РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

7 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Кірюхіної М.А.

                                                       Суддів Адаменко О.Г.

Руснак А.П.

                                           При секретарі Бініашвілі Б.Ш.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до комунального підприємства Масандрівської селищної ради «Масандратеплоенерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування  моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представника за довіреністю ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду  Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

     ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до комунального підприємства Масандрівської селищної ради (далі КП) «Масандратеплоенерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку  за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

     Позовні вимоги мотивовані тим, що вони працювали в КП «Масандратеплоенерго» банщиками, зокрема  ОСОБА_5  з 9 січня  по 12 березня 2009 року, а ОСОБА_6 з 4 квітня 2008 року по 8 травня 2009 року. Відповідно до штатного розпису їх посадовий оклад складав 2000 грн. на місяць і працювали вони за шестиденним робочим тижнем згідно із затвердженим  у встановленому порядку  графіком змінності, в тому числі і у вихідний день, яким було встановлено вівторок. Під час роботи обідня перерва їм не надавалась. Проте, заробітна плата їм нараховувалася в меншому обсязі, ніж було встановлено штатним розкладом і без урахування фактично відпрацьованого часу.  Зокрема,  ОСОБА_5  не  виплачено за весь час роботи 2155,03 грн. в тому числі подвійна оплата за роботу у вихідні  дні  і  компенсація за невикористану відпустку,  а ОСОБА_6  – 12734,50 грн., в тому числі оплата за роботу у вихідні та святкові дні, оплата за  час перебування у відпустці і вихідна допомога, передбачена  ст. 44 КЗпП України.  Вказані суми не були їм виплачені і при звільненні. Крім того, навіть нарахована заробітна  плата їм не була виплачена своєчасно. Зокрема, ОСОБА_6 нараховані при звільненні  суми були виплачені лише 18 березня 2010 року, а ОСОБА_5  - лише 16 березня 2009 року.  При цьому з ОСОБА_5  незаконно було утримано  134 грн. за втрачені простирадла. У зв’язку з цим відповідач має сплатити їм середній заробіток за час затримки розрахунку, зокрема, ОСОБА_5 в сумі 2335,76 грн., а ОСОБА_6 в сумі 2275,35 грн. Порушенням  права на своєчасне отримання заробітної плати у повному обсязі їм завдано моральну шкоду в сумі 10000 грн. кожному.

     Рішенням  Ялтинського міського суду  Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2010 року  у задоволенні позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відмовлено.

     В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представник ОСОБА_7  просять скасувати рішення і  ухвалити нове рішення  про задоволення їх позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення  норм матеріального і процесуального права.

     Зокрема, позивачі зазначають, що суд не врахував наявні у справі докази; не зазначив мотиви відмови у частині позовних вимог; не вірно  встановив строк для звернення до суду з даним позовом і зробив висновок про його пропущення;  не вжив передбачених законом заходів для витребування від відповідача графіків виходу на роботу, які є доказами у справі; не надав оцінку тим фактам, що позивачам був встановлений оклад у розмірі 2000 грн., вони працювали з шестиденним  робочим  тижнем без перерви на обід, а також у вівторок, який був вихідним днем,  але  за роботу у цей день  подвійна оплата не нараховувалась; що іншим працівникам при такому ж режимі роботи  заробітна плата нараховувалась у розмірі окладу; що відмова ОСОБА_6 від отримання розрахунку при звільненні пов’язана з невиплатою їй вихідної допомоги, а ОСОБА_5 від отримання розрахунку в день звільнення не відмовлявся.

     Крім того, суд не розглянув  вимоги ОСОБА_5 в частині протиправного стягнення з нього 134 грн. за втрачені простирадла.

     У запереченнях на апеляційну скаргу КП «Массандратеплоенерго» просить апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду  без змін.

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів і їх представника, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

     Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6,  суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не порушені трудові права позивачів, оскільки заробітна плата нарахована і своєчасно виплачена їм в повному обсязі  відповідно до встановленого посадового окладу і фактично відпрацьованого часу згідно з встановленими графіками змінності. Крім того, позивачами пропущений встановлений законом строк на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав.

     Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в повному обсязі, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону, проте вважає помилковим посилання суду на пропущення позивачами встановленого законом строку звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди як на підставу відмови в цій частині позову.

     З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 на підставі наказу № 3-к  від 9 січня 2009 року  був прийнятий на роботу в КП «Масандратеплоенерго»  на посаду банщика з 9 січня 2009 року з випробувальним строком 3 місяці, а  наказом  № 17-к від 12 березня 2009 року звільнений  із займаної посади з 12 березня 2009 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

     ОСОБА_6 на підставі наказу № 3-к  від  4 квітня 2008 року  була прийнята на роботу в КП «Масандратеплоенерго» на посаду банщиці з 4 квітня 2008 року з випробувальним строком 3 місяці, а наказом від 8 травня 2009 року звільнена із займаної посади з 8 травня 2009 року на підставі п 1. ст. 40 КЗпП України.

     Пунктом 4.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку  КП «Масандратеплоенерго»  для працівників підприємства встановлений шестиденний  робочий тиждень з графіком змінності, який встановлюється директором  комунального підприємства по узгодженню з профспілковим комітетом установи з урахуванням специфіки  роботи, трудовим  колективом і Масандрівською селищною радою.

     Пунктом 4.2 цих Правил встановлено, що  час початку і закінчення роботи і обідньої перерви  встановлюється для працівників  за узгодженням з профспілковим комітетом.

     Тривалість робочого часу банщиків  КП «Масандратеплоенерго»  на місяць визначалась з урахуванням вимог частини 1 ст. 50 КЗпП України відповідно до графіків змінності.

     Штатним розписом КП  «Масандратеплоенерго» був встановлений оклад банщика в сумі 2000 грн. на місяць.

     Оплата праці банщиків здійснювалась виходячи з норми робочого часу на місяць з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

     З наданих відповідачем табелів урахування робочого часу  вбачається, що фактично відпрацьований позивачами  час  щомісячно  був меншим за встановлену  норму.

     Отже, заробітна плата позивачам була правильно  нарахована за фактично відпрацьований час виходячи з посадового окладу 2000 грн.

     Відповідно до вимог частини 3 ст. 10 і частини 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

     Всупереч зазначеним нормам позивачі  не надали доказів на підтвердження того, що вівторок на підприємстві був вихідним днем і за роботу у цей день їм  має бути нарахована подвійна оплата, а також, що їм не надавалася обідня перерва і їх робочий час протягом зміни складав не 9 і 11, а відповідно 10 і 12  годин.

     Посилання позивачів на розпорядок роботи бані є безпідставним, оскільки згідно з цим розпорядком вівторок був санітарним, а не вихідним днем.

     Ніякими внутрішніми документами вихідний у вівторок для банщиків не встановлювався.

     Доводи позивачів, що банщики згідно з посадовою інструкцією не могли залишати робоче місце, отже працювали  без обідньої перерви, спростовуються наказом № 6-к від 14.04.2008 року, згідно з яким на час обідньої перерви з 13 до 14 години банщиків заміняли адміністратори-оператори котельної і прибиральниці.

     Та обставина, що рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 18.06.2010 року  визнано недійсним і скасовано пункт 3.2 Інструкції з охорони праці КП «Масандратеплоенерго»,  яким було встановлено розпорядок роботи банщиків протягом 7 робочих днів на тиждень відповідно до  графіків змінності  з перервою на обід з 13 до 14 години,  не є доказом того, що вівторок для банщиків КП «Масандратеплоенерго» був вихідним днем, і що банщики працювали без обідньої перерви.

     За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 і ОСОБА_6  в частині стягнення  заробітної плати.

     Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.  Якщо працівник в день звільнення  не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після  пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

     В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

     Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

     Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.    

     Судом встановлено, що при звільненні позивачів розмір належних їм сум був визначений відповідачем правильно.

     При звільненні ОСОБА_5   була нарахована  заробітна плата і компенсація за невикористану відпустку в загальній сумі 2189,53 грн.     Цю суму  ОСОБА_5  отримав 16 березня 2009 року.

     Позивач не надав доказів на підтвердження вини відповідача в затримці розрахунку з ним з 12 по 16 березня 2009 року.

Заява про звільнення була подана ОСОБА_5 11 березня 2009 року. Згідно з графіком змінності 12 березня 2009 року, тобто в день звільнення, ОСОБА_5  не працював.

Ніяких доказів належного звернення до відповідача в період з 12 по 16 березня  2009 року з вимогою про проведення розрахунку і відмови відповідача в його здійсненні ОСОБА_5 не надав.

     При звільненні 8 травня 2009 року ОСОБА_6 була нарахована заробітна плата  в загальній сумі 2553,35 грн. Проте від отримання цієї суми в день звільнення ОСОБА_6 відмовилась, що підтверджується її підписом у видатковому касовому ордері і письмовими поясненнями.

     Будь-яких доказів на підтвердження того, що вона зверталась до відповідача після 8 травня 2009 року для отримання розрахунку і їй було  відмовлено у його проведенні,  позивач не надала.

Отже, суд  обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог обох відповідачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

     Та обставина, що вихідна допомога, передбачена ст. 44 КЗпП України, була нарахована ОСОБА_6 лише 10 травня 2009 року, не є підставою для задоволення її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  оскільки з письмових пояснень ОСОБА_6 вбачається, що вона відмовилась від  отримання розрахунку у зв’язку із заниженням їй на 30 % окладу і нарахованих при звільненні сум, а не у зв’язку з ненарахуванням вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.

Доводи ОСОБА_8О.М., що йому при звільненні не доплатили 134 грн., відрахувавши їх з його заробітної плати як компенсацію за втрачені простирадла, є необґрунтованими, оскільки з видаткового касового ордеру вбачається, що 16 травня 2009 року ОСОБА_5 отримав нараховану йому при звільнені суму у розмірі  2189,53 грн. в повному обсязі.

     Ст. 237-1 КЗпП України встановлено обов’язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати працівнику моральну шкоду у разі порушення його законних прав, якщо це призвело до моральних страждань, втрати нормальних  життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки право позивачів на отримання заробітної плати у повному обсязі  і проведення розрахунку в день звільнення  відповідачем порушено не було, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування позивачам моральної шкоди.

Статтею 233 КЗпП України встановлені строки звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» якщо місячний чи тримісячний строк на звернення до суду пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при  пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує  не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов’язки сторін.

     Отже, встановивши, що відповідачем трудові права позивачів не порушені, суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди  лише у  зв’язку  з їх безпідставністю без посилання на пропущення передбаченого ст. 233 КЗпП України строку.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на пропущення позивачами  строку  звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, як на підставу відмови в цій частині позову.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5  і ОСОБА_6 передбачених ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України підстав для відшкодування їм за рахунок відповідача понесених судових витрат немає.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктом 4 частини 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

      ВИРІШИЛА:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представника за довіреністю - ОСОБА_7 задовольнити частково.

     Рішення Ялтинського міського суду  Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2010 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропущення  позивачами встановленого законом строку звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди як на підставу відмови у цій частині позову.

     В решті рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2010 року залишити без змін.

     Рішення  апеляційного суду набирає законної сили з моменту його  проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо  до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

     Судді: