АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-3091/2010року Головуючий у суді першої інстанції – Бершадська О.В.
Категорія – 5 Доповідач - Пономаренко В.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого - судді Авраменко Т.М.,
Суддів - Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.
при секретарі - Слюсаренко Н.Л.,
за участю : представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 24 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про припинення права власності на частину в спільному майні. Посилалися на те, що кожному з них на праві приватної власності належить 1/3 частина будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, власником іншої 1/3 частини цього домоволодіння є відповідач.
Вважаючи, що частка ОСОБА_5 є незначною й не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування будинком із ОСОБА_5, яка не є членом їх сім”ї, неможливе, просили припинити право власності ОСОБА_5 на 1/3 частину в спільному майні – указаному будинку – зі сплатою на користь ОСОБА_5 грошової компенсації в розмірі 5967.60 грн. і визнати за ними право власності за кожним на Ѕ частину спірного будинку.
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 24 лютого 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у задоволені позову відмовлено. .
В апеляційних скаргах ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, та ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення їх позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом установлено, що сторони у справі є співвласниками жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, в якому відповідачці на підставі свідоцтва про право власності від 19 серпня 1953 року належить 1/3 частина будинку, інша частка на підставі договору дарування від 29 січня 2009 року належить позивачам (1/3 і 1/3), які перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не надали відповідних доказів щодо можливості припинення права відповідачки на частку у спільному майні з передбачених законом підстав, у тому числі доказів того, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, так як вони ґрунтуються на матеріалах справи, повно досліджених обставинах справи та вимогах закону.
У силу положень ст.ст. 21,24,41 Конституції України , ст.ст. 319,358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійснення зазначених правомочностей мають рівні права.
Права інших співвласників майна у разі неможливості добровільного вирішення спірного питання щодо права спільної часткової власності передбачені статтею 365 ЦК України, яка й передбачає можливість припинення права особи на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім”ї.
За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні, допускається лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім”ї.
Таким чином, закон вимагає від позивачів надання суду доказів наявності підстав припинення права особи на частку у спільному майні, визначених ст. 365 ЦК України, а також і доказів неможливості добровільного вирішення між співвласниками спірного питання щодо права спільної часткової власності між співвласниками.
Зазначених обставин позивачі не довели, чим не виконали вимоги ч. 3 ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
З наданих матеріалів справи вбачається, що відповідачка є власником 1/3 частини спірного будинку з 1953 року, позивачі набули права власності на іншу частину будинку за договором дарування у січні 2009 року (а.с. 6-7).
Доводи позивачів щодо неможливості спільного володіння і користування майном ґрунтуються лише на тому, що відповідач не є членом їх сім”ї, що саме по собі, при відсутності доказів того, що відповідач чинить будь-які перешкоди щодо спільного володіння і користування майном, яких позивачі суду не надали, не може бути визнане законною підставою для припинення права відповідачки у спільному майні.
Не підтверджені належними доказами і твердження позивачів щодо неможливості виділення частки відповідачки в натурі. На підтвердження вказаного позивачами надано технічний план спірного будинку із зазначенням площі приміщень станом на січень 1968 року (а.с.9), який не може бути належним доказом цих обставин, оскільки спір про припинення права на частку у спільному майні заявлено позивачами у серпні 2009 року, а будь-яких доказів щодо стану будинку, технічної можливості його поділу в натурі чи неможливості встановлення порядку користування його жилими приміщення на час вирішення справи позивачами суду не надано.
Не надано позивачами доказів і не встановлено судом обставин, які б свідчили про неможливість добровільного вирішення між сторонами спірного питання щодо права спільної часткової власності на спірний будинок, а також доказів того, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки та членам її сім”ї.
У судовому засіданні представник позивачів стверджував, що відповідачка у спірному будинку не проживає майже 20 років. Проте докази про ці обставини в матеріалах справи відсутні. Відсутні в матеріалах справи також і будь-які фактичні дані щодо особи відповідачки, її місця проживання, наявності в неї та членів її сім”ї іншого житла, докази про що зобов’язані були надати позивачі, але таких вони не надали, чим не виконали вимог закону.
Колегія суддів вважає, що за встановлених судом обставин, яким дана належна оцінка, правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відсутні і суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог про припинення права відповідачки на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації за належну їй частку та визнання за позивачами, кожним із них, права власності на Ѕ частини спірної нерухомості .
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволені апеляційної скарги.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору суд помилково послався на ту обставину, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників можливе за наявності всіх чотирьох умов, передбачених ч.1 ст. 365 ЦК України, оскільки цією статтею передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності кількох або будь - якої з них можливе вирішення судом питання про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників. Але так як зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1ч.1 ст. 307, ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314,ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 відхилити, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 24 лютого 2010 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий-суддя :
Судді: