Справа № 2-1408 / 10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого:

судді                              Назарової М.В.

при секретарі                Зятьковій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Антрацит про перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни , -

В С Т А Н О В И В :

19.04.10 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Антрацит Луганської області про перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що з 22.03.06 р. є інвалідом війни 3-ї, а з 24.10.07 р. – 2-ї групи.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання надбавки до пенсії у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком за час знаходження на 3-й та 2-й групі.

Згідно до Закону України від 23.12.04 року за N 2291-ІУ, яким були внесені зміни у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказаний Закон України набирав чинності з дня його опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» № 4 від 12.01.05 року.

Вважає, що з 22.03.06 року він повинен був отримувати надбавку до пенсії як інвалід війни, виходячи з мінімальної пенсії за віком. Розмір повинен був відповідати розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Однак, надбавку як інваліду війни він отримував в значно нижчому розмірі.

Так, з 22.03.06 року він отримував 105 грн., у той час, коли розмір прожиткового мінімуму на цей період складав 350 грн., а 200 % від цього розміру прожиткового мінімуму складає 700 грн., які  він повинен був отримувати.

Розмір прожиткового мінімуму надалі збільшувався та став складати: з 01.04.06 року – 359 гр., з 01.10.06 року - 366 гр., з 01.01.07 року - 380 гр., з 01.04.07 року – 410 гр.06 коп., з 01.10.06 року – 415 гр.11 коп., з 01.01.08 року - 470 гр., з 01.04.08 року - 481 гр., з 01.07.08 року - 482 гр., з 01.10.08 року – 498 гр., з  01.11.09 року – 573 гр., з 01.01.10 року - 695 гр.

Однак  зазначене відповідачем до уваги не приймалося.      У зв'язку зі змінами до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців й осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ» та Закону «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» з 01.01.06 року розмір надбавки до пенсії як інваліду війни 3-ї групи став складати 30% прожиткового мінімуму, інваліду війни 2-ї групи - 40% прожиткового мінімуму, інваліду війни 1-ї групи-50% прожиткового мінімуму. Однак у відповідності до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а тому нарахування надбавки до пенсії інваліду війни 3-ї групи у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, інваліду війни 2-ї групи - 350% прожиткового мінімуму та інваліду війни 1-ї групи - 400% прожиткового мінімуму повинно було провадитися і після 01.01.06 р.

03.03.10 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит із заявою про перерахунок  надбавки до пенсії  як інваліду війни, однак  рішенням  відповідача № 97 від 09.03.10 року у задоволенні  вимог  йому було відмовлено.

Вважає, що рішення УПФУ в м. Антрацит про відмову в  перерахунку  надбавки до пенсії як інваліду війни суперечить нормам Конституції та Законам України, є неправомірним і таким, що порушує його права.

Також вважає на необхідне застосувати вимоги:

-  ст. 87 ч. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення, згідно якої суми пенсії, не  одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуться за минулий час без обмеження будь яким строком;

- ст. 46 ч. 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  від 9.07.03 року № 1058-ІУ, згідно якої нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким  строком;

- ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», згідно якої нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з  нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Просить зобов'язати УПФУ в м. Антрацит провести перерахунок і сплату надбавки до пенсії  з 22.03.06 року з врахуванням  надбавки до пенсії, як інваліду війни 3-ї групи у розмірі  200 % мінімальної  пенсії  за віком, яка відповідає  розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, а з 24.10.07 р. – як інваліду 2-ї групи – 350 % мінімальної пенсії за віком, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

У судове засіданні сторони не з»явилися, надавши суду заяви про слухання справи за їх відсутність: позивач підтримує вимоги, відповідач їх не визнає та надав суду заперечення, в яких посилається на те, що ОСОБА_1 з 22.03.06 року визнаний інвалідом 3 групи, а з 24.10.07 р. – 3-ї групи від захворювання, яке пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, і отримує пенсію згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.

В пенсійній справі міститься копія посвідчення інваліда війни 3 та 2 групи.

03.03.10 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в              м. Антрацит із заявою про перерахунок підвищення до пенсії, як інваліду війни.

Рішенням № 35 від 03.03.10 року в перерахунку підвищення до пенсії позивачу було відмовлено.

Вважають дії Управління правильними з наступних підстав.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від

22.10.93 року № 3551-ХІІ, який набрав чинності 01.01.94 р. згідно з Постановою Верховної Ради України від 22.10.93 року "Про введення в дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Цією ж постановою Верховна Рада доручила Кабінету Міністрів України до 01.01.94 прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування зазначеного Закону.

    Відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України  від 16.02.94 року               № 94 "Про порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" громадянам, які набули статусу ветерана війни або особи, що має особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на котрих поширюється чинність цього Закону, після прийняття останнього пільги надаються з дня звернення.

    Редакцією Закону від 22.12.95 р., яка набрала чинності з 02.01.96 р., встановлено розміри підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання, що виплачується замість пенсії: інвалідам 1 групи – 400 процентів мінімальної пенсії за віком, П групи – 350 процентів мінімальної пенсії за віком, Ш групи – 200 процентів мінімальної пенсії за віком /частина 3 статті 13/.

    Згідно із Законом України від 05.10.2005 № 2939-ІУ "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який набрав чинності з 1.01.2006 року, ч.4 ст. 13 викладено в такій редакції:

"інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам 1 групи -у розмірі            50 %   прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам 2 групи - у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам

3 групи - у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність."

    Зауважив на те, що  намагання позивача визначити відповідність зазначених змін до Закону нормам Конституції України не може бути прийнято судом, оскільки відповідно до ст. 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України належить до повноважень Конституційного Суду України.

    Зазначені норми Закону протягом 2006-2009 років змін не зазнавали, неконституційними не визнавались, отже, підлягають застосуванню з часу набрання ними чинності.

    Просить у  задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити  а.с.17).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повно і всебічно з'ясованих обставинах в адміністративній справі та підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.  

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач ОСОБА_1 з 22.03.06 року визнаний інвалідом 3-ї, а з 24.10.07 р. – 2-ї групи від захворювання, яке пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і отримував, відповідно, пенсії по інвалідності 3 групи, а згодом – 2-ї групи ( а.с. 6)

Згідно посвідчення НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року, яке видано повторно, позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені  законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 3)

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від

22.10.93 року № 3551-ХІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.1993 року в редакції, яка діяла до 01.01.06 року, було передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 %  мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 % мінімальної пенсії за віком.  

Розмір, з якого обчислюється позивачу підвищення  до пенсії за вислугу років як інваліду війни, був встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 26.07.96 року ”Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01.08.96 року та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 01.08.96 року”, Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 3.01.02 року ”Про  підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється  за рахунок  коштів державного бюджету”.

Зазначені постанови регулювали правовідносини, які виникли до 01.01.06 року.  

Таким  чином, з урахуванням розміру мінімальної пенсії, з якого необхідно визначати розмір доплати до пенсії, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1, такий розмір було збільшено, що потягло збільшення розміру пільгових виплат позивачу.

Вказані положення не визнані неконституційними Конституційним Судом України.       Ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що доплата до пенсії інваліду війни - є пільгою. При цьому, пільга не є складовою основної пенсії, а тому суд вважає, що з боку відповідача не було порушень Конституційного права позивача на належне соціальне забезпечення.

Пунктом 3 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"  від 5.10.05 року № 2939-IV, який   згідно пункту 1 розділу II набрав чинності з 1.01.06 року, ч. 4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була викладена в такій редакції:  «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 %  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 %  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».

Ця норма є діючою на даний час та Конституційним судом України її зміна неконституційною не визнавалася.

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить здійснити перерахунок надбавки до пенсії з 22.03.06 року як інваліду війни  

3-ї, а з 24.10.07 р. – як 2-ї у розмірі 200 та 350 % мінімальної пенсії за віком відповідно  при діючій на час звернення ч. 4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за якою розмір підвищення  для інвалідів 3 групи складає 30 % , а для інвалідів 2 групи - 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і як вбачається з матеріалів справи, такий перерахунок здійснювався відповідачем своєчасно (а.с. 6).

У відповідності до ст. 45 Закону України  "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"  від 09.07.03 року № 1058-ІV перерахунок пенсії проводиться з часу звернення із заявою про перерахунок.  

Із заявою щодо зазначеного перерахунку позивач звернувся до відповідача лише  03.03.10 року, тобто на час, коли ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" існувала у новій редакції, що унеможливлювало відповідачу зробити перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни 3-ї та 2 групи у розмірі 200 та 350 % мінімальної пенсії за віком відповідно - з 12.01.05 року.

    Крім того, суд звертає увагу на те, що згiдно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки – цей строк позивачем з вимогами з 22.03.06 р. о 19.04.07 р. пропущений, адже до суду він звернувся лише 19.04.10 року /а.с. 1/.

    Проте, з вищенаведених підстав суд відмовляє у позові саме за необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88 ЦПК України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального  захисту» від 22.10.93 року № 3551-ХІІ, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 5.10.05 року № 2939-IV, суд, -

                                                  В И Р І Ш И В:

ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до Управління Пенсійного Фонду України в м. Антрацит Луганської області про перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни – відмовити за необґрунтованістю.

Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом 10 днів після проголошення рішення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення через Антрацитівський міськрайонний суд до апеляційного суду Луганської області.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

Головуючий:                                                                        М.В. Назарова