У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.
суддів - Кондора Р.Ю., Павліченка С.В.
при секретарі - Медяник Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 28 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С., про визнання договору дарування недійсним, -
в с т а н о в и л а :
У липні 2009 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, в якому, посилаючись на ст. ст. 229, 235 ЦК України, просила визнати недійним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 13.03.2004 за № 345 між позивачкою та ОСОБА_4 з однієї сторони, та ОСОБА_2, та посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріна Аллою Степанівною. Вимоги мотивовані тим, що договір вчинено внаслідок помилки, а відповідачем приховано дійсні наміри та умови укладення цього правочину. Помилка полягає в тому, що вона та її чоловік були людьми похилого віку і потребували сторонньої допомоги. Перед укладенням угоди вони домовилися з сином про допомогу і підписуючи договір думали, що підписують договір довічного утримання. Про те, що було укладено договір дарування позивачка довідалась у травні 2009 року – після сварки з дружиною сина, яка заявила про можливість виселення позивачки зі спірного будинку, а тому просила поновити строк звернення до суду.
Приватний нотаріус Маріна А.С., яка посвідчувала оспорюваний договір, при поданні позовної заяви були визначена відповідачем, проте в подальшому, ухвалою Рахівського районного суду від 05.11.2009, за клопотанням представника позивачки, процесуальне становище Маріна А.С. було визначено як третьої особи без самостійних вимог.
Рішенням Рахівського районного суду від 28 квітня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Справа № 22-2917/2010 Номер рядка статистичного звіту 21
Головуючий у першій інстанції: Бліщ О.Б.
Суддя - доповідач – Кожух О.А
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з’явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що стверджується відповідними повідомленнями про вручення судових повісток (а.с.114-116). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Від Маріна А.С. надійшла заява з проханням розглянути справу без її присутності. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, що беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (дарувателі), що були власниками по Ѕ частині житлового АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 (обдарований) 13 березня 2004 року був укладений договір дарування будинку (а.с.13).
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вважав, що оспорюваний договір відповідає вимогам закону, і протилежного позивачем не доведено.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Правочини, які вчиняються під впливом помилки та удавані правочини належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки та удаваності повинні бути доведені особою, яка звернулась із позовом до суду.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.
Всупереч цьому та вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач в судовому засіданні обставин, на які посилалась як на підставу своїх вимог, не довела.
Договір дарування за своєю формою і змістом відповідає вимогам закону. Згідно пояснень приватного нотаріуса Маріна А.С. при укладенні договору дарувальники були обоє присутніми у нотаріальній конторі та зробили нотаріусу письмову заяву про те, що вони усвідомлюють значення своїх дій та мають можливість ними керувати, розуміють обставини, які мають істотне значення, дарування здійснене ними за доброю волею. У самому договорі сторонами підтверджено, що він не носить характеру мнимої та удаваної угоди (п. 8).
Крім того, позивачка оспорює правочин повністю, в той час як власниками подарованого будинку були вона разом із чоловіком – ОСОБА_4, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги є правильним.
Посилання місцевого суду на пропуск річного строку розірвання договору дарування, що встановлений ст. 728 ЦК України, є безпідставним, оскільки позивач заявляла вимогу про визнання договору недійсним. Проте таке посилання не вплинуло на правильність вирішення справи, позаяк у задоволенні позову слід відмовити через його безпідставність, і саме такий висновок було зроблено судом першої інстанції.
Суд вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Рахівського районного суду від 28 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча
Судді