Справа № 22Ц-2177/2010 Головуючий в суді І інстанції Білоконь О.В.
Категорія 01, 57 Доповідач у суді ІІ інстанції Коцюрба О.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П.,
при секретарі: Зінченко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України у м. Васильків на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління пенсійного фонду України в м. Васильків про поновлення пропущеного строку ,визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії ,-
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
у грудні 2009 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вищеназваним позовом, який обґрунтовувала тим, що він є дитиною війни, а тому згідно із ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» їй щомісячно, починаючи з 2006 року, повинна була виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Проте, на протязі 2006-2009 років їй вказана соціальна допомога не виплачувалась в повному обсязі, а тому, просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у проведенні нарахування та виплаті соціальної допомоги відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, поновити пропущений строк для звернення до адміністративного суду та зобов'язати відповідача управління Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй щомісячну соціальну допомогу за період з 2006 року по теперішній час з послідуючим перерахунком у відповідності до змін чинного законодавства.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано відмову управління Пенсійного фонду України в м. Васильків щодо перерахунку та виплати ОСОБА_3 щомісячної доплати до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.07 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 29.12.2009 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», неправомірною. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Ірпінь здійснити нарахування та виплату недоотриманої щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_3 як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на підставі ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за вказаний період. В задоволенні іншої частини адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.
У апеляційній скарзі представник управління Пенсійного фонду України в м. Васильків просить скасувати постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити позиваччу в позові, посилаючись на необґрунтованість та незаконність постанови, неправильне застосування судом норм матеріального права.
На підтвердження своїх вимог апелянт посилається на відсутність правового механізму проведення виплат державної соціальної допомоги «Дітям війни» передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також наполягає на застосуванні строку позовної давності, оскільки позивачка ОСОБА_3 пропустила строк звернення до суду з позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 з відміткою штампа "Дитина війни" та копією паспорта (а.с. 4), та не заперечується відповідачем.
Управління Пенсійного фонду України в м. Васильків, починаючи з 2006 року до 14.12 2009 року до пенсії, що виплачувалась ОСОБА_3 не виплачувало 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а з 01 січня 2008 року відповідач обмежився виплатою лише 10 % прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, про що свідчить довідка №1026 Управління пенсійного фонду у м. Васильків.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачці відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
З висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову про підвищення пенсії дітям війни за період з.2006 року, погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України встановлений річний строк звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням того, що відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду, а причинами пропущення строку звернення до адміністративного суду є те, що позивачка дізнався про порушення її прав з висвітлення у пресі подій, пов’язаних з рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року суд першої інстанції обґрунтовано не визнав поважними, і на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України правомірно вважав за необхідне відмовити в частині вимог позивачки за період з 2006 року по 10.12.2009 рік, у зв’язку тим, що випали були призупинені Законом України №3225-ІУ від 20.12.2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та законом України від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік»
Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік", було зупинено нарахування та виплата дітям війни надбавки до пенсії, а також Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни в ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в частині, що стосується зменшення розміру надбавки до їх пенсій з 30% до 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішеннями Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6 –рп2007 та від 22 травня 2008 року № 10 – рп закони якими були внесені зміни до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» були визнані неконституційними.
Згідно з вищевказаними рішеннями Конституційного Суду України та ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто з часу прийняття цього рішення, а саме з 09.07.2007 року у позивачки відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зі статті 6 вищезазначеного Закону вбачається, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня - 470 гривень, зі квітня - 481 гривень, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно – правового акту, який би визначав цей розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, розповсюджується також і на ці спірні правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачем, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Положенням статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається суд першої інстанції, обґрунтовуючи, що така виплата повинна бути здійснена за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 88 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по – іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною в статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
З огляду на викладене, доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а ухвалена постанова відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України у м. Васильків відхилити, постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: