Справа  № 2-973

2010  року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

                       19 липня  2009 року         Солом'янський  районний суд м. Києва

  у  складі : головуючого судді     - Лазаренко В.В.

                             при секретарі     -  Сітайло Т.Г.          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві  цивільну справу  за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу та неустойки за договором купівлі-продажу, -  

      В С Т А Н О В И В:

 Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути на його користь з відповідачів солідарно 565 грн. боргу та 2 033,79 грн. пені за  прострочення грошових зобов’язань.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилаються на те, що  28.04.2004 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу пакету цінних паперів. За умовами  даного договору продавець зобов’язується  передати покупцям у власність  визначений договором пакет цінних паперів, а покупці, в свою чергу, зобов’язані прийняти та оплатити вартість цих цінних паперів.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що  покупці передплачують аванс в розмірі 27%  від суми даного договору, що становить 53 865,00 гривень протягом двох банківських днів з дня укладення договору.

 Позивач посилається на те, що  покупці в день укладення договору 28.04.2004 року сплатили частину авансу в сумі 21 350 грн., а 03.06.2004 року  здійснили в рахунок авансу повторний платіж в сумі 31 950 гривень, а всього 53 300, 00 гривень.

Таким чином,  сума боргу по авансу передбаченого Договором становить 565,00 гривень, яка до цього часу відповідачами не оплачена. Тому позивач звертається до суду з вимогою  стягнути з відповідачів  борг та 2 033,79 грн. пені за прострочення грошового зобов’язання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю і просив їх задовольнити.

Представник відповідачів  в судовому засіданні  позовні вимоги не визнав і просив  застосувати позовну давність і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи,  суд  вважає, що  позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні судом встановлено, що  28.04.2004 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу пакету цінних паперів.

За умовами  даного договору продавець зобов’язується  передати покупцям у власність  визначений договором пакет цінних паперів, а покупці, в свою чергу, зобов’язані прийняти та оплатити вартість цих цінних паперів.

Порядок розрахунків за цим Договором сторони передбачали у два етапи, а саме: шляхом здійснення передоплати (авансу) та остаточного розрахунку за передані у власність цінні папери.

Так, зокрема, пунктом 2.1 Договору передбачено, що  покупці передплачують аванс в розмірі 27%  від суми даного договору, що становить 53 865,00 гривень протягом двох банківських днів з дня укладення договору.

Пункт 2.2 Договору  передбачав, що  остаточний розрахунок здійснюється в момент передачі цінних паперів, а  передача цінних паперів здійснюється протягом 70 днів з дати сплати покупцями передбаченого п. 2.1 авансу (п.2.3 Договору).

 В день укладення договору 28.04.2004 року  позивачі сплатили частину авансу в сумі 21 350 грн., а 03.06.2004 року  здійснили в рахунок авансу повторний платіж в сумі 31 950 гривень, а всього 53 300, 00 гривень.

Таким чином,  сума боргу по авансу передбаченого Договором становить 565,00 гривень, яка до цього часу відповідачами не оплачена. Тому позивач звертається до суду з вимогою  стягнути з відповідачів  борг та 2 033,79 грн. пені за прострочення грошового зобов’язання.

Представник відповідачів не надав суду доказів на підтвердження того, що борг в сумі 565,00 гривень було оплачено відповідачами позивачу в рахунок погашення заборгованості, хоча відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Таким чином,  судом не встановлено факт погашення заборгованості відповідачами суми боргу.

Між тим, представник відповідача просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України  позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися  до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України встановлює, що загальна позовна давність  встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів  цивільної справи  право вимоги позивача до відповідачів  виникло 01.05.2004 року, оскільки відповідно до п.2.1 Договору  аванс в повному обсязі повинен бути внесений відповідачами протягом двох банківських днів з моменту укладення договору, тобто до 01.05.2004 року. Таким чином, позивач повинен був звернутися до суду з позовною заявою до 01.05.2007 року. Проте, позивач не використав  надане йому право протягом встановленого законом строку, а  звернувся до суду з позовом лише 15.09.2008 року, тобто з пропуском встановленого  статтею 257 ЦК України строку.

Відповідно до ст. 267 ЦК України  позовна давність застосовується судом  лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,  є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову за  спливом строку позовної давності, оскільки  позивач звернувся з даним позовом до суду з порушенням строку позовної давності, з заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності не звертався, а відповідач просить застосувати строк позовної давності і відмовити в задоволенні позову з цих підстав та наполягає на цьому.

Керуючись ст.ст. 10-11, 57-60,  208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 256, 257, 267, 525, 526  ЦК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу та неустойки за договором купівлі-продажу – відмовити.

Рішення може бути оскаржено на протязі 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:    

  Ў