Справа № 2-8 / 10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2010 р. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого

    судді                                   Назарової М.В.

    при секретарі                     Зятьковій О.С.

за участю адвоката          ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя , -

В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01 грудня 1989 року перебували у шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей: синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.  

    Шлюб розірвано рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 16 квітня 2008 року, яке набрало чинності 27 квітня 2008 року.

    24 травня 2008 року між ОСОБА_7 з одного боку за відповідачем ОСОБА_3 – з іншого, укладеного договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 25,7 кв м, загальною – 41,6 кв м.

    Позивачка звернулася до суду із позовом, про визнання вказаної квартири спільною сумісною власністю подружжя, згодом уточнила свої вимоги та просить також визнати за нею право власності на ? квартири.

В обґрунтування позову зазначає, що під час шлюбу восені 2007 року вони з чоловіком на гроші родини придбали спірну квартиру, але відразу не оформили нотаріально договір купівлі-продажу, оскільки продавець оформлював спадок. Оскільки, таким чином, під час шлюбу вони повністю сплатили вартість спірної квартири за рахунок спільних коштів, тому вказане нерухоме майно є їх спільної сумісної власністю, і вона має рівні права на це майно.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримує свої вимоги та пояснила, що спірну квартиру вони з чоловіком вирішили придбати у спадкоємців померлого сусіда для старшого сина, разом їздили до банку та оформлювали кредит на ім»я відповідача для придбання цієї квартири, і 04.09.07 р. у присутності сина та сестри спадкоємця ОСОБА_7 ОСОБА_8 передали останньому гроші, і той написав розписку про отримання грошей. Нотаріально не оформлювали договір, оскільки ще не минуло 6 місяців після смерті спадкодавця – батька ОСОБА_7 та ОСОБА_8.  Після цього чоловік із сином прибралися у спірній квартирі, і старший син з листопада 2007 року став там співмешкати зі своєю дівчиною. Коли ОСОБА_7 приїздив оформлювати документа на спадок, то чоловік вже розводився із нею. З 30 березня 2008 року вона з дітьми мешкає в спірній квартирі, проте відповідач жене її звідти.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що дійсно він брав кредит для придбання спірної квартири, проте віддавав повністю він його сам – разом із позивачкою за час сплати кредиту вони жили лише 4 місяці, позивачка ж не вложила в квартиру ані копійчини. Дійсно, навесні 2008 р. позивачка пішла жити до спірної квартири з дітьми.

Суд, вислухавши сторони, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, а також дослідивши пояснення допитаних в порядку судового доручення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_8, дослідивши інші докази по справі, вважає позовні вимоги як такі, що підлягають повному задоволенню.

Так, у судовому засіданні є встановленим, що сторони дійсно з 01.12.89 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 16.04.08 р. /а.с. 34, 13/. Від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей: синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с. 7, 8/.

Предметом теперішньої справи є спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1, оскільки позивачка вважає її спільною сумісною власністю подружжя, а відповідач – своєю особистою власністю.

Суду надано копію кредитного договору № 0293-21.0/03/09
07, укладеного 03 вересня 2007 р. між відповідачем ОСОБА_3 та ЛФ АБ «Київська Русь», предметом цього договору є споживчий кредит в сумі 17000 грн. строком з 03.09.07 р. по 02.09.09 р. /а.с. 33/, зобов»язання по якому на час прийняття рішення судом виконані повністю /а.с. 45-69, 109/.

При цьому обидві сторони не заперечують, що гроші за вказаним кредитним договором бралися для придбання спірної квартири для старшого сина, оскільки ця квартира знаходиться поруч із приватизованим житлом сторін за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 11-13, 14/.

Цим поясненням сторін відповідає і лист кредитодавця – Луганської регіональної дирекції Акціонерного банку «Київська Русь», про те, що під час оформлення кредитного договору в заяві ОСОБА_3 було вказано, що мета кредитування – це придбання та ремонт домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 44/.

Як не заперечують обидві сторони і той факт, що мала місце домовленість із спадкоємцем померлого власника житла ОСОБА_13 – ОСОБА_7 про придбання спірної квартири після сплину шестимісячного терміну, необхідного для прийняття спадщини, і лише після цього оформлення угоди належним чином, чому у вересні 2007 р. передувала передача грошей у сумі 10000 грн.

Вказані обставини підтвердили допитані у судовому засіданні свідки:

- ОСОБА_5, який є сином сторін, що для нього батьки вирішили придбати сусідню квартиру померлого влітку 2007 р. ОСОБА_7, з ОСОБА_7 – сином померлого - батьки визначилися про ціну у 10000 грн., для чого взяли кредит в банку, і гроші передали продавцю у спірній квартирі, там також була сестра ОСОБА_7 ОСОБА_11 написав розписку, яку підписала його сестра, і передав їм ключі від квартири. Після чого вони розібрали паркан між цими їх садибою та щойно придбаною, наводили порядок, підрізали дерева. З листопада 2007 р. він став жити в спірній квартири зі своєю дівчиною ОСОБА_10, а з березня 2008 р. туди перейшла і мати з меншими дітьми. Договір купівлі-продажу був укладений пізніше, оскільки спадкоємці живуть в іншій державі та необхідний був певний строку;

- ОСОБА_10, що вона зустрічається із ОСОБА_5 більше двох років, у вересні 2007 р. ОСОБА_5 повідомив їй, що батьки придбали для нього квартирі, де вони разом стали жити із листопада 2007 р. Зараз позивачка з меншими дітьми мешкає з ними;

- ОСОБА_14, що вона як сусідка сторін може підтвердити, що у вересні 2007 р. від позивачки їй стало відомо, що вони придбали спірну квартиру у сина покійного хазяїна, і вона бачила, як відповідач із старшим сином наводили порядок на подвір»ї придбаної квартири. Спочатку там проживав старший син сторін, а зараз – і позивачка з дітьми;

А, так само, допитані у порядку судового доручення за місцем свого знаходження свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, пояснили:

- ОСОБА_7, що спірна квартира була спадковою після смерті його батька, але сестри відмовилися від спадщини на його користь, і він як спадкоємець на прохання сторін, які не бажали чекати, доки він вступить до спадщини, продав їм цю квартиру за 10000 грн. 04.09.07 р. Гроші передавалися йому обома сторонами – ким саме він не пам»ятає, але обидва були там - у вересні 2007 р. у спірній квартирі в присутності його сестри ОСОБА_8, також розписку завіряли своїми підписами ОСОБА_15 та ОСОБА_16 Нотаріально договір був оформлений лише через 8-9 місяців, адже треба було зачекати отримання ним свідоцтва про право на спадщину. Підтверджує, що оскільки сторони бажали скоріше отримати квартиру, тому і гроші передавали йому відразу, щоб забезпечити у майбутньому купівлю-продаж.

Пояснення останнього свідка відповідають відомостям про час отримання ним свідоцтва про право на спадину – з договору купівлі-продажу спірної квартири вбачається, що це сталося 04.04.08 р. /а.с. 72/.

Судом також досліджено зазначений договір купівлі-продажу, укладений 24 травня 2008 року між ОСОБА_7 з одного боку за відповідачем ОСОБА_3 – з іншого, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 25,7 кв м, загальною – 41,6 кв м /а.с. 72/.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу /статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України/, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати /виключені з цивільного обороту/, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути:

квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ст. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а згідно ч. 3 ст. 10 – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи докази у цій частині, суд доходить висновку, що позивачкою у судовому засіданні доведено, що спірне майно – квартира за адресою: АДРЕСА_1, незважаючи на належне оформлення правовстановлюючого документа /договору купівлі-продажу, який своєчасно не було оформлено з вищенаведених причин/ після розірвання шлюбу, набута подружжям ОСОБА_3 за час шлюбу – 04.09.07 р., за спільні кошти, для чого оформлювався кредит, а в цьому разі вона є їх спільною сумісною власністю – ч. 1 ст. 60 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/, а згідно ч. 2 – вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачки та визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

Ч. 1 ст. 69 СК України закріплює права дружити і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу У разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, належить задовольнити і іншу частину позову позивачки, визнавши за нею право власності на ? спірної квартири.

Згідно ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі; якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення, а відповідно до ч. 2 – неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

При цьому суд не може взяти до уваги як безпідставні твердження відповідача, що він сам брав кредит і вони вже не жили сімейно з дружиною, адже відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у який беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищезазначеним судовим рішенням про розірвання шлюбу є встановленим, що сторони з березня 2008 року не підтримують шлюбно-сімейних відносин, при цьому ці обставини зазначав сам ОСОБА_17 як позивач по справі про розлучення /а.с. 34/.

Як не бере суд до уваги і його посилання на те, що він самостійно сплачував кредит, з довідки банку вбачається, що на час припинення спільного проживання сторін за кредитом сплачено близько половини вартості спірної квартири.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї /ч. 4 ст. 65 СК України/.

.

запропонований відповідачем варіант поділу майна, при якому автомобіль залишається йому, а теплиці, кухонний гарнітур – позивачці та згоден сплатити їй 1000 грн., оскільки його заробіток невеликий, адже судом як спільна сумісна власність подружжя визнано також врожай кукурудзи – 1500 грн., частина курей – 200 грн., і це майно вже використане; інша частина спільного майна подружжя – газифікація та ремонт будинку та подвір»я – 1185 грн. та 716 грн. є невід»ємними від будинку відповідача, загалом вартість зазначеного майна складає 3601 грн. У разі виділення в натурі відповідачу і автомобілю суд значно відступить від рівності часток подружжя, а присудження грошової компенсації, про яку просить відповідач, буде порушенням вимог ч. 1 ст. 71 СК України /поділ майна в натурі/ і можливе лише з дотриманням правил, встановлених ч. 4 ст. 71 СК України – тобто за згодою іншої сторони. Оскільки суд ділить майно в натурі, дотримуючись рівності часток сторін, то стягнення будь-якої компенсації за відсутності такої згоди іншої сторони не можливе.

Не може суд віднести до спільної сумісної власності подружжя і лічильник газу та редуктор газу як складову газифікації, про що просить позивачка, адже з наданих нею відомостей щодо вартості зазначених приладів взагалі не видно, станом на який час ці відомості, а також суду не надано будь-яких відомостей, що сторонами придбалися саме такі прилади і саме такою вартістю.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 213 ЦПК України, ст.ст. 60-61, 63, 65, 68-71 Сімейного Кодексу України,-

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя задовольнити повністю.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 41,6 кв м, житловою площею 25,7 кв м, визнавши за ОСОБА_2 право власності на ? вказаної квартири.

Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом 10 днів після проголошення рішення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення через Антрацитівський міськрайонний суд до апеляційного суду Луганської області.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

Головуючий:                                                                               М.В.Назарова