Справа №2-41/10  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22 червня 2010 року           Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді     Курус Р.І.

при секретарі -           Антоненко В.О., Кіндратишин Л.Р.,

з участю адвоката -   ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб – Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу – Монастирської Мирослави Мирославівни, органу опіки та піклування Дрогобицької міської ради, про визнання недійсними договору дарування житлового будинку та заповіту та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування житлового будинку, -  

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 посвідчений 08.08.2003 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., реєстровий №2787 з тих підстав передбачених ст. 55 ЦК України (в редакції 1963 року), а саме - що на момент укладення даного договору дарувальник – його батько ОСОБА_6 знаходився в такому стані, при якому не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В подальшому, з цих же підстав позивач просить визнати недійсним заповіт від 02 жовтня 2002 року, складений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу – Монастирською М.М., реєстровий №234. В обґрунтування позову посилається на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований його батьками – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно договору про представлення в безтермінове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку та акту про закінчення будівництва від 17.07.1964 року вказаний будинок рахувався за ОСОБА_6 Ще при житті його мати – ОСОБА_7 склала заповіт, яким 1/2 вказаного будинку заповіла ОСОБА_3 Попри складений 28.06.1995 року заповіт на користь ОСОБА_3, його батько – ОСОБА_6, як спадкоємець першої черги, який мав право на обов’язкову частку, прийняв спадщину, так як залишився проживати в цьому будинку і згідно вимог ст. 535 ЦК України успадкував, незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки, яка б належала йому при спадкоємстві за законом.

Оскільки після смерті ОСОБА_7 її частку в спільному майні подружжя ніхто не успадкував, а тому ОСОБА_6 на момент укладення як заповіту, так і договору дарування на користь ОСОБА_3 не вправі був розпоряджатись цілим будинком.

Крім цього, на момент укладення оспорюваних договору та заповіту ОСОБА_6 страждав атеросклеротичною деменцією, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

ОСОБА_3, не погодившись з позовом ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом, в якому просить суд визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 посвідчений 08.08.2003 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., реєстровий №2787, - дійсним. Посилається на те, що на момент його укладення дарувальник – ОСОБА_6 повністю усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними.  

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, не визнавши позову ОСОБА_3, і доповнив, що його батько – ОСОБА_6 ще при житті матері (приблизно 3-4 роки до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1) мав здатність забувати куди поклав свої речі, що мав робити, з приводу чого між батьками часто виникали сварки та непорозуміння. З 1999 року батько перестав розуміти наслідків своєї поведінки, не міг правильно орієнтуватись у просторі та оцінювати життєві ситуації, забував, що з ним сталося. В 2000 році батько віддав йому всі документи, які стосувались будинку, свій паспорт та військовий квиток, щоб не загубити їх. З 2002 року батько перестав володіти собою, губився на власному подвір'ї, в зв'язку з чим сусіди неодноразово приводили його до хати. Крім цього, батько навіть не розписувався у відомостях про отримання пенсії, за нього це робили або він, або їхні сусіди. З осені 2003 року батько був закритий в одній з кімнат будинку, оскільки він не виконував елементарних інструкцій, втратив навики гігієни, оправлявся під себе. В цей час лише він зі своєю сім'єю здійснював догляд за батьком, приносив йому їжу, годував його, прав білизну, прибирав у будинку. На протязі останнього року свого життя батько був лежачим. Разом з тим, вважає, що якщо б батько був повністю дієздатним, не залишався б до дня своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 закритим у будинку, а намагався б вийти звідтам. Крім цього, якщо б батько дійсно мав намір укласти оспорювані заповіт та договір дарування, то взяв би в нього всі необхідні для цього документи, які йому добровільно передав. Натомість опікун ОСОБА_3 – ОСОБА_8 та її батько – ОСОБА_9, маючи намір набути у власність для ОСОБА_3 житловий будинок батька, виготовили для нього всі нові документи – паспорт, інвентарну книгу на будинок та будинкову книгу. В той же час поховання батька та видача свідоцтва про його смерть здійснювалось за його старим паспортом. Разом з тим, вважає, що оскільки батько був закритим у будинку з осені 2003 року до дня смерті, а тому не слід брати до уваги показання свідків, які стверджують, що відвідували його в цей час і що він був повністю адекватним.

Також просить поновити йому строк на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки він пропущений з поважних причин – в лютому 2004 року він звернувся до суду з заявою про визнання батька недієздатним і така 13.08.2008 року  була закрита провадженням у зв'язку з тим, що між сторонами виник спір право. Крім цього, про існування оспорюваного заповіту дізнався вже під час слухання зазначеної справи, а тому вважає, що строк на його оскарження ним не пропущено.

  Відповідачка ОСОБА_3 та її представники – ОСОБА_10 і ОСОБА_11 позову ОСОБА_2 не визнали, підтримавши позов ОСОБА_3, і суду пояснили, що ще при житті ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла своїй онуці – ОСОБА_3 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1. В 1998 році ОСОБА_7 померла. 02.10.2002 року ОСОБА_6 також склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1. Однак, щоб в майбутньому не виникало будь-яких сумнівів у його волевиявленні, ОСОБА_6 вирішив подарувати ОСОБА_3 цей будинок, що ним і було зроблено 08.08.2003 року. На момент укладення зазначених вище заповіту та договору ОСОБА_6 повністю усвідомлював значення своїх дій, оскільки постійно говорив, що будинок повинен належати його онуці. Крім цього, ОСОБА_6, доки його не закрив син у будинку, постійно відвідував церкву, своїх родичів у с. Дережичі, яким розповідав, що подарував ОСОБА_3 будинок. Вважають, що ОСОБА_2 пропущено строк на звернення до суду за захистом своїх прав, а тому просять в позові відмовити.  

Державний нотаріус Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., допитана як свідок, заперечила проти задоволення позову ОСОБА_2 і суду пояснила, що нею 08.08.2003 року посвідчувався договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 Львівської області. Всі правові дії щодо його посвідчення нею були виконані. Обставин посвідчення даного договору вона не пам'ятає. Якщо б вона побачила, що якась із сторін реагує неадекватно, договір дарування вона б не посвідчила. Даний договір дарування був оформлений згідно закону, порушень його укладання не було.  

Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Монастирська М.М., допитана як свідок, проти позову ОСОБА_2 заперечила суду пояснила, що посвідчувала заповіт від 02 жовтня 2002 року, складений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3. При цьому заповідач поводив себе повністю адекватно, зазначив, що хоче заповісти цілий житловий будинок АДРЕСА_1 своїй онуці, що підтверджує його волевиявлення. При посвідченні заповіту правовстановлюючих документів на майно не вимагається. При цьому заповідач був сам, особисто розписувався у заповіті. Особу заповідача встановлювала згідно паспорта, виданого 19.09.2002 року.

Представник органу опіки та піклування Дрогобицької міської ради – Костик М.П. проти позову ОСОБА_2 заперечила з тих підстав, що оспорюваний договір дарування укладений та посвідчений відповідно до вимог чинного законодавства.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, опитавши свідків, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення, а в позові ОСОБА_3 слід відмовити, вихоячи з наступних міркувань.

У відповідності до копії заповіту від 02 жовтня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу – Монастирською М.М., реєстровий №234, ОСОБА_6 на на випадок своєї смерті належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 заповів своїй онуці - ОСОБА_3

Договором дарування житлового будинку, посвідченим 08.08.2003 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., реєстровий №2787, ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_3 від імені якої як законний представник діяв ОСОБА_9, прийняла у дав житловий будинок АДРЕСА_1 Львівської області.

Як встановлено в судовому засіданні і сторонами не оспорюється, ОСОБА_6, який був батьком ОСОБА_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 8).  

Відповідно до листа №01-05-731 від 12.11.2008 року ЦПЗ №3 (том 1 а.с. 76, архівні документи за 2002-2005 роки не збереглись, а тому неможливе встановити, хто розписувався у відомостях про отримання пенсії за ОСОБА_6 в цей період.

Відповідно до копії форми №1 на ОСОБА_6, складеної Дрогобицьким МВ УМВСУ у Львівській області, ОСОБА_6 у зв'язку з втратою старого паспорта 19.09.2002 року було видано новий паспорт громадянина України.

Разом з тим, актовий запис про смерть ОСОБА_6 зроблений відділом РАЦСу на підставі лікарського свідоцтва про смерть та за заявою ОСОБА_2 Чи вилучався при цьому паспорт покійного і який саме, в актовому записі не зазначено, що стверджується листом №167/04-01-30 від 26.02.2001 року відділу РАЦСу міста Дрогобича Дрогобицького МРУЮ Львівської області (том 2 а.с. 19).  

Згідно запису лікаря-психіатра ОСОБА_13 (том 1 а.с. 77), ОСОБА_6 на обліку у лікаря-психіатра не знаходився, проте оглядався психіатром 24.05.2004 року. Крім цього, ОСОБА_6 не знаходився на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні у КЗ "ЛОКПЛ" (том 1 а.с. 83).

Як пояснила в судовому засіданні спеціаліст – лікар-психіатр ОСОБА_13, приблизно в листопаді-грудні 2003 року нею на дому проводився огляд ОСОБА_6, в якого було виявлено хворобу Альцгеймера. При цьому ОСОБА_6 погано пересувався, був дезорієнтований в часі, мовному контакту недоступний, погано орієнтувався у власній особі, на запитання відповідав з помилками. Для хвороби Альцгеймера характерними є старіння мозку, судин, дезорієнтованість в часі, просторі, власній особі, відсутність мовного контакту, нетримання сечі, калу. Хвороба розвивається на протязі 3-7 років, не лікується і характеризується безперервним перебігом. У хворих можуть прослідковуватись покращення в загальному стані, чому можуть сприяти погодні умови, атмосферний тиск, але повністю усвідомлювати значення своїх дій такі хворі не можуть. Якщо ОСОБА_6, хворіючи хворобою альцгеймера в 2001 році, то в серпні 2003 року він не міг одужати, і в листопаді 2003 року знову захворіти на цю хворобу. На обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_6 не стояв, оскільки його син – ОСОБА_2 звертався з проханням про огляд батька лише один раз і більше за допомогою ніхто не звертався.

З оглянутої в судовому засіданні медекспертної справи ОСОБА_6 вбачається, що останній був оглянутий комісією МСЕК згідно акту №8/2550 19.12.2003 року і вперше був визнаний інвалідом І групи по загальному захворюванню довічно (копії довідки серія ЛВА-1 №177934). Діагноз – дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія ІІІ ст. з судинною деменцією. При цьому, ОСОБА_6 даним захворюванням хворіє на протязі декількох років, коли у нього почались розлади памяті, зміни поведінки, порушення координації рухів. З 2001 року систематично отримував ноотропіл, ангіопротектори, протисклеротичні препарати. Хвороба носила прогресуючий характер. При направленні на МСЕК ОСОБА_6 контакту практично недоступний, дезорієнтований в часі, просторі, не впізнає знайомих. Періодично схильний до немотивованих вчинків, не контролює функцію тазових органів.

З витягу з медичної картки амбулаторного хворого Дрогобицької міської лікарні №1 на ОСОБА_6 встановлено, що останній 23.01.2001 року оглядався невропатологом зі скаргами на немотивованість вчинків, нетримання сечі, калу, дезорієнтованість в обстановці. При цьому ОСОБА_6 було встановлено діагноз – дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія ІІІ ст. з вираженим дементним синдромом. 03.09.2002 року ОСОБА_6 оглядався неврологом зі скаргами на ослаблену пам'ять, розсіювання уваги, і йому було встановлено діагноз – дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія з деменцією. 15.12.2003 року проводився огляд психіатра на дому у зв'язку з оформленням групи інвалідності. Встановлено діагноз – хвороба Альцгеймера, виражений цементний синдром.

У відповідності до акту №463 від 02.06.2004 року амбулаторної судово-психіатричної експертизи, складеного експертами Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні (цивільна справа №2-о-1/08, а.с. 7-8), ОСОБА_6 страждає атеросклеротичним недоумством, за своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно представленої медичної документації, ОСОБА_6 страждає атеросклеротичною деменцію з січня 2001 року і не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допитаний в судовому засіданні судово-психіатричний експерт Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні – ОСОБА_14 суду пояснив, що був членом комісії і повністю підтримує складний вище акт експертизи. Крім медичної документації, ними також було проведено і огляд підекспертного – ОСОБА_6, в ході якого було встановлено, що ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з січня 2001 року. Його діагноз - дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія ІІІ ст. з вираженим дементним синдромом було зафіксовано офіційно у медичних документах. Вказане захворювання є стійким, для його розвитку потрібен значний період часу, і хворі при такому захворюванні не можуть за собою слідкувати, втрачають всі свої навики.

З огляду на показання лікаря-психіатра ОСОБА_13, судово-психіатричного експерта ОСОБА_15, акт судово-психіатричної експертизи №463 та дані медичних книжок, суд критично оцінює показання свідків – ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, які ствердили, що в період 2002-2003 років ОСОБА_6 повністю усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, спілкувався з ними, розповідав про подарунок для онуки. Також суд не бере до уваги показання нотаріусів Монастирської М.М. та Бекиш В.О., які пояснили, що на момент укладення заповіту та договору, в процесі спілкування з ОСОБА_6 останній не виявляв будь-яких ознак психічного розладу. При цьому суд враховує, що вказані свідки не є спеціалістами в галузі психіатрії, а тому не можуть в повній мірі і з точністю оцінити психічний стан особи та при спілкуванні виявити наявні у неї розлади психіки.  

При таких обставинах суд приходить до переконання, що ОСОБА_6 на момент укладення оспорюваних заповіту – 02.10.2002 року та договору дарування житлового будинку – 08.08.2003 року внаслідок наявного у нього психічного розладу, порушення фізіологічних процесів не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не міг виразити свою справжню волю на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, а відтак, вказані заповіт та договір дарування слід визнати недійсними.

Разом з тим суд вважає, що в даному випадку немає правового значення чи мав право ОСОБА_6 заповідати або дарувати ОСОБА_3 цілий будинок чи його частину, оскільки після смерті ОСОБА_7 спадкової справи заведено не було (лист Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори від 02.03.2010 року, /том 2 а.с. 21/), а житловий будинок, який був предметом як заповіту, так і договору, рахувався саме за ОСОБА_6 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, договір про представлення в безтермінове користування земельною ділянкою під будівництво індивідуального жилого будинку, посвідчений Дрогобицькою держнотконторою 14.12.1959 року, р. №7031, та акт про закінчення будівництва від 17.07.1964 року, /том 2 а.с. 23-34/).  

Також суд вважає, що в зв'язку із подачею ОСОБА_2 16.02.2004 року заяви до Дрогобицького міського суду про визнання батька – ОСОБА_6 недієздатним, яку 13.06.2008 року залишено без розгляду у зв'язку з тим, що між сторонами виник спір про право, про існування заповіту позивач дізнався лише при розгляді даної справи, причини пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності слід враховувати як поважні, а тому йому слід поновити строк позовної давності.  

З огляду на вказане, суд вважає, що не підлягає до задоволення позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 55, 71, 80 ЦК України (в редакції 1963 року), суд, -  

  в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 задоволити.  

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 посвідчений 08.08.2003 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., реєстровий №2787.

Визнати недійсним заповіт від 02 жовтня 2002 року, складений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу – Монастирською М.М., реєстровий №234.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування житлового будинку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя              

Справа №2-41/10  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

В с т у п н а   т а  р е з о л ю т и в н а   ч а с т и н а

22 червня 2010 року           Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді     Курус Р.І.

при секретарі -           Антоненко В.О., Кіндратишин Л.Р.,

з участю адвоката -   ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб – Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу – Монастирської Мирослави Мирославівни, органу опіки та піклування Дрогобицької міської ради, про визнання недійсними договору дарування житлового будинку та заповіту та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування житлового будинку, -  

в с т а н о в и в :

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов'язаного з потребою в обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. 218 ЦПК України, суд, -  

  в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 задоволити.  

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 посвідчений 08.08.2003 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., реєстровий №2787.

Визнати недійсним заповіт від 02 жовтня 2002 року, складений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу – Монастирською М.М., реєстровий №234.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування житлового будинку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя