Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-3754 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції –Безуматов М.В.
Категорія – 5 Доповідач – Потапенко В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого-судді – Черненко В.В.
Суддів – Потапенка В.І., Кодрула М.А.
при секретарі – Животовській С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та визнання права власності , - ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та остаточно просив : визнати договір дарування від 03 листопада 2003 року , укладений між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_5, ОСОБА_6 (Обдаровані) , за яким Дарувальник подарувала , а обдаровані прийняли у дар житловий будинок по АДРЕСА_1 – удаваним ; визнати , що 03 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір купівлі – продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 , посвідченого нотаріусом Олександрівського нотаріального округу ОСОБА_7 04 вересня 2007 року – недійсним; визнати договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого нотаріусом Олександрівського нотаріального округу ОСОБА_7 05 грудня 2007 року - недійсним ; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року позов задоволено. У апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року та ухвалити нове рішення , яким в задоволенні позовних вимог відмовити , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
2
Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи , колегія суддів вважає , що апеляційна скарга не підлягає задоволення з таких підстав. Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідачка ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1976 року по 6 квітня 1998 року. У 1994 році ОСОБА_4, ОСОБА_1 та їх донька ОСОБА_2 приватизували трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 та набули права власності на зазначену квартиру. 6 квітня 1998 року шлюб між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 було розірвано, розподіл спільного майна подружжя не проводився . 12 травня 1998 року приватизовану квартиру було продано за 3000 доларів США, кошти від продажу квартири між співвласниками не розподілялись, матеріальної компенсації за свою частку позивач не отримував. Після розірвання шлюбу , у 1998 році ОСОБА_4 та ОСОБА_1 об’єднали свої кошти для придбання спільного майна і за виручені від продажу приватизованої квартири гроші придбали житловий будинок по АДРЕСА_1. За взаємною домовленістю будинок було оформлено на ОСОБА_1 3 листопада 2003 року ОСОБА_1 продала житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_5. та ОСОБА_6 за 3500 доларів США, хоч дану угоду на момент її укладення було оформлено договором дарування. Отримані від продажу будинку гроші між співвласниками не розподілялися. 4 листопада 2003 року , за взаємною домовленістю позивача та відповідачки ОСОБА_1, які об’єдналися для спільного придбання житла, за отримані від продажу вищезазначеного житлового будинку кошти у сумі 3500 доларів США та додані ОСОБА_4 особисті кошти у сумі 900 доларів США було придбано спірну квартиру № 1 , територія цукрозаводу, б. 3 в селищу Олександрівка, оформлену за згодою сторін на ОСОБА_1 Наявність в позивача суми 900 доларів США підтверджується звітом до податкової інспекції, відповідно до якої останній мав за рік прибуток у сумі 70158 грн. 4 вересня 2007 року ОСОБА_1 , без згоди позивача подарувала спірну квартиру № 1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 5 грудня 2007 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 Ѕ частину спірної квартири . Виходячи з встановлених обставин справи , з посиланням на Закони України « Про приватизацію державного житлового фонду» , «Про власність» , ч.2 ст. 58 ЦК УРСР ( в редакції 1963р.) , ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ст. 358 ЦК України , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції , а апеляційну скаргу вважає необгрунтованою виходячи з наступного. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 12 Закону України «Про власність» ( закон втратив чинність на підставі Закону України № 997-У від 27.04.2007 року ) передбачено , що власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України. Згідно ст. 112 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року ) майно може належати на праві спільної
3
власності двом або кільком громадянам. Таким чином , приватизувавши у 1994 році трикімнатну квартиру позивач та відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стали співвласниками цієї квартири. При цьому слід зазначити , що на приватизовану квартиру не розповсюджується правовий статус спільної сумісної власності подружжя відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, оскільки право власності виникло не на підставі шлюбних та сімейних правовідносин , а на підставі цивільних правовідносин. Доводи апеляційної скарги стосовно того , що після розірвання шлюбу та продажу приватизованої квартири було проведено розподіл спільного майна подружжя ніякими доказами не підтверджено і квартира не була спільною сумісною власністю подружжя, а тому вона поділу не підлягала. Кошти від продажу приватизованої квартири позивач не отримав, від них не відмовлявся. Докази розподілу коштів, отриманих від продажу квартири суду не надано. У ході розгляду справи підтверджено , що за кошти отримані від продажу приватизованої квартири у сумі 3000 доларів США, з дотриманням положень ч.2 ст. 17 Закону України «Про власність» було придбано будинок по вул.. Перемоги , 78-б в смт. Олександрівка , а тому , незважаючи на те, що будинок було оформлено на ОСОБА_1 , позивачу у даному будинку належала 1/3 частина , що відповідало 1000 доларів США. Доводи скарги стосовно пропуску строку позовної давності по даному договору купівлі-продажу є безпідставними , оскільки позивач даний договір не оспорює. Стосовно вимоги позивача щодо визнання договору дарування удаваним необхідно зазначити , що судом першої інстанції зроблено правильний висновок , що 3 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу будинку за який від покупців було отримано 3500 доларів США. Ці обставини підтвердили у судовому засіданні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Посилання на те, що для зазначеної вимоги позивач пропустив строк позовної давності не грунтується на вимогах ЦК України враховуючи наступне. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Після продажу будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , але оформлення угоди як договір дарування , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за кошти отримані від покупців 3500 доларів США та доданих ОСОБА_4 900 доларів США була придбана квартира № 1 територія цукрозаводу і відповідно позивач був її співвласником. При цьому як встановлено судом першої інстанції його частка з врахуванням ступеня трудової участі , а саме розміру грошового вкладу у придбання спільного майна становить Ѕ. 4 вересня 2007 року ОСОБА_1, без згоди співвласника ОСОБА_4 подарувала вищезазначену квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_3, чим порушила право власності позивача і саме з цього часу необхідно відраховувати строк позовної давності. До суду з позовом ОСОБА_4 звернувся 13.11.2008 року , а тому строк позовної давності останнім не пропущено, оскільки він не мав наміру та й фактично не дарував свою частку майна. Є безпідставними також доводи скарги щодо недоведеності обставин наявності в позивача 900 доларів США ( ас. 36) З ксерокопії звіту, поданого ОСОБА_4 за четвертий квартал 2003 року вбачається , що за 2003 рік ним отримана виручка у сумі 70158 грн. На звіті є вхідний номер та штамп Знам’янської об’єднаної державної податкової інспекції. Ці обставини відповідачами не спростовано , доказів того , що для придбання спірної квартири інші особи надавали гроші суду не надано. Відповідачами не надано доказів , які б спростовували ці обставини, не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів щодо наявності фінансових можливостей для самостійного придбання спірного житла. В матеріалах справи відсутні дані про те, чи працювали взагалі відповідачі у цей період, чи отримували заробітну плату чи інші доходи. Доводи скарги в частині неправильного застосування ст. 358 ЦК України колегія суддів вважає необгрунтованими виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про власність» , який був чинним на момент
4
укладення договорів купівлі-продажу квартир та будинків, майно , придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. У своєму роз’ясненні до позовних вимог позивач навів розрахунки визначення його частки у спільній частковій власності , перевіривши які , колегія суддів з ними погоджується. ( ас. 137) Тому , виходячи з вимог ст. 358 ЦК України для відчуження спільної часткової власності , а саме укладення договору дарування від 4 вересня 2007 року ОСОБА_1 повинна була отримати згоду позивача , оскільки частки співвласників ще не було визначено, що не було зроблено, та відповідно тягне за собою його недійсність у зв’язку з порушенням вимог ст. 203 ЦК України. Також з матеріалів справи вбачається, що після придбання 4 листопада 2003 року спірної квартири № 1 б. 3 територія цукрозаводу позивач був зареєстрований за вказаною адресою 14.11.2003 року , що спростовує доводи апеляційної скарги стосовно відсутності права власності в позивача на Ѕ частину квартири та підтверджує доводи його позовної заяви. Виходячи з вищенаведеного , колегія суддів дійшла висновку , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права , його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313-315, 319 ЦПК України , колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 – відхилити. Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий – суддя
Судді :