справа № 2 – 1407/19
П О С ТА Н О ВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 червня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в складі:
судді Філіпенко Л.П. при секретарі Щербак А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради про стягнення недоплати щорічної допомоги на оздоровлення
В С Т А Н О В И В
Позивач звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради (далі УПСЗН) про стягнення недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки, в яком просить стягнути з УПСЗН відносно на його користь недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік – 2905 грн., за 2010 рік – 4420 грн., усього 7325 грн..
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, тому користується правами і пільгами, встановленими Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року (далі Закон від 28 лютого 1991 року). У відповідності зі ст.48 Закону від 28 лютого 1991 року йому з 2002 року належить щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Однако, цю допомогу за 2009 рік він одержував в значно меншому розмірі, а за 2010 рік не отримав зовсім.
Розрахунок недоплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно расчету позивача такой:
Рік місяць отримання допомоги Розмір мінімальної заробітної плати, грн. Розмір допомоги, яку слід отримати, грн. фактично отримано допомоги, грн. Різниця, грн.
2009 лютий 605 3025 120 2905
2010 квітень 884 4420 - 4420
Усього 7325
Невиплата ОСОБА_1 зазначеної компенсації порушує Закон від 28 лютого 1991 року, а значить у відповідності зі ст. 64 даного Закону - особи, винні в порушенні вимог Закону – несуть, на його думку, матеріальну відповідальність. Позивач вважає, що в даному випадку зазначена допомога в розмірі 7325 грн. повинна бути йому донарахована та виплачена. 17 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернувся до УПСЗН з проханням здійснити нарахування щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, однак отримав відповіді від 1 березня 2010 року за №1-630, яку сприйняв як відмову. У відповідності зі ст. 70 Закону України від 28 лютого 1991 року позивач має право захищати свої інтереси в суді, тому він і звернувся до суду с цим позовом.
В запереченнях на позов відповідач стверджує, що статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року розміри компенсаційних виплат визначені залежно від розміру мінімальної заробітної плати. Згідно статті 63 зазначеного Закону фінансування витрат, пов’язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету. Обсяги видатків на реалізацію державних програм з соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть визначатись бюдь-яким іншим законом крім закону про Державний бюджет України. Відповідно до частини другої ст. 95 Конституції України встановлено, виключно законом України про Державний бюджет на відповідний рік визначаються будь–які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Управління, як отримувач коштів державного бюджету повинно діяти відповідно до Бюджетного Кодексу України де частиною другою ст.4 Бюджетного Кодексу України встановленно, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні, положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, яких вони не суперечать положенням Конституціям України, Бюджетного Кодексу України та Закону про Державний бюджет України.
Так, згідно ст. 71 Закону України « Про Державний бюджет України на 2009 рік » “надано право КМУ встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань передбачених за відповідними бюджетними програмами”. Зазначене положення ст.71 Закону України “ Про Державний бюджет України на 2009 рік “ на момент виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік було чинне і невизначне неконституційним. Виходячи з реальних можливостей Державного бюджету України на 2009 р. як це передбачено ст. 95 Конституції України, держава гарантувала виплату щорічної допомоги на оздоровлення у 2009 році в розмірах, які були встановленні Кабінетом Міністрів України від 12.07.2005 року № 562. Паспорт бюджетної програми затверджений наказом Міністерством Праці та соціальної політики України і Міністерством фінансів України на 2009 рік № 51/118 від 10.02.2009 року також передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і обсяг бюджетного призначення на цілі відповідно до розмірів, встановлених постановою КМУ від 12.07.2005 № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Відповідно до розмірів встановлених вищевказаною постановою КМУ від 12.07.2009 року позивач отримав щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік у розмірі – 120,00 грн.
У зв’язку з неприйняттям Верховною Радою України Закону України “ Про Державний бюджет України на 2010 рік” щорічна допомога на оздоровлення громадянам які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи нарахована за розмірами передбаченими для виконання зазначених програм у 2009 році і тому позивачу за 2010 рік щорічна допомога на оздоровлення нарахована у розмірі 120,00 грн.
Позивач вимагає стягнути щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік із мінімальної заробітної плати 884,00 грн.. Але статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року встановлено, що розмір мінімальної зарплати для розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення визначається на момент виплати. На теперешній час виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи ще непровадилась. Тобто, момент виплати ще не настав. Тому вважаемо, що позивач немає права вимагати стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік із мінімальної заробітної плати, яку він застосував для розрахунку в позові. Це не відповідає нормам ст. 48 спеціального Закону.
Виходячи з вищевикладеного вважає, що при нарахуванні щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки дії управління були правомірні. Управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
УПСЗН також заперечує проти вимог позивача про стягнення з управління щорічної допомоги на оздоровлення у сумі 7325,00 грн. Позивач не бере до уваги, що управління – бюджетна установа і уповноважена здійснювати виплати за рахунок коштів державного бюджету відповідно бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України. Кошти державного бюджету надходять до управління в поточному році відповідно до затвердженого плану асигнувань на виконання бюджетних зобов’язань поточного року. Пунктом 6 ст. 51 Бюджетного Кодексу України встановлено, що будь – які зобов’язання, взяті юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися. Це приведе до нецільового використання бюджетних коштів. Ст. 119 та 121 Бюджетного Кодексу України встановлено, що одержувач коштів державного бюджету несе цивільну, дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за нецільове використання цих коштів.
Враховуюче вищевикладене УПСЗН просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення з управління щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 – 2010 роки у сумі 7325,00 грн., та розглянути справу без участі його представника (а.с.8-9,11).
У судове засідання сторони не з’явилися, оскільки просили розглянути справу за їх відсутністю, тому суд, дослідивши письмові докази у їх сукупності та оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що базується на засадах відносності та припустимості доказів, доходить висновку вважати позов частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлено, що дійсно ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії з 4 жовтня 1993 року, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 (а.с. 4).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач при нарахуванні щорічної виплати ОСОБА_1 на оздоровлення виходив з положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та згідно ст. 71 Закону України « Про Державний бюджет України на 2009 рік » “надано право КМУ встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань передбачених за відповідними бюджетними програмами”, відповідно до яких позивачу підлягало до виплати 120 грн. такої допомоги.
Але ці дії не відповідають вимогам закону, з огляду на наступне.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що інвалідам другої групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини 7 цієї статті, визначається на момент її виплати.
Нормою статті 62 зазначеного Закону передбачено встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не розмірів компенсаційних виплат. Зазначеним Законом Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги та змінювати розмір допомог на оздоровлення, встановлені Законом.
Окрім того, враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України у 2006 році доповнила Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-У від 5 жовтня 2006 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Виходячи з норми ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" УПСЗН повинно виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати, тобто позивач повинен був отримати від відповідача щорічну допомогу на оздоровлення, встановлену ст. 48 цього Закону за цей рік 3025 грн.
Ураховуючи вищевказане слід визнати, що УПСЗН невірно провело виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2009 рік, у зв’язку з чим позов його в цей частини підлягає задоволенню.
Але вимоги ОСОБА_1 про стягнення недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік не могуть бути задоволені, оскільки на день подачі позову був неприйнятий Верховною Радою України Закон України “ Про Державний бюджет України на 2010 рік”, щорічна допомога на оздоровлення громадянам які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи нарахована за розмірами передбаченими для виконання зазначених програм у 2009 році і тому позивачу за 2010 рік щорічна допомога на оздоровлення нарахована у розмірі 120 грн., але ні виплачена, а оскільки її розмір визначається на момент виплати позивачу щорічної допомоги, те визначити розмір недоплати за 2010 рік не представляється можливим.
Керуючись ст.ст. 3, 19, 22, 55, 92, 152 Конституції України, ст. 48 Закона України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року, на підставі ст.ст. 3, 8, 15, 82, 118, 119 ЦПК України, ст..ст. 15,16 ЦК України
Р Е Ш И В :
Позов ОСОБА_1 з адовольнити частково.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік у сумі 2905 грн., в інший частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя
рішення надрукована в дорадчій кімнаті