РІШЕННЯ Справа№ц2-1041/10
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2010року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого - судді - Ямкової О.О., при секретарі – Петровській О.С., за участю позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3, представника відповідача – ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та стягнення компенсації моральної шкоди , -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, у якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, що був укладений між ними 18.07.2008року, визнати за ним право власності на цю квартиру та просив про стягнення з відповідача на його користь 5000грн.00коп. компенсації моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач, його представник вимоги позову підтримали, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.
Відповідач, її представники позовні вимоги не визнали та пояснили, що ніякого обману з боку ОСОБА_3 не мало місця. Укладання спірній угоди було здійснено зі свідомого волевиявлення позивача.
Третя особа приватний нотаріус ММНО Бороздіна О.Г. у попередньому засіданні вважала позов таким, що не підлягає задоволенню, у судове засідання не з`явилася, заяв про бажання взяти участь при розгляді справи суду не надала. Ухвалою суду справа розглянута за її відсутністю.
Вислухавши пояснення сторін, показання свідка, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається із пояснень сторін, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 у період з 1994року по 2002рік проживали по сусідству в квартирах АДРЕСА_3 та є знайомими. Після продажу позивачем у 2002році належній йому квартири за зазначеною адресою та іншого житла у 2008році в м. Севастополі, відповідач на його прохання допомогла ОСОБА_1 переїхати від рідного сина до м. Миколаєва, надала йому можливість в період червня 2008року проживати у належній їй квартирі як члену своєї родини, допомогла у пошуку та придбанні на його ім`я нового житла.
Ці обставини підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, додатково зазначив, що між сторонами склалися фактично родинні стосунки, так як позивач зі своїми рідними дітьми стосунки не підтримував, погано до них ставився та вважав своєю донькою відповідача по справі, а своїм онуком - її неповнолітнього сина. Проти цього, позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував.
Відповідно до наданих до суду довідки МБТІ та копії договору дарування за Р.№2223, 10.06.2008року ОСОБА_1 придбав у власність на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2, відносно якої вже 18.07.2008року з відповідачем уклав договір дарування, за яким остання придбала право власності на спірну квартиру, вартістю 24457грн.00коп.. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіної О.Г. за реєстровим №2223 і зареєстровано в КП ММБТІ.
Згідно до другого розділу договору дарування факт безоплатної передачі позивачем у власність ОСОБА_3 спірній квартири відбувся при підписанні договору, так як відповідач отримала ключі від квартири. Факт вільного доступу до квартири АДРЕСА_2 та наявність теплих відносин між сторонами підтвердила у судовому засіданні допитана у якості свідка ОСОБА_8.
Як пояснила суду відповідач ОСОБА_3, що підтверджено також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, між сторонами в період з 1994року по 2009рік склалися дуже теплі відносини, як між близькими родичами. Тому ні на віддяку за отриманий подарунок, а на протязі усього часу, відповідач разом зі членами своєї родини допомагали позивачу як члену своєї родини та людині похилого віку в організації його побуту. При цьому, в оплаті комунальних послуг відповідач, після укладення угоди, участі не брав, незважаючи на те, що проживав сам у спірній квартирі. Вказане підтверджено письмовими доказами, наданими до суду.
За змістом статті 230ЦК України правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, тобто ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Норми статті 230ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Між тим, наполягаючи на визнанні договору дарування недійсним з підстав, передбачених ст. 230ЦК України, позивач та його представник зазначали, що відповідач ввела в оману позивача ОСОБА_1 щодо суті правочину, так як він бажав залишити на її ім`я заповіт, а не подарувати квартиру.
На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 230, 717-722 ЦК України, суд приходить до висновку, що укладаючи односторонній правочин позивач діяв у відповідності до його умов без навмисного застосування до нього будь-якого обману з боку відповідача ОСОБА_3.
Факт обману та наявність умислу в діях відповідача, позивачем ОСОБА_1 у судовому засіданні не доведений.
Що стосується вимог про визнання права власності на спірну квартиру та стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди як наслідок недійсності правочину, то вони задоволенню не підлягають при недоведеності основних вимог.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно зі ст. ст. 81, 84, 88 ЦПК України судові витрати сплачені при подачі позову. Підстав для їх відшкодування, як і для відшкодування витрат на правову допомогу немає.
Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України , суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та стягнення компенсації моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили через десять днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі цієї заяви.
СУДДЯ ЯМКОВА О. О.