Справа № 2 – 148/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року                               Шевченківський  районний  суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді                    Трофимової Д.А.

                при секретарі                             Конопльовій Н.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі справу за позовом Запорізької обласної кредитної спілки “Довіра” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2008р. позивач звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з вищевказаним позовом до відповідача,   в якому просив  суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 60160 грн.  та судові витрати в сумі 631 грн. 60 коп.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11.07.2008 року позов Запорізької обласної кредитної спілки “Довіра” задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1  на користь Запорізької обласної кредитної спілки “Довіра”: 16000 грн. – основну заборгованість (неповернена сума кредиту); 17280 грн. – нараховані та не виплачені відсотки за користування кредитом; 17280 грн. – відсотки за запізнення виплати відсотків за користування кредитом; 9600 грн. – підвищені відсотки за неповернення в строк суми кредиту; 601 грн. 60 коп. – державне мито; 30 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього в сумі 60791 грн. 60 коп. (а.с. 40-41).

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.06.2009 року заочне  рішення цього ж суду від 11.07.2008 року скасовано та справу передано для розгляду за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя  (а.с. 60-61, 62).

У січні 2010 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою         (а.с. 116), в якій вказує, що 26.02.2004р. ОСОБА_1 вступила в члени Запорізької обласної кредитної спілки “Довіра”, при цьому ознайомилася зі Статутом, своїми правами і обов’язками, інструкціями, Положеннями і робочими документами Запорізької обласної кредитної спілки “Довіра”.  При вступі до   кредитної спілки “Довіра” відповідач одержала членську книжку з особовим рахунком, на який сплатила вступний внесок – 10 грн., членський внесок – 20 грн.

26.02.2004р. відповідач, як член кредитної спілки, отримала кредит в розмірі 16000 грн. відповідно до кредитного договору № 4240, укладеного між Запорізькою обласною кредитною спілкою “Довіра” та ОСОБА_1, що підтверджується видатковим касовим ордером. Згідно п. 1 вищевказаного кредитного договору відповідач зобов’язалася у 12-місячний термін, тобто до 26.02.2005р. повернути отриману суму кредиту і проценти за користування кредитом у розмірі 3 % щомісячно наперед від залишку суми неповерненого кредиту. Але в строк, встановлений кредитним договором, відповідач кредит та проценти не повернула. Весь час запевняла працівників кредитної спілки, що сплатить борг та прохала надати відстрочку. 14.11.2005 року відповідач написала заяву до кредитної спілки, в якій зобов’язалася з’явитися 15.11.2005р. та вирішити питання по сплаті боргу. Як вона пояснила, 15.11.2005р. в неї буде грошова сума, якою вона розрахується за кредит та сплатить належні проценти. Але відповідач отриману суму кредиту не повернула, встановлені договором відсотки за користування кредитом сплатила частково в сумі 3840 грн., чим суттєво порушила умови кредитного договору. На всі вимоги позивача про належне виконання узятих на себе зобов’язань відповідач проігнорувала і продовжує ігнорувати, від погашення залишку заборгованості за вищевказаним кредитним договором відповідач умисно ухиляється.

В забезпечення повернення  кредиту відповідач передала у заставу іррігаційне обладнання капельної системи орошення, про що свідчить договір застави № 4240 від 26.02.2004р. Всупереч умовам договору застави та вимогам закону, відповідач предмет застави реалізувала без дозволу позивача і на даний момент місцезнаходження предмета застави невідоме.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, а ст. 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов’язання або односторонню зміну умов. В порушення вимог Закону відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов’язань, в установленні строки заборговані суми не повернула, чим спричинила кредитній спілці збитки.

Згідно ст.ст. 1048, 1054 ЦК України позивач має право на одержання від відповідача процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. А згідно п. 6 кредитного договору № 4240 від 26.02.2004р. при запізненні строків щомісячної сплати процентів за кредит, відповідач повинна сплатити подвійну процентну ставку за кожен місяць запізнення, до повного повернення суми кредиту.  Пунктом 7 цього договору передбачено, що  при запізненні повернення основної суми кредиту, відповідач повинна сплатити підвищену процентну ставку в розмірі 1% від залишку суми непогашеного кредиту за кожен день просрочки.

Оскільки відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов’язань, то з неї станом 28.03.2008р. підлягає стягненню заборгованість:  16000 грн. – неповернена сума  кредиту; 17280 грн. - нараховані і не сплачені проценти за користування кредитом; 17280 грн. – проценти за запізнення сплати процентів за користування кредитом; 9600 грн. - підвищені проценти за неповернення в строк суми кредиту, а всього - 60160 грн.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 60160 грн. та судові витрати в розмірі 631 грн. 60 коп.

В судове засідання сторони не з’явились. Пр едставник позивача за довіреністю – Буркут А.І. надав суду заяву, в якій зазначив, що уточненні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, але просить розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_3   у судове засідання також не з’явились. Останній надав суду заяву, в якій просить  відмовити в задоволені позову та розглянути справу без його участі та участі відповідача.

Суд, вислухавши пояснення сторін в попередніх судових засіданнях, свідків,   перевіривши матеріали справи, вважає, що заявлений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З копії кредитного договору № 4240 від 26.02.2004 року вбачається, що між Запорізькою кредитною спілкою „Довіра” та ОСОБА_1 був  укладений договір на суму 16000 грн., терміном на 12 місяців для закупівлі посівного насіння           (а.с. 19), тобто до 26.02.2005 року.

Відповідач ОСОБА_1 в попередніх судових засіданнях позов не визнала та пояснила, що 26.02.2004р. вона отримала у позивача кредит в розмірі 16000 грн. для забезпечення діяльності ПП „Агро-2000”, де вона на той час працювала головним бухгалтером, а саме для закупівлі посівного матеріалу, що підтверджується п. 1 кредитного договору і договором застави майна № 4240 від 26.02.2004р., відповідно до умов якого, в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитом ПП „Агро – 2000” надало у заставу позивачу належне йому на праві власності майно. На таких же умовах, для забезпечення діяльності ПП „Агро-2000” у ЗОКС „Довіра” отримали кредити ще п’ять фізичних осіб. Всі ці кредити погашала особисто директор ПП „Агро-2000” ОСОБА_4, представникам позивача це було відомо і, скоріше за все, саме з цих причин жодних звернень до неї особисто щодо погашення кредиту з боку позивача не надходило. Єдиного разу, 14.11.2005р. до неї, як до головного бухгалтера ПП „Агро-2000” з’явився представник позивача, який вказав на прострочення виконання зобов’язань  за особистим кредитом ОСОБА_4 і, оскільки остання на той момент знаходилася у відрядженні у м. Києві, вона написала заяву і зобов’язалася з’явитися до ЗОКС „Довіра”  для вирішення питання про погашення кредиту отриманого саме ОСОБА_4 Але наступного дня ОСОБА_4 повернулася з відрядження та особисто звернулася до позивача.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що в наприкінці листопада 2005 року приблизно о 19 годині він свою мати привіз до АДРЕСА_2, Його привіз ОСОБА_6 Коли вони розмовляли, то приїхав чоловік, спросив ОСОБА_1. Він позвав свою мати. Останні двоє також розмовляли, поки він шукав ОСОБА_4, її чоловіка,  доньку. Потім запросив його мати приїхати до КС „Довіра”, поговорити за кредити. Мати писала якусь заяву, до мати цим чоловіком ніяких претензій заявлено не було.  Пізніше мати розповіла, що ОСОБА_4 отримала в спілці кредити і її, як головного бухгалтера ПП „Агро-2000”, запросили приїхати, розібратися.

Свідок ОСОБА_6 підтвердив, що дійсно він бачив, як в листопаді 2005 року він привіз ОСОБА_5 в АДРЕСА_2. Вони розмовляли, і тут приїхав автомобіль, і  чоловік  спросив де знайти ОСОБА_1. Потім остання і чоловік про щось розмовляли, але він не чув про що.

Копією договору застави майна № 4240 від 26.02.2004р., укладеного між сторонами, підтверджується, що для забезпечення зобов’язань за кредитним договором спілці було передано в заставу у заставу іррігаційне обладнання капельної системи орошення на площі 10 га, яке під розписку було передано на збереження директору ПП „Агро-2000” (а.с. 20).

Із копії розписки вбачається, що ОСОБА_4 - директор ПП „Агро-2000”, та засновник  в одній особі, отримала в борг гроші у службовця підприємства ОСОБА_1 – 11330 грн., які було отримано в кредитній спілці  „Довіра”. Підприємство погасило частину кредиту в ФБ „Фінанси та кредит” в Запорізької області. Підприємство зобов’язується погасити заборгованість службовця перед кредитною спілкою „Довіра” (а.с. 57).

Крім того, 02 вересня 2009 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просить застосувати позовну давність (а.с. 78).

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно п. 1 кредитного договору від 26.02.2004р. строк виконання зобов’язань за кредитом наступив 26.02.2005р. Ніяких додаткових угод про зміну умов кредитного договору між сторонами укладено не було.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, строк позовної давності у межах якого позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 4240  закінчився 27 лютого 2008 року, а позовна заява до суду подана 10.04.2008 року (дата відправлення на штемпелі поштового конверта 03.04.2008р.). Між тим, заява подана ні за місцем реєстрації та проживання відповідача (АДРЕСА_1) у Шевченківський районній суд м. Запоріжжя, а до Вільнянського районного суду Запорізької області за місцем знаходження ПП „Агро-2000”.

Тобто, позивач на момент звернення з позовом до суду пропустив строк позовної давності на 45 календарних дні (з 28 лютого по 02 квітня 2008 року). Ніяких вимог до суду щодо визнання поважною причини пропуску позовної давності або його поновлення позивач не заявляв. Після закінчення строку виконання зобов’язань за кредитним договором жодних дій, які б свідчили про визнання відповідачем свого боргу або іншого обов’язку відповідачем вчинено не було. Це означає що перебіг позовної давності не переривався.

Тому, суд критично відноситься до долучених до матеріалів справи 10.02.2010р. у судовому засіданні двох попереджень ОСОБА_1 від 20.12.2005р., від 01.02.2006р. та їх запису в журналі обліку попереджень боржникам, ніби то відправлених відповідачу, оскільки: по-перше позивачем не надано суду доказів того, що відповідач отримав ці попередження, по-друге, ні в первісній позовній заяві від 10.04.2008р., ні в уточненій  заяві, що надана суду позивачем у січня 2010р., не було навіть згадки на існування таких попереджень.

Доводи позивача в обох позовах про те, що 14.11.2005 року відповідач написала заяву до кредитної спілки, в якій зобов’язалась з’явитися до позивача 15.11.2005р. та вирішити питання по сплаті боргу, нібито в цей день у неї  буде грошова сума, якою вона розрахується за кредит, неправдиві, оскільки не відповідають змісту написаної заяви      (а.с. 21) та фактичним обставинам справи.

Згідно ст. 267 ч. 4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому суд вважає необхідним в задоволені позовних вимог позивача відмовити.

Оскільки позов не  задовольняється, то з відповідача не можуть бути стягнути і судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 27, 31, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, ст.ст. 6, 257, 264, 509, 525, 526, 527, 530, 536, 549-551, 559, 610-612, 623, 624, 625, 629, 1048, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Запорізької обласної кредитної спілки “Довіра” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4240 від 26 лютого 2004 року  відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через  районний суд шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя