Копія.

.                                                                           Справа № 2-1571/10

Р І Ш Е Н Н  Я

іменем України

30 липня 2010 року Глухівський міськрайонний суд Сумської області  в складі:

головуючого судді  Кривцової Г.В.,

    при  секретарі  Кабановій Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глухів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в місті Глухові про перерахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни за 2009 рік, -  

В С Т А Н О В И В :

13 липня 2010 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона має статус «дитини війни» і має право на пільги та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни». На підставі ст. 6 вищевказаного Закону їй повинна виплачуватись відповідачем щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у 2009 році така допомога виплачувалась їй лише в розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, всупереч закону. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р, від 27.11.2008р, рішення Європейського суду з прав людини, та зважаючи на положення ст.ст. 19,22 Конституції України, позивачка просить зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

В попереднє та основне судові засідання позивачка не з’явилася, подала відповідні заяви про розгляд справи у її відсутність, позов підтримує.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду в м. Глухів в судові засідання не з’явився, подав письмові заперечення проти позову та заяву про розгляд справи у відсутність їх представника. Мотивував свою позицію наступним. По-перше, в законодавстві не передбачено поняття «соціальної допомоги дітям війни», а є поняття «підвищення до пенсії дітям війни». По-друге, розмір мінімальної пенсії, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для розміру пенсій, призначених згідно з цим законом, і відповідно, не може застосовуватись для обчислення підвищення до пенсій дітям війни. По-третє, відповідач вказує, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється тільки за рахунок коштів державного бюджету України, при цьому посилається на ухвалу Конституційного Суду від 19.05.2009р.№ 27-у/2009, де вказано, що прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, що полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, має заповнити законодавець. Відповідач зазначає, що діяв виключно у межах своїх повноважень відповідно до Положення «Про пенсійний фонд України» і у спосіб, передбачений чинним законодавством, і не мав права нараховувати підвищення до пенсії дітям війни в іншому порядку, ніж той, що визначався Законами «Про Державний бюджет України» на відповідні роки та в подальшому Постановою Кабміну від 28 травня 2008 року № 530. Посилаючись на ч.3 ст.152 Конституції України, ст.1175 ЦК України, ч.2 ст.176 ЦК України, відповідач вважає, що держава зобов’язана відповідати перед позивачем і проводити виплати з Державного бюджету.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши заперечення відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорту позивачки (а.с.6), а тому є дитиною війни  в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Статус її як дитини війни підтверджується відповідним посвідченням (а.с.7).

Позивачка отримує пенсію за віком і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Глухів (а.с.8).

Дане управління є органом Пенсійного фонду, воно має статус юридичної особи, яка призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії відповідним категоріям громадян.        

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами  України.            

Відповідно до ст.22 Конституції України однією з конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх обсягу при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних.                

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

В 2009 році позивачка отримувала підвищення до пенсії як дитина війни в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: по 49 грн. 80 коп. кожного місяця з січня по грудень 2009 року включно (а.с.14).

Пунктом 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.          

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення п. 41 розділу Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».    

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.    

Законом «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не вносились зміни до Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», даний Закон продовжує діяти у редакції від 22 травня 2008 року, коли рішенням Конституційного Суду України були визнані неконституційними положення п. 41 розділу Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», а тому ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» чинна в тій редакції, яка передбачає виплату підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.    

За вказаних обставин, вимоги позивачки про нарахування їй підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30%, а не 10% прожиткового мінімуму - є обґрунтованими.

Стосовно посилань відповідача на визначення розміру підвищення, яке встановлено в п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року, то в даному випадку норми підзаконного нормативного акту суперечать нормі статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому не можуть бути застосовані, виходячи із положень  ч. 4 ст.8 ЦПК України.        

Суд також не приймає до уваги заперечення відповідача щодо невизначеності джерел фінансування, оскільки сама по собі відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій і відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права громадянина на отримання соціальної допомоги.    

Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» також не можуть бути підставою для відмову в задоволенні позову, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Так само суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача щодо законодавчої невизначеності самого поняття мінімальної пенсії за віком та законодавчої невизначеності порядку обчислення мінімальної пенсії за віком, з метою реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки відповідно до ч. 9 ст. 8 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Тому, з урахуванням зазначеного, при обчисленні підвищення до пенсії дітям війни необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку міститься у ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", в яких зазначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З урахуванням вищезазначених положень ч.8,9 ст.8 ЦПК України, посилання відповідача на те, що управління Пенсійного фонду не відповідає за зобов’язаннями держави, суд не може прийняти до уваги, так як відповідно до діючого законодавства на виконання положень ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» саме управління Пенсійного фонду України в м. Глухів проводило з 01.01.2008 р. нарахування та виплати дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (що складало 10% від прожиткового мінімуму осіб, що втратили працездатність). Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на управління ПФУ за місцем проживання позивача.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

 Проаналізувавши доводи сторін, суд вважає, що право позивачки як дитини війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком було порушено відповідачем, оскільки управління Пенсійного Фонду неправомірно не нараховувало і не виплачувало підвищення до пенсії у встановленому законом розмірі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту цивільних справ визначені ст. 16 ЦК України, на підставі якої суд вважає необхідним зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці суму недонарахованого і недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни.

За таких обставин, зважаючи на те, що нарахування і виплату пенсії здійснюють органи пенсійного фонду, суд вважає необхідним частково задовольнити вимоги позивача та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу невиплачене підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначена в ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням вже отриманих позивачем сум підвищення до пенсії за цей період.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати у загальній сумі 45,50 грн. (судовий збір у розмірі 8,50 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 37 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законом України "Про державний бюджет на 2009 рік» зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 06.11.2009 року, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 4, 8, 10, 11, 15, 212-214, 215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в місті Глухові про перерахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни за 2009 рік - задовольнити.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Глухів Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. з урахуванням вже отриманих позивачем сум.

Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в м. Глухів Сумської області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 45,50 грн.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до апеляційного суду  Сумської області через Глухівський міськрайонний суд на протязі десяти днів після його проголошення.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду  Сумської області через Глухівський міськрайонний суд на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо така заява не була подана.

СУДДЯ (підпис).

Копія вірна.

    Суддя Глухівського міськрайонного суду                     Г.В. Кривцова

Довідка.

    Рішення Глухівського міськрайонного суду від 30 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в місті Глухові про перерахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни за 2009 рік  - не набрало законної сили.

Суддя Глухівського міськрайонного суду                     Г.В. Кривцова