АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2062
2009 р.
Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Онищенка Е.А. Суддів: Прокопенка О.Л.
Маловічко С. В. При секретарі: Семенчук О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від «16» лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3, що діє як правонаступник після смерті ОСОБА_4, до ОСОБА_5, треті особи: п’ята Запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним, поновлення строку, визначення часток із спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири у порядку спадкування та визнання дійсним договору дарування, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОП «ЗМБТ1», ОСОБА_3, що діє як правонаступник ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на квартиру, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування 3-кімнатної квартири недійсним і визнання права власності на квартиру, в якому зазначав, що він проживав у 3-кімнатній квартирі АДРЕСА_1 разом зі своєю матір’ю ОСОБА_8 28.06.1994 р. квартира була ними приватизована, про що Шевченківською районною адміністрацією м. Запоріжжя було видано свідоцтво про право власності за № 2268 без визначення часток в спільній власності. 23.08.1994 р. за пропозицією своєї матері, ОСОБА_4 погодився подарувати спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_5, відповідачці у справі, за умови, що вона буде матеріально допомагати. Договір дарування посвідчений 23.08.1994 р. державною нотаріальною конторою № 5 м. Запоріжжя, реєстр № 4-3207. З моменту укладення договору дарування відповідачка у спірну квартиру не вселилася і не зареєструвалася, проживала за іншими адресами в м. Запоріжжі, а потім виїхала нелегально на роботу і проживання до Данії. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 і позивач ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері.
Просив поновити строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права, визнати недійсним договір дарування від 23.08.1994 p., номер у реєстрі 4-3207, визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1
21.12.2005 р. у справі винесено заочне рішення, позов задоволений.
03.12.2007 р. ухвалою суду заочне рішення скасовано.
Ухвалою суду від 10.10.2008 р. у цивільній справі залучено до участі у справі замість померлого позивача ОСОБА_4, його правонаступника ОСОБА_3
25.12.2008 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з уточненою позовною заявою, в якій зазначає, що після укладення договору дарування від 23.08.1994 р. відповідачка ОСОБА_5 жодного разу не з’явилася у спірній квартирі. Згідно п. 5 згаданого договору, обдаровувана повинна була здійснювати за свій рахунок утримання та ремонт квартири, приймати участь у капітальних витратах усього будинку. Відповідачка не виконала умови п. 5 вказаного договору, чим підтвердила, що прийняття в дар спірної квартири не відбулося. Ці обставини підтверджуються поясненнями у судових засіданнях самого ОСОБА_4І та свідків. Після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 p., ОСОБА_4 був єдиним спадкоємцем першої черги за законом. На час смерті матері, він у відповідності до ст.. 549 УК Уккраїни (в редакції 1963 р.) фактично вступив в управління і володіння спадковим майном. Факт прийняття спадщини ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, виданим 18.10.2005 р. п’ятою Запорізькою нотаріальною конторою на його ім’я. На час звернення ОСОБА_4 до суду, в дію вступив новий ЦК України і згідно п. 4 Заключних та перехідних положень його положення застосовуються до цивільних відносин, які виниклі до його вступу. Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України, частки майна, які знаходяться у спільній сумісній власності є рівними. Тому, ОСОБА_4 та його матері ОСОБА_8, повинно належати по 1/2 частині спірної квартири. Згідно ст.. 1261 ЦК України ОСОБА_4 був єдиним спадкоємцем першої черги за законом після своєї матері. Цей факт підтверджений свідоцтвом про право на спадщину від 18.10.2005 року, номер в реєстрі 4-2583, виданим державним нотаріусом п’ятої Запорізької державної нотаріальної контори. 07.09.2007 року ОСОБА_4 подарував спірну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_6., так як мав на це право та відповідно до свого волевиявлення.
У ході судового розгляду справи ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги, просить суд поновити термін давності звернення до суду, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений 23.08.1994 р. визначити розмір часток ОСОБА_4 і ОСОБА_8 у праві спільної сумісної власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_3, визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_8 та визнати дійсним договір дарування зазначеної квартири укладений 07.09.2007 р. укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_6.
У жовтні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування від 07.09.2007 р. недійсним, в якому вказує, що відповідно до договору дарування від 23.08.1994 р. її батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_8 їй була подарована квартира АДРЕСА_4 Договір посвідчений п’ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою, реєстровий № 4-3207. У зв’язку з перебуванням у зазначеній квартирі сторонніх осіб вона звернулася до прокуратури Шевченківського р-ну м. Запоріжжя з проханням провести перевірку на предмет законності проживання останніх в квартирі. З відповіді прокуратури їй, стало відомо, що право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 07.09.2007 p., реєстровий № 1094. Угоди ж щодо відчуження квартири вона не укладала, оспорюваний договір дарування не підписувала.
Просила суд визнати недійсним договір дарування квартири № АДРЕСА_4 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С. О. від 07.09.2007 p., реєстровий № 1094, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував квартиру ОСОБА_6, та визнати за нею право власності на зазначену квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від «16» лютого 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 07.09.2007 р. р.№ 1094, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_4.
Зобов’язано ОП ЗМБТІ зареєструвати за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_4.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд..
Заслухавши суддю - доповідача, доводи апелянта, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Судом першої інстанції встановлено і про це свідчать матеріали справи, що позивач ОСОБА_4 безпідставно пропустив строк позовної давності.
Відповідно ст. 71 ЦК України (1963 р.) передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи право якої порушено, встановлюється в три роки.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_8 подарували спірну квартиру ОСОБА_5 23.08.1994 року, а ОСОБА_4 звернувся до суду за захистом своїх прав тільки 18.10.2005 року.
Ту обставину, що ОСОБА_4 не знав адресу мешкання своєї доньки суд першої інстанції визнав безпідставною для поновлення строку звернення до суду, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову в позові ОСОБА_10, яка є правонаступником після смерті ОСОБА_4
Колегія суддів апеляційного суду також вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що в процесі розгляду справи не було надано доказів того, що договір дарування спірної квартири укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений під впливом помилки.
Посилання первісного позивача та його правонаступника на те, що ОСОБА_5 не прийняла спірну квартиру спростовується реєстрацією права власності на цю квартиру в ОП «ЗМБТІ» за ОСОБА_5, про що свідчить реєстраційне посвідчення від 13.09.1994 року.
07.09.2007 року ОСОБА_4 подарував спірну квартиру ОСОБА_6
Відповідно ст. 388 ч. 3 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необхідність визнання договору дарування спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вакуленко С. О. 07.09.2007 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 недійсним, та визнав право власності на цю квартиру за ОСОБА_5
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 304, п.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від «16» лютого 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.