Справа № 22-ц-1056/2010р. Головуючий по 1-ій інстанції: Сидоренко А.П.
Категорія: 52 Суддя-доповідач: Попруга С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:
Головуючого: Попруги С.В.
суддів: Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.
з участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 24 лютого 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області, третя особа: тимчасово виконуючий обов‘язки начальника Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області Бабич Володимир Григорович, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 24 лютого 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді завідуючої господарством відділу технічної служби та ресурсного забезпечення Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області з 25 листопада 2009 року; стягнуто з Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3 264, 72 грн. та моральну шкоду в сумі 300 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 1 088, 24 грн. допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на неповне з‘ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідач, зокрема, доводить, що ним були дотримані всі вимоги законодавства щодо звільнення позивачки за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, тому протилежні висновки суперечать закону.
Звільнення позивачки відбулося на підставі наказу начальника Департаменту Державної служби охорони при МВС України від 07 вересня 2009 року № 131 «Про організаційно-штатні питання», яким скорочувався штат Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області, який позивачкою не оскаржено. Лише вищезгаданим вищестоящим органом може бути відновлена посада позивачки в штатному розписі відповідача.
Рішення суду в частині стягнення з відповідача моральної шкоди не ґрунтується на законі, заподіяння такої шкоди позивачкою не доведено.
У судовому засіданні представник відповідача Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області – Сай О.М. підтримав доводи апеляційної скарги, а позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти них, вважали рішення суду законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції фактично встановлено, що ОСОБА_4 працювала у відповідача з 01 січня 2002 року по 24 листопада 2009 року завідуючою господарством відділу технічної служби та ресурсного забезпечення.
Відповідачем 18 вересня 2009 року було попереджено ОСОБА_4 про звільнення з роботи за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, а за наказом від 23 листопада 2009 року № 373/ос ОСОБА_4 звільнено з роботи в зв‘язку із скороченням штату за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
З 01 березня 2009 року ОСОБА_4 була членом первинної профспілкової організації «Солідарність» працівників Державної служби охорони в Сумській області, до якої з поданням про надання попередньої згоди на розірвання з позивачкою трудового договору згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України відповідач не звертався. Попередньої згоди названої профспілкової організації на звільнення позивачки не було.
Відповідно до вимог ч.9 ст. 43 КЗпП України вищезгаданий профспілковий орган, під час розгляду справи судом, відмовив відповідачеві в наданні згоди на розірвання з позивачкою трудового договору згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, тому вона підлягає поновленню на роботі, із стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення, підтверджуються належними і допустимими доказами, доведені позивачкою, в той же час, як відповідач, на порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не довів тих обставин на які посилався заперечуючи проти позову. Висновки суду про те, що позивачку було звільнено з роботи без законних підстав, а саме без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є ОСОБА_4, без обґрунтованого письмового подання роботодавця (частини 1, 2 ст. 43 КЗпП України) відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому обґрунтовано поновив позивачку на роботі, одночасно прийнявши рішення про виплату позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно ст. 235 КЗпП України, а окрім того, з урахуванням обставин справи та наданих позивачкою доказів, у відповідності до вимог ст. 237-1 КЗпП України обґрунтовано стягнув з відповідача моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Як убачається з матеріалів справи і протилежного не доведено відповідачем, він не звертався з обґрунтованим письмовим зверненням до вищезгаданого профспілкового органу за попередньою згодою про звільнення позивачки за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ч.9 ст. 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Вищезгаданий профспілковий орган відмовив відповідачеві в порядку ч.9 ст. 43 КЗпП України в дачі згоди на звільнення позивачки.
У такому випадку, як, зокрема, зазначено в п.п. 15, 16 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», відсутність попередньої згоди профспілкового органу на звільнення, (при цьому відсутність звернення з відповідним поданням роботодавця) і ненадання такої згоди після звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
Тому доводи апеляційної скарги у цій частині до уваги не приймаються.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди належним чином мотивував своє рішення, і підстав для його перегляду, колегія суддів за встановлених обставин, не вбачає.
Згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Як убачається із свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, довідки, Положення про Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області (а.с. 47 – 53) саме Управління Державної служби охорони в Сумській області є стороною (роботодавцем) у трудовому договорі з позивачкою, воно приймало рішення про її прийняття на роботу та звільнення з роботи, тому саме воно є належним відповідачем у справі, а не вищезгадана вищестояща особа, наказ якої від 17 вересня 2004 року №131 не був предметом спору, і його не оскарження в даному випадку, не має під час апеляційного перегляду будь-якого юридичного значення.
Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Сумській області відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 24 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
суддя апеляційного суду Сумської області Попруга С.В.