РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     12 травня 2010 р.    Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

                               головуючого - судді     -          Шрамко Л.Л.,

              при секретарі          -    Іванісенко Н.О.,

    розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу   за  позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  про зобов’язання провести перерахунок та виплату  недоплаченої пенсії

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача  здійснити перерахунок її пенсії з підвищенням  на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, та провести відповідні нарахування і виплати на її користь недоплаченої їй, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 1 січня 2008 р. до 31 грудня 2009 р. Судові витрати по справі просить покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка послалася на те, що вона належить до соціальної категорії «дитина війни» та  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.  Відповідач всупереч Рішенню Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, яким були визнані  неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008  рік», у тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

У судове засідання позивачка не з’явилася, просила справу розглядати у її відсутності.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  - надав письмові заперечення на позов, просив справу розглядати у відсутності представника.

 Відповідно до ст. 169 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивачки та представника відповідача.

У письмових запереченнях відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  просив суд в задоволенні позову відмовити, послався на те, що згідно статті 111 Закон України «Про державний бюджет України на 2007 р.» підвищення до пенсії з січня 2007 р. виплачувалось особам, які є інвалідами, крім тих, на яких поширювалася дія Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Надбавка учасникам війни на 2007 р. була встановлена у розмірі 10% прожиткового мінімуму для громадян, які втратили працездатність. Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 р. про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 1 січня 2008 р. позивачці було встановлено підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі 47 грн. Розмір вказаного підвищення, згідно вищевказаного Закону, встановлюється у розмірі надбавки, яку одержують учасники війни, а саме - 10% від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, який на 1 січня 2008 р складав 470 грн. Розмір вказаного підвищення збільшувався у зв’язку їз  зростанням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і складав з  1 квітня 2008 р. - 48, 10 грн., з 1  липня 2008 р. - 48,20 грн.,  з 1 жовтня 2008 р. по жовтень 2009 р.-  49,80 грн., з 1 листопада 2009 р. -57,30 грн. Що стосується виконання рішень Конституційного Суду України від 9 липня 2007р . та від 22 травня 2008 р. про визнання деяких статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та внесення змін до деяких законодавчих актів України» такими, що не відповідають Конституції України, то рішення про відновлення дії статті Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якими передбачено встановлення підвищень до пенсій дітям війни» Верховною Радою України не приймалося, внаслідок чого порядок обчислення підвищень до пенсій дітям війни згідно вищевказаного закону залишився неврегульованим. Оскільки Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат за цим Законом здійснюється з коштів державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного фонду, виплати підвищень до пенсій дітям війни провадилися Пенсійним фондом в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

Позивачка має статус «дитина війни»,  що   підтверджується   пенсійним    посвідченням № НОМЕР_1 від 1996 р., отримує пенсію за віком, перебуває на обліку у Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова.  

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18 листопада 2004 р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: «Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Як вбачається з матеріалів справи, з   01 січня 2008 року позивачці було нараховане та виплачується підвищення у розмірі надбавки, яку одержують учасники війни, а саме 10% від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, який на 1 січня 2008 р. складав 470 грн.  Таким чином, з 1 січня 2008р. позивачці встановлено та виплачено підвищення у розмірі 47 грн. щомісячно, Розмір вказаного підвищення збільшувався у зв’язку з зростанням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і складав з 1 квітня 2008 р. – 48, 10 грн., с 1.07.08 р. - 48, 20 грн., з 1 жовтня 2008 р.- 49, 80 грн., з січня по жовтень 2009 р.- 49,80 грн., з 1 листопада 2009 р. – 57,30 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі.

 Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, Рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року №2195-ІУ, поновили свою дію з 22 травня 2008року, і з цього часу відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

   Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного Рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачці доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів.

Відповідно до ст. 3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

 Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.      

Згідно з положеннями ч.4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,  суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з ч.9 ст. 8 ЦПК України забороняється відмова в розгляді справи  з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості  законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх  нездійснення   або відмови в задоволенні позову.

 Доводи відповідача про те, що рішення про відновлення дії статті Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якими передбачено встановлення підвищень до пенсій дітям війни, Верховною Радою України не приймалося, внаслідок чого порядок обчислення підвищень до пенсій дітям війни згідно вищевказаного закону залишився неврегульованим, суд до уваги не приймає, оскільки вищенаведений аналіз норм законодавства приводить до висновку про те, що, з  22 травня 2008 р. стаття 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» діє в редакції від 18 листопада 2004р., тобто дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання і соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

   Щодо питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, суд виходить з наступного.

  Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню  та виплаті доплати  до пенсії позивачці, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, за місцем проживання позивачки.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

 За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

    Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо:

-   призначення пенсії;

-   підготовки документів для її виплати;

-   забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

  Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням  забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни»,  покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Таким чином, держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачці 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але відповідачем не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачкою.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачці виплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, слід зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  здійснити перерахунок  пенсії позивачці з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні  виплати  за період з 22 травня 2008 р. до 31 грудня 2009 р., в межах заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи що відповідно до п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне  мито» Пенсійний фонд України та його установи звільнені від сплати судового збору, витрати по оплаті судового збору покладаються на державу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у відшкодування понесених позивачкою витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи судом  з відповідача підлягає стягненню 18 грн. 50 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», ст. ст. 3,4,8, 15, 10,11, 60, 88,  212-215  ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  здійснити перерахунок  пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні  виплати  за період з 22 травня 2008 р. до 31 грудня 2009 р.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Стягнути на користь позивачки з управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  у відшкодування витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи судом 18 грн. 50 коп.

 Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду  може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, через Ленінський районний суд м. Харкова або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                            Л.Л. Шрамко