АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2264/2010 Головуючий у 1-й інстанції - Кавун Т.В.
Категорія – 19,27 Доповідач – Пономаренко В.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі :
головуючого - судді Авраменко Т.М.,
суддів - Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.,
при секретарі - Слюсаренко Н.Л.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 01 березня 2010 року справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом , мотивуючи свої вимоги тим, що 22 квітня 2002 року вона дала ОСОБА_3 в борг 1500 доларів США зі сплатою за користування грошовими коштами процентів, що складають 70 доларів США у місяць, про що остання написала розписку. Строк повернення позики не встановлювали, а домовилися про її повернення за першою вимогою.
14 листопада 2008 року рекомендованим листом нею було направлено ОСОБА_3 вимогу про повернення суми позики та процентів за користування позикою. Однак до цього часу відповідачка борг не повернула. Просила стягнути з відповідачки 7100 доларів США , в тому числі 1500 доларів США основного боргу та 5600 доларів США процентів за користування позикою протягом 80 місяців, а всього за курсом Національного Банку України в національній валюті 54342 грн.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 01 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального прав та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що договір позики виконаний відповідачкою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову щодо стягнення з відповідачки боргу за договором позики від 22 квітня 2002 року, відсотків за користування позикою, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов’язання за договором позики щодо повернення суми боргу та процентів відповідач виконала в 2006 році.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.
Судом встановлено, що позивачка надала суду розписку від 25 квітня 2002 року , із якої вбачається, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 1500 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 70 доларів США у місяць.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі визначені родовими ознаками , а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Зазначені норми закону кореспондуються з положеннями ст.ст. 374 та 375 ЦК УРСР, що діяли на час укладення сторонами договору позики.
На підтвердження укладенні договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, на підтвердження вимог названого закону ОСОБА_3 видала ОСОБА_1 розписку про позичені гроші, яка ніким не оспорюється. Така форма надана договору за бажанням сторін.
Згідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками , у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 545 ЦК України , прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання повинен повернути його боржникові.
Судом першої інстанції правильно встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 22 квітня 2002 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала в борг від ОСОБА_4 1500 доларів США. Правильним є і висновок суду щодо виконання боргових зобов’язань ОСОБА_3 в частині повернення позики в розмірі 1000 доларів США, про що свідчать видані їй розписки про одержання часткового виконання за позикою: 20 грудня 2006 р. – 100 дол. США; 21 грудня 2006 р.- 200 дол. США; 22 грудня 2006 року – 700 дол. США. (а.с. 7,11-13).
Твердження ОСОБА_1 та її представника щодо повернення зазначених коштів за іншим договором позики, як такі , що не підтверджені належними доказами, не можуть бути прийняті до уваги.
Разом з тим, суд першої інстанції припустився помилки щодо проведення відповідачкою повного розрахунку за договором позики, взявши як належний доказ покази свідків про повернення боргу в розмірі 600 дол. США.. При цьому суд не взяв до уваги факт наявності у ОСОБА_1 боргової розписки, виданою відповідачкою на 1500 дол. США та не врахував, що виконання зобов’язання повинно відповідати правилам про форму правочинів, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження факту одержання грошей .
Таким чином, зібрані у справи докази свідчать про те, що ОСОБА_3 не виконала перед ОСОБА_1 усіх своїх боргових зобов’язань, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики підлягають частковому задоволенню в розмірі 500 дол. США
Оскільки сторони визначили грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, стягненню підлягає борг в національній валюті по курсу валют Національного Банку України на час ухвалення рішення: 789.52 грн. за 100 дол. США, в розмірі 3947.60 грн.
Враховуючи, що договір позики сторонами укладено до 1 січня 2004 року і діючим на той час законом проценти по грошових зобов’язаннях не допускалися, за винятком операцій кредитних установ, зобов’язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі (ст. 170 ЦК УРСР), позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування позикою задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на законі.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову слід скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати присуджуються позивачці пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303,304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 01 березня 2010 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3947.60 грн. боргу за договором позики, 51 грн. судового збору, 30 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя:
Судді: