Справа № 2-2270 / 09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2009 р. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого
судді Назарової М.В.
при секретарі Зятьковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит цивільну справу за позовом Антрацитівського районного споживчого товариства до ОСОБА_1 про стягнення збитків , -
В С Т Н О В И В :
ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Антрацитівським районним споживчим товариством з 03 жовтня 2005 року, працюючи у якості продавця. Звільнено згідно розпорядження № 6 від 02 квітня 2007 року на підставі т. 40 п. 4 КЗпП України за прогули без поважних причин.
10 серпня 2009 року позивач звернувся до суду з заявою, у якій просить стягнути з відповідача на їх користь завдану шкоду в розмірі 15805 грн. 92 коп.
В обґрунтування свого позову посилаються на те, що ОСОБА_1 була матеріально відповідальною особою, і 10 серпня 2006 року за результатами інвентаризації грошових коштів і товаро-матеріальних цінностей, яка провадилася у магазині № 12 Антрацитівського районного споживчого товариства, де працювала відповідачка, виявлено недостачу у розмірі 4922 грн. 52 коп., яка виникла внаслідок неналежного виконання останньою своїх обов»язків і недобросовісного відношення до них.
Пряма шкода, визначена інвентаризацію, становить 4922 грн. 52 коп., а розрахована відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення /псування/ матеріальних цінностей, затвердженим Постановою КМУ від 22.01.96 р. № 116 - 15805 грн. 92 коп. з урахуванням внесених відповідачкою добровільно 227 грн. 08 коп. 31 березня 2007 року та 58 грн. 52 коп. 13 січня 2009 року.
Оскільки у добровільному порядку та не відшкодував завдані з її вини збитки, то змушені звертатися до суду з цим позовом.
У судовому засіданні представник позивача – голова правління Антрацитівського районного споживчого товариства Таволжанський В.О. – підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала та пояснила, що вона дійсно працювала у позивача з 03 жовтня 2005 року у якості продавця і з нею укладалися договори про повному матеріальну відповідальність. 10 серпня 2006 року було проведено інвентаризація підзвітних їй товаро-матеріальних цінностей – залишок становив на суму 1809 грн. 71 коп., про що вона підписувала інвентаризаційний опис. Усно їй було повідомлено, що виявили недостачу у сумі понад 4 тисячі гривень, проте вона ніякі документи про таку недостачу не підписувала, оскільки не має до неї ніякого відношення. З 10 серпня 2006 року вона більше не працювала і ніякі гроші в рахунок відшкодування недостачі не вносила до каси позивача.
До того ж, звертає увагу, що пройшло понад три роки від зазначених подій.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши інші докази у справі, вважає за необхідне у позові відмовити за необгрунтованістю.
Так, у судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 дійсно перебувала у трудових правовідносинах з Антрацитівським районним споживчим товариством з 03 жовтня 2005 року, працюючи у якості продавця магазину № 10 /а.с. 35/, звільнено згідно розпорядження № 6 від 02 квітня 2007 року на підставі т. 40 п. 4 КЗпП України за прогули без поважних причин /а.с. 36/.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяною з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
З ОСОБА_1 як продавцем і особою, що виконує роботу, яка безпосередньо пов»язана із зберіганням, відпуском товару і матеріальних цінностей, основних засобі, інвентарю, 09 березня 2006 року, 02.05.06 року та 20 липня 2006 року було укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність на весь час її роботи /а.с. 30, 31 и 32 відповідно/.
Згідно п.п. 1.г такого договору від 20 липня 2006 року відповідачка зобов»язана була брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей, п.п. 2.в зобов»язує адміністрацію проводити інвентаризацію у встановленому порядку.
Так, суду з цього приводу надано розпорядження позивача про передачу магазину від 09.08.06 р. № 28, в якому йдеться, що у зв»язку з прийомом продавця провести передачу товаро-матеріальних цінностей в магазині № 12 с. Новокрасновка продавцем ОСОБА_1 продавцю ОСОБА_3, утворено комісію для передачі товаро-матеріальних цінностей і ознайомлено комісію з порядком проведення інвентаризації /а.с. 22/.
Відповідно до п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69 /далі – Інструкція/ проведення інвентаризації дійсно є обов’язковим у разі, крім чншого: при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ) /п.п. в/.
Як вбачається з копії вищезазначеного розпорядження, відповідачку з наступною передачею і, відповідно, інвентаризацією ніхто не знайомив.
Позивачем в обґрунтування своїх вимог робиться посилання на виявлену комісією внаслідок інвентаризації нестачу товаро-матеріальних цінностей на суму 4922 грн. 52 коп., що витікає з інвентаризаційного опису товаро-матеріальних цінностей від 10.08.06 р. /а.с. 23-26/ і порівняльної відомості наслідків інвентаризації від 11.08.06 р. /а.с. 27/.
Суд же не може взяти до уваги названі документи як докази існування недостачі, про яку йдеться.
Так, згідно п. 7 вищезазначеної Інстркції основними завданнями інвентаризації є:
а) виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;
б) установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку т.д.
А так само, Інструкція передбачає певні вимоги як до самої процедури проведення інвентаризації, так і оформлення її наслідків у вигляді актів та інше.
Копія ж інвентаризаційного опису товаро-матеріальних цінностей магазину № 12 Антрацитівського Райпо від 10.08.06 р. містить на титульному листі написи про суми залишку /7109 грн. 23 коп./ і «товар на суму 6732 грн. 23 коп.» взагалі не будь-яких граф і пояснень до цих приписок, а так само і з тексту кожної сторінки цього опису є незрозумілим як суми по кожному аркуші, так і кількість цих аркушів і яким чином виведено суми по всіх аркушах /а.с. 23-26/.
При цьому, суду надано лише відомості про прийняття відповідачки на роботу до магазину № 10, а щодо магазину № 12, де провадилася інвентаризація, такі відомості вісутні.
Тому суд погоджується у цій частині із відповідачкою щодо того, що її підписом завірені лише ті графи, які наявні в цих бланках, а саме – підпис матеріально-відповідальної особи на титуальному аркуші інвентаризаційного опису /а.с. 23/ та сума залишку товаро-матеріальних цінностей на останньому аркуші /а.с. 25/, які передаються певній особі /а.с. 26 зв./.
Що означає сума у 4964 грн. 52 коп. на останньому аркуші і до якої графи вона відноситься, не зміг пояснили і представник позивача у судовому засіданні.
Згідно зі ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу, яка, визначаючи загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, встановлює, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установу, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов»язків /ч. 1/; при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями /бездіяльністю/ працівника.
Відповідно до ст. 10 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно ст. 11 ч. 1 ЦПК України – суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Також відповідно до ст. 60 ч. 1 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, суд вважає недоведеним, що у відповідача виявлена нестача товаро-матеріальних цінностей на суму 4922 грн. 52 коп.
До того ж, згідно ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Позивач за захистом своїх прав, порушення яких було виявлене 10.08.06 р. /а.с. 27/, звертається до суду 10.08.09р. /а.с. 3/, при цьому надає суду копії прибуткових ордерів про внесення до каси їх підприємства від імені ОСОБА_1 31.07.07 р. - 227 грн. 08 коп. /а.с. 33/ і 13.01.09 р. - 58 грн. 92 коп. /а.с. 34/.
Оскільки суду не надані докази того, що ці суми внесені саме відповідачкою, а не іншою особою, і сама відповідачка заперечує проти внесення нею цих сумі наполягає на застосуванні строку, то за таких обставин суд вважає, що позивачем пропущений строк для звернення до суду за вирішенням цього спору.
Проте, оскільки суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, то відмовляє у позові саме з цих підстав.
При цьому суд не може взяти до уваги посилання представника позивача на те, що за відповідачкою був залишок у 7109 грн. 23 коп., адже цьому не надано жодного підтвердження.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України також не підлягають поверненню і судові витрати, понесені позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213 ЦПК України, ст.ст. 130, 134, 135-1, 138, 233 КЗпП України, суд,-
ВИРІШИВ:
У позові Антрацитівському районному споживчому товариству до ОСОБА_1 про стягнення збитків відмовити за необгрунтованістю.
Заяву про оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.
Головуючий: М.В. Назарова