АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4675/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Васецька В.В.
Суддя-доповідач: Кримська О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлки В.Ю.
суддів: Кримської О.М.
Глазкової О.Г.
при секретарі Тахтаул О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Запорізької міської ради, Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа: КП «ВРЕЖО № 2», ОП ЗМБТІ про визнання недійсним рішення сесії Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року, визнання недійсним наказу управління у справах приватизації, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання права сумісної власності, -
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2009 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому зазначили, що вони є мешканцями будинку АДРЕСА_1 та є власниками квартир № 1,2,4,5, що підтверджується свідоцтвами про власність, ордером на житлове приміщення та договором купівлі-продажу. Зазначений будинок, розташований у центрі міста, забудова кінця 18 сторіччя є одноповерховою спорудою з підвальним приміщеннями, та визнаний ветхими згідно Рішення міської ради від 23.01.1987 року № 12, який не підлягає капітальному ремонту. В підвальному приміщенні спірного будинку були розташовані кладові власників квартир будинку АДРЕСА_1, які були в примусовому порядку КП ВРЕЖО № 2
вилучено без їх згоди.
Органом місцевого самоврядування було прийнято рішення № 70 від 21.02.2001 року, щодо продажу нежитлового приміщення, яке розташовано АДРЕСА_1 всупереч чинного законодавства, і саме на підставі цього рішення сесії Міської ради укладає договори купівлі-продажу з порушенням публічного порядку і направлені на незаконне володіння майном, що призвело до порушення їх громадських і житлових прав, в зв'язку з чим договір є нікчемним. Всі допоміжні приміщення багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю власників квартир саме цього будинку. Прийняте рішення сесії Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року не відповідає вимогам чинного законодавства і взагалі суперечить чинному законодавству бо містить хибну інформацію. У додатку до цього рішення вказано «нежитлове приміщення» за адресою АДРЕСА_1, а не підвальне приміщення, згідно якого може бути відчужене будь-яке нежиле приміщення квартир позивачів. І не дає чіткого визначення якого саме нежилого приміщення за вказаною адресою стосується. За адресою АДРЕСА_1 згідно схемі будівельного плану існують нежилі приміщення - сараї та недобудовані сараї. Винесене Рішення Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року прийняте з порушенням чинного законодавства, а саме ст.. 1,10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 4,7,8,50, 159 ЖК України, ст.. 48,50,57 закону України «Про власність». Згідно ст.. 57 Закону України «Про власність», ст.. 393 ЦК України (ст.. 143,145 ЦК України в редакції 1963 року), якщо в результаті прийняття акту органом держуправління чи органом самоврядування місцевої влади, який не відповідає закону, порушуються права власників чи інших осіб щодо володіння, користування, розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним. У зв'язку з чим і просили суд визнати недійсними рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року відносно підвалу будинку по АДРЕСА_1. Визнати недійсними наказ органу приватизації № 223 від 23.07.2001 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року на ім'я ОСОБА_12, який укладено з порушенням публічного порядку і направлені на незаконне володіння майном.
В ході розгляду справи позивачі змінили свої позовні вимоги при обставинах викладених в первісному позові, та просили суд визнати незаконними та скасувати реєстрацію та реєстраційне посвідчення на приміщення 1,11 підвалу літера А будинку АДРЕСА_1 про комунальну власність територіальної громади в особі міської ради. Визнати недійсними наказ органу приватизації № 223 від 23.07.2001 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року на ім'я ОСОБА_14, який укладено з порушенням публічного порядку і направлені на незаконне володіння майном та скасувати державну реєстрацію на підвальне приміщення літ. А будинку АДРЕСА_1.
Позивачі ще раз змінили свої позовні вимоги , доповнюючи їх та просили суд визнати недійсним та скасувати реєстрацію, що записано в реєстраційній книзі № 3 за реєстровим № 567 та реєстраційне посвідчення видане ОП ЗМБТІ за № 012000 Серія БГ від 06.08.2001 року відносно приміщення І, ІІ підвалу літ. А по АДРЕСА_1 про комунальну власність територіальної громади в особі міської ради. Визнати недійсним рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року відносно підвального приміщення будинку АДРЕСА_1 в м. Запоріжжі, прийняте в супереч чинного законодавства України. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року про передачу, неналежними відчужувачами – управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради, права комунальної власності шляхом приватизації способом викупу на підвальне приміщення літ. А житлового фонду по АДРЕСА_1 ОСОБА_12 на підставі рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.11.2003 року укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про продаж 1/2 частини підвального приміщення літ. А житлового фонду по АДРЕСА_1 в м. Запоріжжі та скасувати реєстрацію № 2534. Визнати право сумісної власності на підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1 в м. Запоріжжі за позивачами.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивачі звернулись до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення на момент прийняття Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перебувало у статусі нежитлового та власником його була територіальна громада, а не було власністю співвласників будинку, які приватизували квартири, а тому могло передаватися в оренду.
Крім того, як на підставу для відмови у позові суд послався і на те, що позивачами пропущено строк позовної давності .
Проте, такі висновки суду є передчасними.
За обставинами справи, рішенням Запорізької міської ради від 21.02.2001року № 70 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності м. Запоріжжя , що підлягають приватизації» до переліку приміщень, що підлягають приватизації було включене нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 в м. Запоріжжі ( а.с. 186 т.1)
Проте, реєстраційне посвідчення на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам видане на приміщення I,II підвалу літ. А на підставі рішення Запорізької міської ради народних депутатів від 29.04.1992 року № 7 ( а.с.187 т.1).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилались на те, що спірне приміщення має статус підвального приміщення, тобто є допоміжним , а тому з моменту приватизації квартир у будинку, вони стали співвласниками цього приміщення, як допоміжного , а тому відчужувати приміщення без їх згоди Управління у справах приватизації не мало права.
При цьому посилались на дані інвентаризаційної справи, схему будівельного плану як на докази позовних вимог
Однак, суд не дослідив як визначено статус спірного приміщення у проектній документації на будинок, та відповідно, зареєстровані у бюро технічної інвентаризації, отже колегія суддів вважає, що суд вимоги з приводу статусу спірного приміщення не розглядав і оцінка їм надана не була та як наслідок не обґрунтовано судом відмову щодо позовних вимог про визнання за позивачами сумісної власності на спірне приміщення.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України та ст.. 71 ЦК України ( 1963 року) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК та ст.. 80 ЦК України ( 1963 року) України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З огляду на зміст названих статей, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивачів немає суб’єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Вирішуючи даний спір , районний суд не врахував зазначених положень закону і відмовив у задоволенні позову як за безпідставністю, так і за спливом строку позовної давності.
Районний суд у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України не уточнив підстав позову, якими позивачі обґрунтовували свій позов, хоча позивачі їх неодноразово доповнювали та змінювали, та належним чином не перевірив статус спірного приміщення, не усунув протиріччя, які містяться в матеріалах справи щодо статусу спірного приміщення, а також не дослідив поважність причин пропуску строку на звернення до суду з огляду на зміст позовних вимог, в достатньому обсязі не визначився з часом початку перебігу позовної давності та чи є підстави для його застосування, не вмотивувавши при цьому свого висновку про відсутність поважних причин його пропущення.
З мотивів, викладених вище, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню на підставі п.5 ч.1 ст. 311 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення , в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи , висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При новому розгляді спору суду слід врахувати наведене, більш повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дослідити письмові докази, підтверджуючі статус спірного приміщення, дати всім обставинам належну оцінку і постановити відповідне рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 311, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11- задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2010 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :