ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

                               м. Київ                                        К-21486/06

10 година в приміщенні Вищого адміністративного суду України за адресою: м. Київ, вул. Московська 8, корп. 5.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді:                         Ханової Р.Ф.,

                                                         Головчук С.В.,

суддів:                                              Рецебуринського Ю.Й.,                                                                                                     

                                                         Сороки М.О.,

                                                         Черпака Ю.К.

при секретарі судового засідання Синюшко М.Л.

за участю представників:

від позивача:не з’явився

від відповідачів:не з’явились

розглянувши касаційну скаргу

на

у справі

за позовом                                                                                      ОСОБА_1

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2005 року та Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2006 року

2-2890/05

ОСОБА_1

доВерховної Ради України  

провизнання бездіяльності неправомірною,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва 05 серпня 2005 року зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльності Верховної Ради України та розгляду його звернення від 06 червня 2005 року по суті.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2005 року (арк. справи 34) у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2006 року апеляційна скарга позивача була відхилена, ухвала суду першої інстанції залишена без змін (арк. справи 48-49).

Приймаючи судове рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до повноважень Верховної Ради України розгляд звернень громадян не входить. Правовими підставами зазначеного висновку суди визначили приписи статей 75, 82 Конституції України.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1. надав касаційну скаргу, якою просить скасувати ухвали суду апеляційної інстанції, та постанову суду першої інстанції, постановити нове судове рішення, яким визнати порушення його права на обґрунтовану відповідь, гарантовану статтею 40 Конституції України, протиправним, зобов’язати Верховну Раду України розглянути його звернення, зареєстроване 08 червня 2005 року апаратом Верховної Ради України, і надати відповідь по суті звернення. По факту порушення статей 8, 19, 22, 40 Конституції України просить постановити окрему ухвалу на адресу Апеляційного суду міста Києва і зобов’язати повідомити Вищий адміністративний суд України та його, як заявника, про результати реагування.

Представники сторін у судове засідання не прибули (про дату, час та місце касаційного розгляду були повідомлені належним чином), що не перешкоджає судовому розгляду справи відповідно до частини четвертої статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу  відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

       Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, встановила наступне.

В матеріалах справи (арк. справи 4) є наявною заява позивача до приймальні Верховної Ради України, про вручення його заяви  від 02 червня 2005 року народним депутатам України відповідно до наданого списку (100 осіб). Заява від 02 червня 2005 року (арк. справи 2) адресована Президенту України Ющенку Віктору Андрійовичу.

Колегія суддів зазначає, що заява від 08 червня 2005 року не відповідає вимогам, встановленим статтею 5 Закону України «Про звернення громадян»від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР.

Колегія суддів погоджує висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що розгляд звернень громадян до повноважень Верховної Ради України, як єдиного органу законодавчої влади в Україні, встановлених статтею 85 Конституції України, не належить.

Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги визначені статтею 223 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень. Колегія суддів вважає, що у даній справі порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.  

Стосовно клопотання позивача щодо постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає, що це є виключним повноваженням суду і не може бути предметом клопотання сторони процесу –з огляду на приписи статті 233 КАС України. При розгляді даної справи підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 210, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на Постанову Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2005 року та Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2006 року у справі № 2-2890/05 відхилити.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2005 року та Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2006 року у справі № 2-2890/05  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

Суддя                                                                         Р.Ф. Ханова