КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2010 року справа № 2-а-5299/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Лисенко В.І., при секретарі судового засідання Мазуренко О.В., за участю представників
від позивача: - Кириченко С.О. (за довіреністю),
від відповідача: - Нагорна А.В. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
ВСТАНОВИВ:
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі – позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі – відповідач) про визнання недійсним рішення №0000382200 від 07.12.2009 р. про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 4222321, 80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у 2009 році не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
В обґрунтування позовних вимог позивач, вказує також на те, що до відповідача звертались інваліди ОСОБА_3 та ОСОБА_4, однак, відповідач безпідставно відмовив у працевлаштуванні зазначених інвалідів.
У зв’язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 4222321, 80 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у запереченнях на адміністративний позов.
Зокрема, в запереченнях відповідач вказав, що він виконав всі вимоги щодо працевлаштування інвалідів, які передбачені Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», а саме – створив робочі місця для інвалідів у загальній кількості 144, в період з січня 2009 року по грудень 2009 року, систематично повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для працевлаштування інвалідів, подавав звітність форми 3-ПН, звітність форми 10-ПН, а також розміщував інформацію про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів ІІ та ІІІ груп на веб-сайті Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є юридичною особою та зареєстроване Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області 23.03.1993 р.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі – Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, зокрема, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно пояснень відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2009 році становила 3607 осіб, отже кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, становить 144 особи.
Як вбачається зі звіту, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, відповідач повинен був забезпечити у 2009 році працевлаштування інвалідів на 144 робочих місць, фактично в 2009 році на підприємстві працювало 69 інвалідів (а.с.8).
Згідно із статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Згідно пунктів 5 та 10-14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про о створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ підприємства, установи організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Аналіз вказаного положення Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, дає підстави стверджувати, що інваліди безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості з метою працевлаштування в порядку визначеному статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ.
Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. При цьому статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості Інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідачем щомісячно протягом 2009 року подавалась інформація про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до Бориспільського управління праці та соціального захисту населення, щомісячно подавались звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів форми №3-ПН до Бориспільського міськрайонного центру зайнятості населення. Також, відповідач розмістив оголошення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів на веб-сторінці аеропорту.
Посилання позивача на те, що в звітах про наявність вакансій за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2009 року в графі 15 вказано незрозумілий знак, а отже, це є підставою вважати, що Бориспільський міськрайонний центр зайнятості населення не знав про те, що підприємству потрібні інваліди, спростовується наступним.
В судове засідання відповідачем надано лист Бориспільського міськрайонного центру зайнятості населення (а.с.114), з якого вбачається, що Бориспільський міськрайонний центр зайнятості населення був проінформований про те, що підприємством на протязі січня – грудня 2009 року було створено 86 вакантних посад для осіб з обмеженими можливостями.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, протягом 2009 року було працевлаштовано 7 інвалідів на посаду робітників з комплексного прибирання та утримання територій, які звертались до відповідача відповідно до направлень на працевлаштування Бориспільського міськрайонного центру зайнятості населення.
Посилання позивача на те, що відповідачем відмовлено в працевлаштуванні інвалідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, також є безпідставними з огляду на таке.
В матеріалах справи наявні звернення інвалідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою працевлаштування до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (а.с.115, 120). Для вирішення питання щодо працевлаштування вказаних осіб, відповідачем, враховуючи приписи статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, було запропоновано надати документи, а саме: довідку МСЕК з висновками про умови та характер праці, довідку про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, інформацію про необхідність додаткового облаштування робочого місця та приміщень аеропорту, індивідуальну програму реабілітації інваліда та документи, що підтверджують кваліфікаційний рівень заявників.
У зв’язку з тим, що документи, які запропоновано надати ОСОБА_3 та ОСОБА_4, роботодавцю надані не були, відповідач повторно надав відповіді на звернення з проханням надіслати необхідні документи для вирішення питання щодо працевлаштування (а.с.118, 127-128). Позивачем не надано суду доказів того, що відповідачем безпідставно відмовлено в прийнятті на роботу інвалідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Частиною третьою статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, визначено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, можна визначити як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було вжито всіх передбачених законодавством заходів щодо забезпечення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що обов'язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок згідно статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. На відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 4222321, 80 грн., - відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.І. Лисенко
Повний текст постанови виготовлений 09 липня 2010 року
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 т/ф 2865687, ЄДРПОУ 240740
«09» липня 2010 року
№2-а-5299/10/1070
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів
04655, м. Київ, вул. Глибочицька, 72
Київський окружний адміністративний суд надсилає копію постанови від 05.07.2010 р. у справі № 2-а-5299/10/1070.
Суддя Лисенко В.І.
_____________________________________________________________________________
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 т/ф 2865687, ЄДРПОУ 240740
«09» липня 2010 року
№2-а-5299/10/1070
ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
08307, Київська обл., м. Бориспіль
Київський окружний адміністративний суд надсилає копію постанови від 05.07.2010 р. у справі № 2-а-5299/10/1070.
Суддя Лисенко В.І.