УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Кірюхіної М.А.
Руснак А.П.
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в м. Саки Автономної Республіки Крим про поновлення строку для звернення до суду за захистом порушеного права, визнання дій відповідача неправомірними, зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену соціальну державну допомогу, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Саки Автономної Республіки Крим на постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
7 жовтня 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Саки Автономної Республіки Крим (далі Управління), в якому просила поновити пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати відповідача нарахувати та стягнути на її користь недоплачені їй суми у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2007 року по 31.12.2008 року та 8 місяців 2009 року у розмірі 4226 грн. 40 коп., зобов’язати відповідача нараховувати їй соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату у 2009 року.
Постановою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано дії управління Пенсійного фонду України у м. Саки по нарахуванню і виплаті ОСОБА_7 державної соціальної допомоги по статусу «Діти війни» за період з 07.10.2008 року по 31.12.2008 року і з 01.01.2009 року по 7.10.2009 року згідно з вимогами ст. 41 (розділ ІІ) Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року і пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у м. Саки АР Крим здійснити перерахунок недонарахованої суми державної соціальної допомоги ОСОБА_7 за період з 07.10.2008 року по 31.12.2008 року і з 01.01.2009 року по 7.10.2009 року у розмірі 30% прожиткового мінімуму, відповідно до вимог статі 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2003 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 року, ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» від 26.12.2008 року.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України у м. Саки здійснити виплату ОСОБА_7 недонарахованої суми державної соціальної допомоги у зазначеному розмірі за вказаний період відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління державними коштами» від 2.11.2004 року №1477. В інший частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 на відшкодування судових витрат сплачений судовий збір в розмірі 1,70 грн.
В апеляційній скарзі Управління з постановою суду не згодне, вважає, що вона не відповідає вимогам закону, посилається, що їх дії в частині виплати позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірах, встановлених законами про Державний бюджет на відповідні роки здійснені у межах їх повноважень та відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює це питання, просить постанову скасувати, та відмовити позивачці у задоволенні позову повністю.
Зокрема апелянт вказує, що суд зобов’язуючи Управління зробити виплату позивачу, у рішенні не вказав про необхідність проведення цих виплат із врахуванням раніше зроблених виплат; вказує на відсутність механізму проведення цих виплат.
Крім того апелянт вказує на виконання Управлінням зобов’язань в межах наданих державним бюджетом України коштів, і тільки пенсійних зобов’язань, які є цільовими, тоді як соціальна допомога не є пенсійною виплатою, і ці виплати повинні бути нараховані за рахунок Державного бюджету України, таким чином Пенсійний фонд України є неналежним відповідачем.
Щодо стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни за період з 01.01.2009 року по 7.10.2009 року, то рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10рп/2008 визнано неконституційним підп.2 п.41 розд.2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року. Отже дія зазначеного рішення має розповсюджуватись лише на період 2008 року, але не на 2009 рік.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням положень частини 1 Закону України від 18.02.2010 року № 1991-У1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені у встановлений законом (ст. 99 КАС України) строк звернення до суду.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.
У відповідності з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.
Статтею 6 Закону України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» ( далі Закон № 2195-ІУ) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані неконституційними.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування у належному розмірі грошової допомоги до пенсії, та зобов'язання виплатити позивачу підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.
Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком. Судовою колегією враховується, що відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитини війни.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при зобов’язанні перерахунку спірних сум за 2009 рік, то, на думку колегії суддів, вони є неспроможними.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення Кабінетом Міністрів України розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Отже, не може бути поширена на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат відповідно до Закону № 2195-ІУ залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону № 2195-ІУ, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть бути прийняті до уваги також і судом першої інстанції, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Що стосується доводу апелянта про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни тільки за 2008 рік. То відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України №2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року, чинній у 2009 році).
З 7.10.2008 року по 7.10.2009 року повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Ненарахування та невиплата з боку відповідача є протиправними.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, однак вказаним Законом не передбачено можливості ненадання цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії, а відсутність коштів не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог ст.ст. 2, 8 ЦПК України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, оскільки відсутність такого фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань та не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»від 08.11.2005 року).
З огляду на зазначене, відповідно до вимог частини 1 ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Саки АРК відхилити.
Постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: