АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ЛУГАНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа 22 ц-2788/2010                             Головуючий у суді 1 інстанції – Попова О.М.

Категорія                                                                                                                  Доповідач - Ступіна Я.Ю.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2010 р.    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого  Ступіної Я. Ю.,

суддів: Мартинюка В. І., Темнікової В. І.,

за участю секретаря  Малошонок О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 1 квітня 2010 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл земельної ділянки, виділення частки земельної ділянки в натурі та встановлення твердої межі землекористування,-

в с т а н о в и л а:

В липні 2006 року позивачка звернулася в суд із позовом, в якому зазначила, що вона і відповідач є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці, загальною площею 1115 кв.м.,  згідно рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 22.05.1996 року: їй належать 36/100 частки будинку, а відповідачу – 64/100.

Оскільки між ними виник спір щодо користування земельною ділянкою, просила розподілити земельну ділянку з урахуванням часток у праві спільної часткової власності на 22.05.1996 року, виділити їй 36/100 частки земельної ділянки в натурі та встановити тверду межу землекористування, а також зобов’язати відповідача перенести літній душ із ділянки загального користування на його власну частку та знести самовільно споруджену огорожу № 8.

Під час розгляду справи уточнила позовні вимоги, просила розподілити земельну ділянку з урахуванням часток у праві спільної часткової власності на 22.05.1996 року на підставі висновку експерта від 19.02.2007 року, виділити їй 36/100 частки земельної ділянки в натурі та встановити тверду межу землекористування; вимоги про зобов’язання відповідача перенести літній душ із ділянки загального користування на його власну частку та знести самовільно споруджену огорожу № 8 не підтримала.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 1.04.2010 р.  в задоволені позову відмовлено за необгрунтованістю.

Позивачка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати і задовольнити її позов.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, позивачку, представника відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Як встановлено судом і як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 22.05.1996 року сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1,  розташованому на земельній ділянці, загальною площею 1115 кв.м., у якому позивачці належать 36/100 частки будинку, а відповідачу – 64/100.

Згідно зазначеного рішення суду порядок користування земельною ділянкою між сторонами не був предметом спору, тому не встановлювався; судом було зазначено  про залишення земельної ділянки  в користуванні сторін в рівних частках по  сформованому порядку користування, без урахування їх часток у праві власності, до продажу будь-ким із них своєї частки сторонній особі.

Відразу після рішення суду відповідач самовільно, без згоди на те позивачки, встановив  на спірній земельній ділянці огорожу № 8, що вбачається  з технічного паспорту на жилий будинок, виданого на ім’я позивачки на 28.01.1997 року та з акту державного виконавця, оглянутого судом.

Ця огорожа значиться і в технічному паспорті на жилий будинок, виданого на ім’я відповідача на 25.12.2006 року.

Тобто із зазначених технічних паспортів вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні сторін не в рівних частках, як було зазначено в рішенні   Ленінського районного суду м. Луганська від 22.05.1996 року.  

Між сторонами існує спір щодо користування спірною земельною ділянкою;  згода  між ними з цього приводу не досягнута.

Відповідно до ч. 1,  ч.4 ст. 42 ЗК України (в редакції Закону від 18 грудня 1990 року N 561-XII) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

Відповідно до ч.1 ст. 86 ЗК України ( в редакції Закону від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до ст. 87 ЗК право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:  а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;  г) за рішенням суду.

Відповідно до ч.1- ч.4 ст. 88 ЗК володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.  Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно до п. 19, п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 із наступними змінами  “ Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” У справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з’ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір’я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. Абзаци перший і другий цього пункту стосуються також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди... Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої…

Відмовляючи в задоволені позову, суд  не застосував  наведені норми матеріального права та не врахував зазначених роз’яснень Пленуму ВСУ, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для захисту прав позивачки.

Згідно висновку експерта від 19.02.2007 року пропонований такий  варіант поділу спірної земельної ділянки сторін: виділити кожному  у володіння та користування частину земельної ділянки в натурі, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності, а саме:  співвласнику 36/100 будинку: земельну ділянку саду № 1, площею 279,5 кв.м. з лівого боку земельної ділянки (зафарбована синім кольором); на земельній частині двору № 2, площею 123 кв.м. з врахуванням площі займаних під будівлями власника квартири № 1: Ѕ частину двору, яка вільна від забудови, площею 61,5 кв.м. та площу, яка займана під виділеними в її користування будівлями – 60,4 кв.м., загальною площею 401,4 кв.м.; співвласнику 64/100 будинку: земельну ділянку саду № 3, площею 550,5 кв.м. з правого боку земельної ділянки (зафарбована жовтим кольором);  на земельній частині двору № 2, площею 123 кв.м. з врахуванням площі займаних під будівлями власника квартири № 2: Ѕ частину двору, яка вільна від забудови, площею 61,5 кв.м. та площу, яка займана під виділеними в його користування будівлями – 101,6 кв.м., загальною площею 713,6 кв.м.

Відповідач, який заперечував проти цього висновку експерта, не надав суду доказів  на його  спростування.

Висновок експерта від 03.10.1995 року, наданий відповідачем, колегія суддів не бере до уваги, оскільки цей висновок наданий за результатами експертизи, яка не проводилася у цій справі.

Тому вимоги позивачки про розподіл земельної ділянки з урахуванням часток у праві спільної часткової власності на 22.05.1996 року та виділення їй 36/100 частки земельної ділянки в натурі на підставі висновку експерта від 19.02.2007 року підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про встановлення твердої межи землекористування, то вони не підлягають задоволенню на підставі ст. 158 ЗК України, згідно ч.3 якої  земельні  спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування.

За таких обставин  колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1,  ч.4 ст. 42 ЗК України (в редакції Закону від 18 грудня 1990 року N 561-XII), ст.ст.  86-88, 158 ЗК України ( в редакції Закону від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ), ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 1 квітня 2010 р.  скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл земельної ділянки, виділення частки земельної ділянки в натурі та встановлення твердої межі землекористування задовольнити  частково.

Поділити між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1115 кв.м., виділив кожному  у володіння та користування частину земельної ділянки в натурі, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності, а саме:

- ОСОБА_2-власниці 36/100 будинку: земельну ділянку саду № 1, площею 279,5 кв.м. з лівого боку земельної ділянки (зафарбована синім кольором); на земельній частині двору № 2, площею 123 кв.м. з врахуванням площі займаних під будівлями ОСОБА_2: Ѕ частину двору, яка вільна від забудови, площею 61,5 кв.м. та площу, яка займана під виділеними в її користування будівлями – 60,4 кв.м., загальною площею 401,4 кв.м.;

- ОСОБА_3 – власнику 64/100 будинку: земельну ділянку саду № 3, площею 550,5 кв.м. з правого боку земельної ділянки (зафарбована жовтим кольором);  на земельній частині двора № 2, площею 123 кв.м. з врахуванням площі займаних під будівлями ОСОБА_3: Ѕ частину двору, яка вільна від забудови, площею 61,5 кв.м. та площу, яка займана під виділеними в його користування будівлями – 101,6 кв.м., загальною площею 713,6 кв.м.

В решті вимог відмовити за необгрунтованістю.

Рішення  апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але  може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України  протягом двох місяців з дня його проголошення  шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий:

Cудді: