справа 2-а -1005/10      

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      21 травня 2010 року суддя Нахімовського районного суду м. Севастополя Кравченко В.Є., при секретарі Пронкіній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ВДАІ м. Севастополя про визнання недійсним постанови ВДАІ м. Севастополя СН  № 029716  від 10 листопада 2009 р. по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

       16 листопада  2009р. ОСОБА_1  звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить скасувати постанову інспектора ДПС ВДАІ УМВС м. Севастополя СН 027916 від 10.11.2009р. по справі про адміністративне правопорушення.

       Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним: 10 листопада  2009 р. управляючи  автомобілем марки « Жигулі», держ.  номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині поза межами населеного пункту, після проїзду тунелю біля п. Фруктове ,була зупинена старшиною міліції   Державної   автомобільної  інспекції м.  Севастополя Бруславеним І.В. Інспектор, перевіривши документи , повідомив ,що позивачка  порушила Правила Дорожнього Руху  , у частині  користування світловими приладами  при проїзді  тунелів(п.19.1 ПДР  України),та склав щодо позивачки протокол , та виніс постанову про накладення штрафу, в розмірі 255,00 гривень.  З цим порушенням позивачка сумлінно погодилася , оскільки вважала , що при однобічному  руху у тунелі , у опівдні, близьке світло  включати нема чого ,та по суті правопорушення у протоколі  написала, що «надалі не повториться, буду уважніше» . Але, по приїзду додому, прочитавши протокол та Постанову, виявила, що притягнута за зовсім інше правопорушення – перевищення швидкості ( п. 12.4. ПДД).

     Позивач з постановою не згодна, вважає що при винесенні постанови на місці не були з'ясовані усі обставини, заперечує, що у діях взагалі є ознаки правопорушення – перевищення швидкості. На дорозі, по ходу руху були знаки тільки «звуження дорозі» та «тунель». Знака, який би вказував на обмеження швидкості нема. Приладу позивачка також  не бачила, не бачила і як  відбувалася саме фіксація перевищення швидкості. Коли позивачка підійшла до патрульної машини для складання протоколу, засобів фіксації не бачила, та й про те, що позивачка  перевищила швидкість ніхто не казав.

     Позивач стверджує, що доказ перевищення швидкості не був наданий, тому що посилання на показання приладу ««Беркут» 0801134 не можна прийняти у якості належного доказу факту руху зі швидкістю 82,00 кмгод, оскільки зазначений прилад вимірює швидкість руху без ідентифікації такого об'єкта, а враховуючи ті обставини, що на дорозі за позивачем їхали інші машини, не має підстав стверджувати, що швидкість, зафіксована на приладі, це швидкість руху саме автомобіля позивача, а не якого-небудь із десятка інших автомобілів, що рухались  разом з транспортним засобом позивача. Також, щоб виміри приладу ««Беркут» 0801134 були легітимні й могли використовуватися у якості доказів у суді , вони повинні відповідати певним вимогам, які встановлює Закон України « Про метрологію й метрологічної діяльності». Також за  думкою заявника, кожний використовуваний для вимірів прилад повинен мати відповідні документи, з яких видне, що він пройшов ці процедури, повинен пройти державну експертизу й сертифікацію. Однак позивачу не були надані документи, що підтверджують, що прилад  «Беркут» 0801134 пройшов перевірку й допущений до застосування в Україні, П.13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, до використання спеціальних засобів допускаються співробітники, що вивчили інструкції до приладів їх, що й здали заліки за правилами, використання , адже, якщо невміло використовувати прилад, можна помилково визначити швидкість іншого автомобіля. Тому в постанові повинне бути відображені, хто ж безпосередньо використовував прилад. Нічого цього  зазначене не було. Розмір погрішності вимірів мені також не повідомили, що відповідно до вимог Закону України „ Про метрологію й метрологічної діяльності” перешкоджає  у використанні результатів виміру.

      Позивач також стверджує, що при складанні протоколу та постанови інспектор не ознайомив її з правами, а саме зі ст. 63 Конституції України, ст. 268, 130  КУпАП, не враховано, що раніше він не притягувався  до адміністративної відповідальності за порушення ПДД.

      Позивач в судовому засідання  23 квітня 2010 року та 21 травня 2010 року наполягала на задоволенні адміністративного позову .

      Представник відповідача жодного разу у судове засідання не з’явився,  про дату розгляду був повідомлене  належним чином.

      Дослідивши письмові матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

       З наданих позивачем документів встановлено, що інспектором дорожньо-патрульної служби ВДАІ м. Севастополя 10 листопада 2009р. щодо позивача була винесена постанова СН  №029716 по справі про адміністративне правопорушення

       Зі змісту постанови вбачається, що інспектор ДПС ВДАІ м. Севастополя Бруславений І.В., розглянувши матеріали адміністративного правопорушення, встановив, що ОСОБА_1  10.11.2009р. біля с. Фруктового керувала автомобілем рухаючись  зі швидкістю 82 км/год. На підставі викладеного інспектор постановив накласти штраф в розмірі 255,00 (двісті п’ятдесят п’ять ) гривень та роз’яснив позивачу, що постанова може бути оскаржена згідно зі статтями 287-289 КУпАП у вищому органі, або районному судді протягом десяти днів від дня її винесення. Копія постанови вручена 10.11.2009р.

    В бланку постанови також зазначено, що до неї додається – адміністративний протокол №029716 от 10.11.2009р.

     Згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

     Відповідно до ч.4 та 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 КУпАП.

     Цей протокол є додатком до постанови по справі про адміністративне правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Пунктом 22.75 «Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України», затвердженої наказом МВС України від 13 листопада 2006р. № 1111, також передбачено, що при складанні протоколу працівник ДПС зобов’язаний роз’яснити особі її права, передбачені КУпАП, а саме щодо можливості ознайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо він не володіє мовою, якою ведеться провадження, оскаржувати рішення по справі в установленому порядку.

    З пояснень позивача встановлено, що вказані вимоги ст.ст. 256, 258 КУпАП інспектором Бруславеним І.В. в повній мірі дотримані не були, в тому числі,  не роз’яснені права позивача у зв’язку з притягненням до адміністративної  відповідальності, не встановлено, та не зазначено свідків правопорушення, обставини, які могли вплинути на розмір призначеного стягнення.

При цьому, інспектор ДПС не перевірив пояснень позивача ОСОБА_3. про те, що вона керувала транспортним засобом з дотриманням вимог Правил дорожнього руху України, та швидкість не привішувала . Позивачка лише погодилась з тим, що  можливе порушила Правила Дорожнього руху  , в частині  порушення користування світловими приладами  при проїзді  тунелів. За відсутністю будь-яких інших об’єктивних доказів, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_3 правил дорожнього руху,  у частини перевищення швидкості , інспектор ДПС не врахував вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

     Враховуючи, що відповідачем при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не було дотримано вимог чинного законодавства щодо змісту протоколу та порядку його складання, його слід визнати недійсним, а з урахуванням тієї обставини, що будь-які належні докази, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1  порушень правил дорожнього руху , суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1  підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 має бути закрито.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 10,11, 71, 86 99, 122, 128, 158-163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

     Позов ОСОБА_1  задовольнити.

     Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії СН №029716 від 10.11.2009р. ОСОБА_1  відносно за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення про накладення штрафу в розмірі 255,00 гривень.

     Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 .

     Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

                             Суддя –підпис

З оригіналом згідно :

Суддя Нахімовського районного

Суду м. Севастополя                                      В.Є.Кравченко