Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 5113 / 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Забіяко Ю.Г.
Суддя-доповідач: Давискиба Н.Ф.
У Х В А Л А
Іменем України
«27» липня 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.,
Суддів: Мануйлова Ю.С.,
Давискиби Н.Ф.
При секретарі: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від «21» травня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Першої Запорізької державної нотаріальної контори про визнання права користування жилим приміщенням, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на ѕ частини квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Першої Запорізької державної нотаріальної контори про визнання права користування жилим приміщенням, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на ѕ частини квартири
В позові зазначав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_5 в період з 1992 року до її смерті, у 2008 році. Проживали вони разом у спірній квартирі, яка була приватизована дружиною у 1993 році.
В 2007 році він дав згоду на переоформлення спірної квартири на відповідача ОСОБА_4 за умови, що він буде мешкати у спірній квартирі до своєї смерті.
З часу вселення в квартиру він проживає там постійно і користується як член родини жилим приміщенням, до цього часу продовжує оплачувати комунальні послуги і родити в ній поточні ремонтні роботи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина померла і в день її смерті ОСОБА_4, забрала з квартири всі документи на житло.
У квітні 2009 року ОСОБА_4 почала спроваджувати його з квартири, погрожуючи виписати з житла.
Крім того, вказав, що він має право на 1/2 частину спірної квартири, як придбану у шлюбі, а після смерті дружини він успадкував 1/2 частину квартири та має право на обов'язкову її частину, так як є пенсіонером.
З огляду на вищевикладене, просив суд визнати за ним право користування займаним спірним жилим приміщенням, оскільки він має на це право як член сім'ї.
У лютому 2010 року він доповнив свої позовні вимоги та остаточно просив суд визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі недодержання посвідчення правочину, як нікчемного, та визнати за ним право власності на 3/4 частини цієї квартири, зобов'язати нотаріальну контору надати свідоцтво про право власності на 3/4 частини квартири, а ОП ЗМБТІ видати дублікат технічного паспорту на 3/4 частини квартири на його ім'я.
Не погоджуючись з вказаним позовом, у лютому 2010 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічну позовну заяву, в якій просила суд усунути перешкоди у користування квартирою АДРЕСА_1, просила зобов'язати ОСОБА_2 передати їй, як власнику, ключі від квартири, зобов'язати не створювати перешкод у користуванні квартирою, тобто надавати можливість вільно заходити в квартиру, користуватися кімнатами та підсобними приміщеннями, а також не чинити перешкод у проведенні ремонту в цій квартирі.
Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 просить визнати за ним право користування спірною квартирою, однак він такого права не має, так як згідно до ст. 405 ЦК України, члени родини власника житла, які проживають разом з ним мають право користування цим житлом у відповідності до закону. ОСОБА_2 не є членом її родини, оскільки проживав у квартирі з її матір'ю, яка розпорядилася квартирою на її користь. Крім того, зазначала, що квартиру АДРЕСА_1 вона отримала в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 Щодо надання ОСОБА_2 згоди на переоформлення квартири АДРЕСА_2 на її ім'я за умовою, що він буде мешкати у зазначеній квартирі до кінця свого життя, то це не відповідає дійсності, так як у договорі дарування ця умова не обговорювалася.
Також зазначала, що 13.07.2007 року її мати ОСОБА_5 подарувала їй квартиру, яка належала їй на праві власності, договір оформлений нотаріально. Після оформлення договору мати залишилася проживати з ОСОБА_2 в цій квартирі до своєї смерті. На теперішній час її вітчим ОСОБА_2 не впускає її в квартиру, не дозволяє проводити там ремонтні роботи, змінив замки, чим створює їй перешкоди у користуванні власністю.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від «21» травня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Зобов’язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_4, як власнику, ключі від квартири АДРЕСА_3. Зобов’язано ОСОБА_2 не створювати ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, тобто надавати можливість вільно заходити в квартиру, користуватися кімнатами та підсобними приміщеннями, а також не чинити перешкод у проведенні ремонту в цій квартирі.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 . в особі представника ОСОБА_3 подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні спірної квартири відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Із матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 1992 року до її смерті 2008 року. Подружжя проживало в двокімнатній суміжній квартирі АДРЕСА_4. В 1993 року спірна квартира була приватизована на ОСОБА_5, а 13.07.2007 року остання подарувала квартиру своїй дочці ОСОБА_4
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що при укладенні договору дарування спірної квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були виконані всі передбачені ст.719 ЦК України вимоги, тому немає підстав для визнання договору недійсним. Крім того, встановивши, що ОСОБА_2 перешкоджає власнику користуватися своєю квартирою, зобов’язав позивача не створювати ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою, надавати можливість вільно заходити в квартиру, користуватися кімнатами та підсобними приміщеннями, а також не чинити перешкод у проведенні ремонту в квартиру.
Такі висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам діючого закону.
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 07 травня 1993 року ОСОБА_5 на праві особистої власності належала спірна двокімнатна квартира, яка була нею одержана у приватну власність шляхом приватизації на підставі наказу директора заводу «Дніпроспецсталь» м. Запоріжжя (а.с.132).
Доводи ОСОБА_2 про те, що спірна двокімнатна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була набута за час шлюбу з ОСОБА_5, є неспроможними.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» - спільною сумісною власністю є квартири (будинок), кімнати в квартирах та однокімнатних будинках, передані при приватизації з додержавного фонду за письмовою згодою членів сім»ї наймача у їх спільну сумісну власність.
Проте позивач не надав суду доказів, які б підтверджували зазначену обставину.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була особистою власністю ОСОБА_5, яка розпорядилася наданим їй ст. 317 ЦК України правом власника і 13.07.2007 року подарувала квартиру своїй дочці ОСОБА_4 Договір дарування укладено у письмовій формі і посвідчено нотаріусом за правилами, передбаченими ст. 719 ЦК України. Крім того, при посвідченні договору дарування у Першій Запорізькій державній нотаріальній конторі позивач дав письмову згоду на укладення спірного договору (а.с.133,142-144).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні його позову.
Висновки суду першої інстанції є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від «21» травня 2010 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: