачами як основний доказ по справі довідка завідуючого Вишнівським УВМ (а.с.9,12) з вказівкою, що корови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з діагнозом тимпанія рубця були вимушено забиті, оскільки даним документом не підтверджується причина смерті корів, лікар-ветеринар, що видав довідку не був присутнім при їх забої, не проводив їх огляд та не направляв для клінічного обстеження нутрощі корів в бак лабораторію з метою отримання висновку про причини їх смерті.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, ветеринарний лікар пояснив, що ним було візуально оглянуто корову одного із позивачів, чию саме йому невідомо, яка вже була дорізана , дійсно було видно, що корова захворіла на тимпонію рубця, але дійсну причину смерті він не встановлював, так як поспішав за викликом в інше місце і не затримувався біля даної худоби, її забій та подальший розтин проводився у його відсутність, наступного дня його запросив один із позивачів і показав шлунок корови чиєї саме свідкові невідомо, при його огляді свідок побачив, що шлунок наповнений зеленою масою, ніяких документів при цьому він не складав, крім того для визначення причини хвороби корови, у зв’язку з чим відбулося її вимушене забиття, власникові необхідно було звернутися до лабораторії із зразками нутрощів корови. В той день, коли захворіли корови позивачів, ніхто із позивачів або хто-небудь інший за їх дорученням, не викликав його для здійснення допомоги в зв’язку з захворюванням корів.

Крім того, суд також вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 також і з тих підстав, що він не є належним позивачем по справі, оскільки, згідно копії ветеринарної картки (а.с.13) власником корови є ОСОБА_8.

Згідно ст.3 ЦПК України, суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а тому, в зв’язку з цим, суд вважає, що саме ОСОБА_8 може безпосередньо або через представника, яким в даному випадку міг би виступати і ОСОБА_3, звертатися до суду з вимогами на захист своїх порушених прав.

Відповідно до ч.3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

     Згідно ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

     Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

     Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

     Позивачами не надано суду доказів заподіяння їм шкоди в результаті протиправних дій відповідачів, доказів причинного зв’язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідачів, а також не доведено тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог.

Всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з’ясувавши обставини, на які посилалися позивачі, як на підставу своїх вимог, а відповідачі як на підставу своїх заперечень, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 слід відмовити.

Керуючись ст.129 Конституції України, ст.1166 ЦК України, ст.ст.3,4,11, 58-60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

                    В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

      Суддя                 Сивоконь