АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого : Чорного В.І.
Суддів : Медвецького С.К., Оніщука В.В.,
при секретарі : Черепановій В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області на постанову Томашпільського районного суду Вінницької області від 22.04.2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області про визнання рішення суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинення дій,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області про визнання рішення суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинення дій.
Позивач зазначив, що він є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Посилаючись на те, що розмір призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам установлених Законом України «Про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 – ХІІ та на відмову відповідача привести їх у відповідність з останнім, ОСОБА_1 просив суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати його усунути зазначені порушення провівши відповідні розрахунки.
Постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 22.04.2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду у Томашпільському районі Вінницької області просить скасувати постанову суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи у зв’язку з захворюванням пов’язаним з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Положеннями ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. З 9 вересня 2008 року одержує пенсію о інвалідності на підставі ст. 54 Закону № 796 – ХІІ та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю на підставі ст. 50 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Таким чином позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем за вказаний вище період нараховувалась і виплачувалася пенсія на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян»
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, визначенні розміру пенсій позивачеві необхідно застосовувати частину першу статті 50 та частину четверту статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Отже посилання відповідача на те, що порядок обчислення пенсії по інвалідності визначається Кабінетом Міністрів України є безпідставним.
Суд першої інстанції правильно застосував положення Закону, оскільки зі статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки доказів, які спростовували б встановленні судом обставини, не надано.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі вінницької області відхилити.
Постанову Томашпільського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Судді:
З оригіналом вірно: