Р І Ш Е Н Н Я               Справа №ц2-2967/10

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

19 липня 2010року                                   м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді - Ямкової О.О., секретарі - Петровської О.С., за участю представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – Крайнік Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Укрсиббанк" про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ  :

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання недійсними кредитного договору №11329933000 від 8.04.2008року та додаткової угоди №1 від 27.02.2009року укладених між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_3 з підстав їх невідповідності закону із поверненням сторін у первісний стан.

Позивач до суду не з’явився, направив свого представника.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав.

Представник відповідача вимоги позову не визнав.

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 8.04.2008року та 27.02.2009року між АКІБ "Укрсиббанк", назва якого змінена на ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11329933000 та додаткова угода №1, за якими банк надав останній грошові кошти в розмірі 100000,00доларів США строком до 6.04.2029року з розрахунку 12,50% річних..

За умовами договору та додатковою угодою відповідач зобов'язана погашати суму кредиту щомісячними ануїтетними платежами у розмірі 1125,00 доларів США, а з 27.02.2009року в розмірі 1127.17 доларів США відповідно до встановленого сторонами графіку.

Із положень ст. 192 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вбачається, що іноземна валюта може використовуватись банками при видачі кредитів за наявності у них генеральної ліцензії НБУ, яку відповідач має за №75 від 24.12.2001року. При наявності зазначеної ліцензії, банку не потрібно додатково отримувати індивідуальну ліцензію для надання споживачу кредиту в іноземній валюті, оскільки така вимога передбачена п.п. "в" п.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 лише для тих видів кредитів, терміни і суми яких перевищують встановлені законодавством межі, які згідно до листа НБУ від 7.12.2009рок №13-210/7871-22612 до наступного часу законодавством України не визначені.

Відповідно до умов договору, кредитні кошти надані однією сумою, а відповідно до п.п. 9.2, 10.2 кредитного договору, позивач як позичальник підписанням цього кредитного договору підтверджує той факт, що він попереджений про можливі коливання курсу валют його кредиту відносно національної валюти та незважаючи на зазначене, вказує на свою здатність виконувати умови даного договору.

Таким чином, зміст спірної угоди свідчить, що вона укладена з додержанням вимог цивільного законодавства та за вільного волевиявлення сторін, а визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті не суперечить нормам ч.2 ст. 524ЦК України.

На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 203, 215, 509, 526, 543, 548, 554, 610, 611, 1054-1055 ЦК України, суд дійшов висновку, що волевиявлення позивача ОСОБА_3 при укладанні з банком кредитного договору було вільним, а обрання валютного кредитування у доларах США – свідомою дією через зменшену відсоткову ставку.

Тому, суд вважає, що немає правових підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними із застосування наслідків їх недійсності.

Що стосується обґрунтування позовних вимог невиконанням банком вимог законодавства стосовно письмового ознайомлення з умовами кредитування, то суд зазначене до уваги не приймає, так як вони суперечать п.10.13 кредитного договору.

Згідно зі  ст. 81, 88 ЦПК України витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи сплачені при подачі позову, а судовий збір слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 14, 209,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ПАТ "Укрсиббанк" про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними – відмовити.

Рішення набирає законної сили через десять днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області у порядку, якій передбачений ст.ст. 294-296 ЦПК України.

СУДДЯ                                 ЯМКОВА О. О.