АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Міщія О.Я.
Суддів – Ткача З.Є., Бахметової В.Х.
при секретарі – Стечишин Л.С.
з участю представників апелянта ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1, на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 лютого 2010 року по справі за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання кредитного договору недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2009 року ПАТ КБ “Приватбанк” звернулось в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач, порушуючи умови укладеного договору, не проводив своєчасно погашення заборгованості основної суми кредиту та нарахованих відсотків.
10 грудня 2009 року ОСОБА_3 пред’явив зустрічний позов до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання кредитного договору недійсним на підставі ст. 215 ЦК України у зв’язку з тим, що він не відповідає вимогам закону.
Позивач вказав, що відповідач не вправі був укладати з ним кредитний договір в іноземній валюті, оскільки згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим для прийняття на всій території України, є грошова одиниця України — гривня, в державі відсутній закон, який би дозволяв встановлювати виплату процентів при отриманні споживчого кредиту від резидента в іноземній валюті. Тому, враховуючи, що проценти за користування кредитом є істотною умовою кредитного договору, наведене є підставою для визнання правочину недійсним згідно ст. 215 ЦК України.
Крім того, позивач посилався на порушення ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” при укладенні з ним кредитного договору. Зокрема зазначив, що банк не роз’яснив йому письмово про ризики від знецінення національної валюти.
8 лютого 2010 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1, уточнив позов і зазначив, що при укладенні договору кредиту від 14 лютого 2008 року порушено також ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”. Зокрема вказав, що угода є несправедливою, оскільки встановила умови щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у випадку невиконання ним своїх зобов’язаннь, а також в угоді передбачено такі умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням договору. Зокрема зазначив, що на час укладення угоди офіційний курс НБУ становив 1 USD = 5,05 грн., а в даний час один долар США коштує 8,0055 грн.
Тому позивач вважає, що договір від 14 лютого 2008 року є несправедливим, і якби перед укладенням цього договору він був поінформований про можливі негативні наслідки, то ніколи його б не укладав.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 лютого 2010 року позов ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ “Приватбанк” 28485,55 грн., що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ №417/76 від 25 лютого 2010 року складає 3565,15 дол. США заборгованості за кредитним договором, що складається з 3360,37 дол. США — 26849,32 грн. заборгованості за кредитом, 5,22 дол. США — 41,69 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, а також 31,28 дол. США, що еквівалентно 250 грн. штрафу (фіксована частина), 168,28 дол. США, що еквівалентно 1344,54 грн. штрафу (процентна складова) та 404,85 грн. в повернення сплачених судових витрат.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Вказав, що суд не взяв до уваги його доводи щодо недійсності укладеного кредитного договору.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що ОСОБА_3 не виконує умови кредитного договору, укладеного з ПАТ КБ “Приватбанк”, тому стягнув з нього в користь позивача-відповідача заборгованість за цією угодою.
З таким висновком слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону, грунтується на матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як встановлено судом, 14 лютого 2008 року між ЗАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №208270-cred, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 6000 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 лютого 2010 року.
Відповідно до п.3.3 договору погашення заборгованості повинно було здійснюватись щомісячними платежами у розмірах та в строки, визначені графіком погашення кредиту та процентів, наведеним у додатку №1 до кредитного договору, який є невід’ємною його частиною.
Банк свої зобов’язання за договором виконав, надавши кредитні кошти позичальнику, чого не заперечили представники ОСОБА_3 у судовому засіданні.
Проте ОСОБА_3 в обумовлений договором строк кредит разом із нарахованими відсотками не повернув.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на 23.07.2009 року ОСОБА_3 заборгував банку 3565,15 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ №417/76 від 25 лютого 2010 року складає 28485,55 грн., що складається з наступного: 3360,37 дол. США — 26849,32 грн. заборгованість за кредитом, 5,22 дол. США — 41,69 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п.5.10 кредитного договору — 31,28 дол. США, що еквівалентно 250 грн. штрафу (фіксована частина), 168,28 дол. США, що еквівалентно 1344,54 грн. штрафу (процентна складова).
При таких обставинах суд підставно задовольнив позов ПАТ КБ “Приватбанк”.
Суд також перевірив доводи ОСОБА_3, викладені у зустрічній позовній заяві про недійсність кредитного договору і правильно визнав їх безпідставними.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії та дозволів НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, видано ПАТ КБ “Приватбанк” за номером 22-3 від 21.09.2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія №22 від 04.12.2001 року та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року). У додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до п.1.4 Положення НБУ №483 від 14 жовтня 2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) — використання будь-яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.
Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії (необхідність отримання якої встановлена ч.4 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та контролю”) дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
З наведеного слідує, що надання, одержання кредиту та сплата процентів за цим кредитом в іноземній валюті не потребує наявності індивідуальної ліцензії.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим до виконання.
Судом встановлено, що сторони підписали кредитний договір, а тому повинні виконувати його умови. Посилання представників ОСОБА_3 на несправедливість його умов щодо встановлення у разі порушення договору непропорційно виликої компенсації, яка складає більше ніж 50% продукції (послуг), є безпідставним, оскільки позичальник отримав кредит у розмірі 6000 дол. США, а сума відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, нарахованих за його невиконання, становить 204,78 дол. США. Крім того, встановлення відсотків, пені та штрафів у договірних зобов’язаннях відповідає вимогам чинного законодавства, вони мають різну правову природу та їх нарахування залежить від різних складових.
Крім того, сплата відсотків за користування кредитом не може відноситись до компенсації за невиконання умов договору у розумінні ЗУ “Про захист прав споживачів”, оскільки вона не є відповідальністю за невиконання договору, а визначена диспозицією ч.1 ст. 1054 ЦК України як складова частина кредитного договору.
Вимога щодо визнання договору недійсним з підстави неповідомлення позичальника про покладення на нього ризиків від знецінення національної валюти не підлягає до задоволення, оскільки в даному випадку валютний ризик несли обидві сторони, які не могли на майбутнє передбачити зміцніє чи знеціниться гривня.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що оспорюваним кредитним договором визначені всі умови, передбачені ст. 11 ч.4 Закону України “Про захист прав споживачів”, а саме: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дати видачі кредиту, право дострокового повернення кредиту, інші умови. Договір укладено у письмовій формі, між сторонами досягнуто згоди щодо усіх питань передбачених законом та пов’язаних з його виконанням, вказаний договір належним чином виконаний банком, оскільки позичальник отримав кредит. Факт прийняття ОСОБА_3 всіх умов кредитного договору підтверджується здісненням ним повернення коштів та відсотків за користування ними за період з лютого по грудень 2008 року.
Що стосується доводів про ненадання банком письмової інформації про можливі форми кредитування з описом відмінностей між ними, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, покладення на позичальника валютних ризиків від знецінення валюти, наведеної у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, то ОСОБА_3 не подав доказів того, що він звертався про надання йому такої інформації. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 повністю влаштували умови договору, який він підписав і почав виконувати.
Отже, ОСОБА_3 не довів у суді про порушення банком його прав при укладенні кредитного договору від 14 лютого 2008 року.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для ї задоволення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом вірно
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Я. Міщій