Справа № 2-2896/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        23 червня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

судді                              Масалигіної Н.С.

при секретарі                Боженко Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим про стягнення  недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим (далі Управління) про стягнення на його користь недоплачену  щомісячну державну соціальну допомогу з січня 2008 року по грудень 2009 року.

У позові ОСОБА_1 зазначив, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а відтак, з січня 2008 року його щомісячна пенсія, відповідно до  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (далі Закон) №2195-IV від 18.11.2004 року повинна збільшитись на 30 % мінімальної пенсії  за віком.

Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а його звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, просив визнати дії відповідача протиправними, зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, стягнути з відповідача на його користь недоотриману надбавку за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року у розмірі 2384 грн., призводити виплату допомоги  в подальшому, судові витрати покласти на відповідача.  

        В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, в заяві до суду  просив провести розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

 Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належно, направив до суду заперечення на позов, у яких вважає його необґрунтованим та поданим із пропуском строку звернення до суду без поважних причин.

        Дослідивши матеріали справи, розглянувши надані докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підставах.

  Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

  Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року  «Про незалежність судової влади»  визначено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

  Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Законом України від 18.02.2010 року, набравшим чинності 10.03.2010 року, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

            Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

            Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

            ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта ( а.спр. 5 ), станом на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років, і він є особою, яка віднесена до категорії дітей війни.

           Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року в редакції, яка діє  з 01.01.2006 року, визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

           Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №  1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям  пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, так як згідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Іншого розміру  такої пенсії  законодавством не передбачено.

Так, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була викладена у наступній редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

На підставі пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Суд вважає необхідним визначити, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування та їх посадовими  особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян  у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

           Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

            З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у період з 01.01.2008 по 21.05.2008 рр. розмір спірного підвищення, яке нараховувалося та фактично виплачувалося позивачеві, за відомостями, вказаними у запереченнях, відповідало вимогам діючого у цей час законодавства (до ухвалення рішення 22.05.2008 року Конституційним Судом України), а з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по грудень 2009 р. (включно) - в межах заявлених позивачем позовних вимог, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж, фактично, виплачувалося спірне підвищення у заниженому розмірі.

            Згідно письмових заперечень представника відповідача на позовні вимоги, позивачу виплачувалося спірне підвищення до пенсії як дитині війни з 22.05.2008 року по червень 2008 року – 48,10 грн., з липня 2008 року по вересень 2008 року – 48,20 грн., з жовтня 2008 року по теперішній час –  у розмірі 49, 80 грн. на місяць.

            Розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до діючої у період з 22 травня 2008 року до часу розгляду справи редакції статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, але ж, фактично, виплачувалося спірне підвищення у заниженому розмірі.

            Виходячи з викладеного, позовні вимоги за період з 22 травня 2008 року по грудень 2009 року (включно) є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено  прожитковий мінімум  для осіб, які втратили працездатність у наступному розмірі: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Статтею 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто 498 гривень, з 1 листопада 2009 року – 573 гривні.

Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсії, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.   Таким чином, Управління Пенсійного фонду України як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно здійснювати нарахування доплат до пенсій дітям війни відповідно до вимог ст. 6  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Оскільки нарахування та перерахунок пенсії здійснюється виключно Управлінням, тому суд вважає зайвим визначати  конкретну суму до виплат, оскільки це не відноситься до компетенції або повноважень суду.

Таким чином, зазначену державну соціальну допомогу за вказаний період повинен нараховувати і виплачувати саме відповідач з урахуванням вже  фактично здійснених виплат.

Відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для відмови в здійсненні нарахування відповідних сум. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, пов’язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства і не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги.

 Однак, враховуючи те, що відповідач діяв в межах своєї компетенції та відповідно до діючих нормативних актів, які є обов’язковими для його виконання, суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій відповідача неправомірними не підлягають задоволенню, оскільки порушене право позивача підлягає захисту проведенням перерахунку та здійсненням відповідних доплат.

            Вимоги стосовно зобов'язання відповідача нараховувати у майбутньому щомісячну соціальну допомогу, також задоволенню не підлягають, оскільки порядок і підстави нарахування допомоги можуть бути змінені законодавством. Тому, суд не може застосувати такий спосіб захисту прав на майбутнє, як визначення обов'язку суб'єкта владних повноважень здійснювати виплати у конкретному розмірі.

            Що стосується посилання відповідача на застосуванні строку позовної давності, то воно не засновано на законі.

            Так, згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

            Позивач у своєму позові просить стягнути недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з січня 2008 року по грудень 2009 року, тобто в межах встановленого законом строку, а тому заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду не обґрунтовані і не заслуговують на уваги.

           На підставі ст. 88 ЦПК України з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, сума судового сбіру і витрати на інформаційне забезпечення суду всього у розмірі – 170 грн. 00 коп.    

    На підставі статей 22, 55 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України  від 22.05.2008 року,  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», керуючись статтями 3, 11, 60, 88, 212-215, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1  – задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  пенсійне страхування» та провести  відповідні виплати  з урахуванням фактично виплачених сум за період з 22.05.2008 по грудень 2009 роки (включно).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 170(сто сімдесят) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АР Крим шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя: