ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" липня 2010 р. м. Київ К-20495/10
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого: Ханової Р.Ф.,
суддів: Розваляєвої Т.С.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Сороки М.О.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною
скаргою ОСОБА_4
на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року
у справі №2а-45987/09/1670
за позовом ОСОБА_4
до
Прокуратури Полтавської області,
Головного управління Державного Казначейства України у Полтавській області
про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_4 у липні 2009 року звернувся із адміністративним позовом (арк. справи 3-5, 44 ) до Прокуратури Полтавської області та Головного управління Державного Казначейства України про визнання протиправною бездіяльності Прокуратури Полтавської області щодо неприйняття рішення по заяві про вчинений злочин та ненадання постанови, зобов’язання розглянути заяву про злочин від 26 лютого 2009 року, прийняти рішення в порядку, передбаченому статтями 94, 95, 97 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) та надати копію відповідної постанови, стягнення з Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області моральної шкоди в сумі 1690 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 липня 2009 року відкрито провадження у справі за даним адміністративним позовом (суддя Серга С.М.).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2009 року у справі №2а-45987/09/1670 (арк. справи 80-82) провадження у справі закрито з посиланням на пункт 1 частини першої статті 157 КАС України –у зв’язку з неналежністю розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, при цьому позивачу роз’яснено право на звернення до місцевого загального суду для вирішення спору в порядку кримінального судочинства.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 (арк. справи 121-122) апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін (головуючий суддя Катунов В.В., судді Дикарєва С.В., Зеленський В.В.).
Приймаючи рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що діяльність посадових осіб прокуратури визначена як така, що має свої особливості та не належить до управлінської сфери, на спірні правовідносини юрисдикція адміністративних судів не розповсюджується, а відтак –відновлення порушеного права за нормами КАС України неможливе.
ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконних судових рішень, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2009 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року у справі №2-а-45987/09/1670 та постановити нове рішення, яким відкрити провадження по справі, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Заявник апеляційної скарги наводить ґрунтовний аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України та кримінально-процесуального кодексу України, яким доводить можливість вирішення спору за правилами КАС України.
Головне управління Державного Казначейства України у Полтавській області у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Розгляд касаційної скарги просять здійснити без участі їхнього представника, зазначене клопотання суд задовольняє.
Інші відповідачі заперечень на касаційну скаргу не надали.
Представники сторін у судове засідання не прибули (про дату, час та місце касаційного розгляду були повідомлені належним чином), що не перешкоджає судовому розгляду справи відповідно до частини четвертої статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся 26 лютого 2009 року із заявою в порядку статей 94, 95, 97 КПК України до Генерального прокурора України про порушення кримінальної справи проти судді Верховного Суду України ОСОБА_5 (арк. справи 7). Зазначеною заявою позивач просив розглянути заяву про вчинений злочин, перевірити заяву про вчинений злочин і прийняти рішення по заяві. Складом злочину позивач зазначив постановлення завідомо неправосудної ухвали під час касаційного розгляду справи у Верховному Суді України 14 серпня 2008 року –за засудженням сина позивача.
У жовтні 2009 року позивач звертався до Октябрського районного суду м. Полтави зі скаргами в порядку кримінального судочинства, де вказав, що до Генеральної прокуратури України він подав заяви про вчинений злочин та про порушення кримінальних справ, у тому числі йдеться про заяву від 26 лютого 2009 року. Вказані заяви були направлені до прокуратури Полтавської області для проведення перевірки та прийняття відповідного рішення. Прокуратура Полтавської області допустила бездіяльність та по його заявах не прийнято жодних рішень.
20 листопада 2009 року Октябрський районний суд м. Полтави прийняв постанову, якою скарги ОСОБА_4 залишив без задоволення з посиланням на те, що ні досудового слідства, ні окремих слідчих дій за заявою ОСОБА_4 прокурором не здійснювалося, скарги ОСОБА_4 не підлягають розгляду в порядку кримінально-процесуального судочинства, а тому не можуть бути задоволені. Сторонами у даній справі були ОСОБА_4(позивач), прокуратура Полтавської області та апеляційний суд Полтавської області.
Суть даного спору полягає у тому, у межах якої юрисдикції вирішується спір щодо розгляду заяв, поданих в порядку Кримінально – процесуального кодексу України.
Як зазначає позивач у позові, зазначена заява була передана позивачу до прокуратури Полтавської області для перевірки та прийняття рішення, яка ухилилась від розгляду даної заяви та не прийняла жодного процесуального документа відповідно до статті 97 КПК України.
Колегія суддів вважає, що розгляд заяви в порядку кримінального судочинства виключає можливість розгляду звернення позивача за правилами Закону України «Про звернення громадян»від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР, стаття 12 якого визначає, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений зокрема кримінально-процесуальним законодавством.
Колегія суддів зазначає, що характер звернення у будь-якому випадку визначає особа яка з ним звертається, позивач визначив їх з посиланням на статті 95 та 97 УПК України, таким чином звернення позивача підлягало розгляду за правилами зазначеного ним кодексу.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог частини третьої статті 8, частини другої статті 55, частини першої статті 64 Конституції України кожному гарантується судовий захист прав і свобод, у тому числі право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положення частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України). Аналіз положень статей 8, 55, 64 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина. Це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституції і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8).
Відповідно до положень частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв’язку з положеннями частини першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо зокрема громадянин України, вважає, що його права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
Конституція України, закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначається виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Відповідно до статті 1 Кримінально-процесуального кодексу України його призначенням є визначення порядку провадження у кримінальних справах. Таким чином, кримінальне судочинство –це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Главою 8 (статті з 94 по 100) даного кодексу визначено порядок порушення кримінальної справи. Заяви і повідомлення про злочин передбачені статтею 95, а обов’язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок її розгляду –статтею 97 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду, у тому числі, бездіяльність органів прокуратури, але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, не зважаючи на відсутність безпосередньої норми, яка встановлює порядок такого оскарження. Сам факт не виконання обов’язку прокурора розглянути заяву і прийняти певне рішення є підставою для оскарження бездіяльності за нормами КПК України. Зазначений кодекс не утримує в собі виключного переліку рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені.
Виходячи із конституційних засад, наведених у судовому рішенні, колегія суддів зазначає, що не розгляд заяви за правилами КПК України є підставою для оцінки бездіяльності за правилами цього кодексу, адже відновлення порушеного права при вирішені спірних правовідносин можливе тільки в процесі кримінального судочинства виходячи з їх особливостей.
Колегія суддів, погоджує правову позицію судів першої та апеляційної інстанції стосовного того, що прокурор здійснює особливі повноваження, а не владні управлінські функції, що виключає можливість розгляду справи у межах адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини є публічно-правовими, але підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства, і на них не поширюється компетенція адміністративних судів відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 КАС України. Таким чином, є наявною імперативна норма права, яка забороняє вирішення даних спорів за правилами КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені рішень, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року у справі №2а-4587/09/1670 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року у справі №2а-4587/09/1670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Справу № 2а-12798/09/0570 повернути до суду першої інстанції.
Судді: