АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Міщія О.Я.
Суддів – Ткача З.Є., Бахметової В.Х.
при секретарі – Стечишин Л.С.
з участю представника апелянта ОСОБА_1 — ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та визначення земельної ділянки, необхідної для обслуговування частини будинковолодіння, знесення самочинно збудованого гаража, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа Великогаївська сільська рада про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на 13/20 частин земельної ділянки і її поділ, визнання права власності на самочинно збудований гараж, за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи приватний нотаріус Брикса Тамара Іванівна, Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації про визнання договору дарування, реєстраційних посвідчень про право власності частково недійсними, визнання права власності на ? частину житлового будинку та його поділ, визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування частини будівлі -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та визначення земельної ділянки, необхідної для обслуговування його частини будинковолодіння, посилаючись на те, що 10 березня 2006 року вона подарувала своєму синові — відповідачу ОСОБА_1 13/20 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Договір дарування не містить положень про перехід до відповідача-позивача права власності на земельну ділянку, а тому до ОСОБА_1 перейшло право власності лише на частину земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування подарованого майна. Однак, останній самочинно проводить роботи з будівництва прибудови гаража до власної господарської споруди на земельній ділянці, яка належить їй. Просила зобов’язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні її землею, знести самочинно збудований гараж та визначити земельну ділянку, необхідну для обслуговування належних ОСОБА_1 13/20 частин будинковолодіння, яку виділити йому у власність.
У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - Великогаївська сільська рада про визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на 13/20 частин земельної ділянки і її поділ, посилаючись на те, що його мати ОСОБА_4 подарувала йому 13/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. Іншу частину будинковолодіння — 7/20 його частин, позивачка-відповідачка ОСОБА_4 подарувала іншому своєму синові ОСОБА_3 Вказаний житловий будинок належить йому та братові на праві спільної часткової власності. Набувши право власності на будинковолодіння вони набули право власності і на всю земельну ділянку площею 0,0826 га, на якій розміщене будинковолодіння. ОСОБА_4, розпорядившись повністю своїм нерухомим майном, припинила право власності на спірну земельну ділянку. Вказав, що збудував гараж на належній йому земельній ділянці і цим не порушив прав відповідачів-позивачів. Просив визнати ОСОБА_4 такою, що припинила право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 та визнати нечинним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.0826 га серії ЯА №016509, виданий Великогаївською сільською радою 24 лютого 2005 року, визнати за ним право власності на 13/20 частин вказаної земельної ділянки, що складає 0,0537 га, провівши її поділ, визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж.
14 квітня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1, треті особи - приватний нотаріус Брикса Т.І., Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації про визнання договорів дарування, реєстраційних посвідчень про право власності частково недійсними, визнання права власності на ? частину будинковолодіння та його поділ, посилаючись на те, що 9 та 10 березня 2006 року позивачка-відповідачка ОСОБА_4 подарувала своїм дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно 7/20 та 13/20 частин зазначеного житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, оформивши два договори дарування, в яких не зазначено, що відчуженню підлягає також присадибна земельна ділянка. При укладанні договорів дарування вона виходила з того, що ідеальні частки будинковолодіння є рівними, і її волевиявлення та дійсний намір був подарувати своїм дітям по половині її власності у будинковолодінні по АДРЕСА_1. Однак, виявилося, що в спірних договорах були визначені ідеальні частки, які не виходили з принципу їх рівності, а були визначені відповідно 7/20 та 13/20 частин зазначеного будинковолодіння, які не відповідають фактичним розмірам жилих і нежилих приміщень, якими користуються сторони. Таким чином, правочини нею були укладені під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки в договорах дарування були зазначені частки, які не відповідають волевиявленню та наміру власника будинковолодіння поділити дітей своєю власністю в рівних частках, а також вже встановленому порядку користування сторонами жилими і допоміжними приміщеннями та їхніми розмірами. Просять визнати спірні договори дарування, реєстраційні посвідчення про право власності на 7/20 та 13/20 частин зазначеного будинковолодіння на ім’я відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 частково недійсними, поділити будинковолодіння АДРЕСА_1 в рівних ідеальних частках по ? частині, визнавши за позивачем ОСОБА_3 право власності на ? частину будинковолодіння загальною площею 81,6 кв.м., житловою площею 37,7 кв.м., зазначені в плані під літерою «А» та допоміжні нежитлові приміщення під літерами «Б», «В», «К» у відповідності до інвентарної справи від 09 лютого 2006 року, та визнати за відповідачем ОСОБА_1 право власності на ? частину будинковолодіння загальною площею 82,8 кв.м., житловою площею 37,9 кв.м. зазначені в плані під літерою «А» та допоміжні нежитлові приміщення під літерами «Б», «В», «К» у відповідності до інвентарної справи від 09 лютого 2006 року. Крім того, просять визнати за ОСОБА_1 право власності (користування) на земельну ділянку, яка знаходиться під житловим будинком та іншими господарськими спорудами та необхідна для обслуговування ? частини будинку та надвірних будівель площею, яка визначена у висновку судової земельно-технічної експертизи №2345 від 18 грудня 2008 року.
07 травня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позовні вимоги у зазначеному позові змінили та просили визнати договори дарування відповідно 7/20 та 13/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і ОСОБА_7 недійсними, визнати недійсними реєстраційні посвідчення про право власності на 7/20 та 13/20 частин зазначеного будинковолодіння на ім’я відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнати право власності на частину будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1, виділивши у власність сторін (подарувавши) наступне майно: ОСОБА_3 - частину будинковолодіння загальною площею 81,6 кв. м., житловою площею 27,8 кв. м.; ОСОБА_1 - частину будинковолодіння загальною площею 82,8 кв. м., житловою площею 28,10 кв. м., та залишити за нею, ОСОБА_4, право власності на дві кімнати, які позначені в інвентарній справі цифрами 2-7 площею 9,9 кв. м. та 2-6 площею 9,8 кв. м. та криницю літ. “К”, дозволивши облаштувати окремий прохід (доступ) до відповідних кімнат.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, яка знаходиться під житловим будинком та іншими господарськими спорудами та необхідна для їх обслуговування.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 січня 2010 року позовні заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_8 задоволено частково.
Визначено ОСОБА_1 земельну ділянку, необхідну для обслуговування 13/20 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 68,57 кв. м. (земельні ділянки №1 площею 32,27 кв. м. та №2 площею 36,30 кв. м., які розташовані навколо будинку та господарського будинку, відповідно), у відповідності до висновку судової земельно-технічної експертизи №2345 від 18 грудня 2008 року, надавши вказану ділянку йому у власність.
Зобов’язано ОСОБА_1 знести самочинно збудований гараж на земельній ділянці ОСОБА_4 в АДРЕСА_1.
Визнано частково недійсним Державнийо акт серії ЯА №016509 від 24 лютого 2005 року, виданий на ім’я ОСОБА_4 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0826 га та виключено із вказаного державного акту земельну ділянку загальною площею 68,57 кв. м., необхідну для обслуговування 13/20 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_1, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №2345 від 18 грудня 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_1, а також в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 — відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1081 грн. понесених нею судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задоволити, посилаючись на порушення судом норм земельного законодавства щодо переходу права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будинок до кількох осіб.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 рішення суду не оскаржували.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що після придбання ОСОБА_1 13/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 до нього перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, господарськими будівлями та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 9 березня 2006 року подарувала 7/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_3, а 10 березня 2006 року подарувала 13/20 частин цього ж будинку синові ОСОБА_1
ОСОБА_4 у вказаних договорах не визначила площу земельної ділянки, яка переходить до набувачів будинку.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №016509 від 24 лютого 2005 року, ОСОБА_4 залишилась власником земельної ділянки площею 0,0826 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.
Згідно ч.4 ст. 120 ЗК України, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
У зв’язку з цим безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_4, яка просила визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку, яка необхідна лише для обслуговування його частини будинковолодіння та зайнята частиною житлового будинку і господарськими будівлями.
При цьому колегія суддів враховує вказані вимоги закону, а також бере до уваги те, що спірна земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1, які ОСОБА_4 відчужені. Тому й право на цю земельну ділянку переходить до нових власників.
Оскільки ОСОБА_4 відчужила усе будинковолодіння двом набувачам, які стали його співвласниками у частках, визначених договорами дарування, то і земельна ділянка перейшла до обдарованих у тих же частках.
Тому, колегія суддів вважає, що рішення суду щодо задоволення позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визначення земельної ділянки, необхідної ОСОБА_1 для обслуговування його частини будинковолодіння, а також щодо позовних вимог ОСОБА_8 про визнання нечинним державного акта на право власності на землю, підлягає до скасування у зв’язку з порушенням судом норм матеріального права, а по спору слід ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визначення земельної ділянки, необхідної ОСОБА_1 для обслуговування його частини житлового будинку слід відмовити. При цьому необхідно також врахувати і те, що позов у цій частині не відповідає передбаченим ч.2 ст. 152 ЗК України способам захисту права на землю. Позов ОСОБА_1 про визнання нечинним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0826 га серії ЯА №016509, виданий ОСОБА_4 24 лютого 2005 року відповідно до рішення сесії В.Гаївської сільської ради №261 від 29 грудня 2004 року слід задовольнити.
Як видно із змісту позову ОСОБА_1, він просив визнати право власності на 13/20 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, провівши її розподіл між ним та ОСОБА_3 За клопотанням ОСОБА_1 по справі була призначена судова земельно-технічна експертиза. Однак, у зв’язку з неоплатою матеріали були повернуті з експертної установи без виконання.
Тому, вирішуючи спір на підставі поданих сторонами доказів, колегія суддів вважає, що слід задоволити вимоги ОСОБА_1 про визнання права на 13/20 ідеальних частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, пропорційно до його частки у праві власності на житловий будинок, відмовивши у позові про реальний поділ землі.
Що стосується позову ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудований гараж, то суд підставно відмовив у його задоволенні.
Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 самочинно збудував гараж на земельній ділянці біля належної йому господарської споруди по АДРЕСА_1.
Враховуючи наведене, а також те, що гараж належить до головної речі — житлового будинку, а тому не може бути самостійним об’єктом права власності, вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.
Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Оскільки судом визнано нечинним державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_4, її право самочинним будівництвом не порушено, тому позов про знесення гаража до задоволення не підлягає, а рішення суду в цій частині слід скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові.
Скасуванню підлягає також рішення щодо розподілу судових витрат між сторонами. Враховуючи вимоги ч.1 ст. 88 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 по 20 грн. судових витрат з кожного, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати, які понесли ОСОБА_4, ОСОБА_3 покласти на них.
В решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 січня 2010 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання нечинним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_4, визнання права на частину земельної ділянки та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, а також щодо стягнення судових витрат.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа Великогаївська сільська рада задовольнити частково.
Визнати нечинним державний акт серії ЯА №016509 від 24 лютого 2005 року, виданий на ім’я ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,0826 га.
Визнати за ОСОБА_1 право на 13/20 ідеальних частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 пропорційно до його частки у праві власності на житловий будинок, господарські будівлі і споруди.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 про визначення за ОСОБА_1 земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної йому частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та про визнання частково недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 про знесення самовільно збудованого гаража.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 по 20 грн. судових витрат з кожного.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом вірно
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Я. Міщій