АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа - № 22ц - 2890 Головуючий в 1 інстанції -Дідоренко А.Е.
Категорія - Доповідач - Темнікова В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2010 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Мартинюка В.І., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря - Баюрчака Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську як апеляційна інстанція для вказаної категорії справ, згідно з Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691 від 18 лютого 2010 року, справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 15 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про зобов’язання нарахування та виплати недоотриманої щорічної разової грошової допомоги та щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А:
В січні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов,язання нарахувати та виплатити недоотриману грошову допомогу як інваліду війни 2 групи у розмірі 9682грн. та щорічну допомогу на оздоровлення як інваліду 2 групи – постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 7590 грн. за 2007-2009р.р., посилаючись на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є інвалідом 2 групи і відповідно до ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної суми на оздоровлення у розмірі п"яти мінімальних заробітних плат. Але відповідач сплатив йому у 2007р. – 2009роках по 120 грн. Також посилався на те, що на підставі ст.. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” йому до 5-го травня повинна надаватися одноразова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, що передбачено Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998р. № 367. Однак і дані виплати відповідач здійснює у розмірі, передбаченому іншими нормативно – правовими актами, порушуючи його право на отримання виплат у розмірі, передбаченому законом, його письмове звернення про здійснення ви плат у передбаченому законом розмірі, залишено без задоволення.
Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 15 лютого 2010 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд визнав неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації щодо не нарахування та несплати позивачу щорічної разової грошової допомоги інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період 2007-2009 років та зобов’язав відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплати такої допомоги та щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду 2 групи у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати такої допомоги за період 2007- 2009 років. У задоволенні позову про зобов’язання нарахувати та виплатити недоотриману щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни 2 групи у конкретно визначеній сумі у розмірі 9682грн. та щорічної допомоги на оздоровлення у конкретно визначеній сумі у розмірі 7590 грн. за вказаний період було відмовлено.
Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, як постановлену з порушенням норм матеріального права, і постановити нову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції і у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом II групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідач, де позивач перебуває на обліку, виплачував позивачу в 2007, 2008, 2009 рр. щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 562 від 12.07.2005 р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України “Про Державний бюджет України на 2007рік” від 19.12.2006р., Закону України “Про Державний бюджет України на 2008рік” від 28.12.2007р.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами II групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 46 Конституції України). Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вишу юридичну силу. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що при визначенні розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не згадані вище постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача. Крім того, судом вірно враховано те, що розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась у різні часи законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому КМУ, а не у відповідності до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому колегія суддів враховує також те, що Рішеннями Конституційного суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N1-28/2008 щодо предмету та змісту законів про Державний бюджет України на 2007р. та 2008рік визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України". У вказаних рішеннях Конституційного суду України було зазначено відповідно, що положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09.07.07р. та 22травня 2008року відповідно. Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли в наслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції строку позовної давності не заслуговують на увагу, так як позивач звертався до суду у порядку адміністративного судочинства. Згідно ч.2ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач тільки 30 грудня 2009р. відмовив позивачу у виплаті компенсації на оздоровлення на 2007-2009роки, а до суду позивач звернувся у січні 2010р. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої ін станції про те, що строк для звернення до суду позивачем не пропущено.
Що стосується позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо не нарахування та несплати позивачу щорічної разової грошової допомоги інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період 2007-2009 років та зобов’язав відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплати такої допомоги за період 2007- 2009 років, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність задоволенні позовних вимог позивача і в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни 2 групи дійсно щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Пунктом 13 ст. 71 Закону України ”Про державний бюджет на 2007 рік” дію названої норми в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік, ст. 29 – встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 300грн. Але Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.20-07р. № 6-рп/2007 вказані положення Закону ”Про державний бюджет на 2007 рік” визнано такими, що не відповідають Конституції. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо призначення та виплати щорічної разової грошової допомоги у 2007 р. в розмірі, встановленому цим Законом, є протиправними. Однак такий висновок судом зроблено без урахування того, що ст.. 29 та п. 13 ст.71 Закону України ”Про державний бюджет на 2007 рік” втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом, тобто з 09.07.2007р., а виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007р. здійснювалася до 05.05.2007р. – тобто в період, коли наведені норми закону були чинними, а їх виконання обов’язковим для відповідача. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008р. визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.20 розділу 11 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Таким чином, дія даного закону також втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом, тобто з 22.05.2008р., а виплата щорічної разової грошової допомоги у 2008р. здійснювалася до 05.05.2008р. – тобто в період, коли норми Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були чинними, а їх виконання обов’язковим для відповідача. Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної в Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” одноразової грошової допомоги були правомірними і узгоджувалися з положеннями ч.2 ст. 19 Конституції. Оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги в повному розмірі викликана не протиправними діями відповідача, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону ”Про державний бюджет на 2007 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбутися лише в порядку, визначеному ч.3 ст. 152 Конституції України, шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" статтею 71 надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Статтею 54 вказаного Закону визначено, що розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Тобто Верховна Рада України надала право Кабінету міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат. На час виплати позивачеві разової грошової допомоги у 2009 році положення ст.71, 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" не визнанні неконституційними. Відповідно до ч.2 ст. 95 Конституції України виключно Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування видатків, виходячи з фінансових можливостей держави. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" інвалідам війни 2 групи щорічна грошова допомога у 2009 році виплачується у розмірі -430, 00 грн. Саме в такому розмірі і була виплачена відповідачем щорічна грошова допомога до 5 травня у 2009р.
З урахуванням наведеного постанову суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо не нарахування та несплати позивачу щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період 2007-2009 років та зобов’язання його здійснити нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплати такої допомоги за вказаний період з урахуванням фактично виплачених сум слід скасувати та постановити в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації задовольнити частково.
Постанову Старобільського районного суду Луганської області від 15 лютого 2010 року змінити, скасувавши її в частині визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації щодо не нарахування та несплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період 2007-2009 років та зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплати такої допомоги за період 2007-2009 років з урахуванням фактично виплачених сум та постановити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання їх дій щодо не нарахування та несплати щорічної разової грошової допомоги інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період 2007-2009 р. р. та зобов’язання здійснити нарахування та виплату йому щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплати такої допомоги за період 2007-2009 років з урахуванням фактично виплачених сум відмовити через їх необґрунтованість.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після його проголошення в касаційному порядку .
Головуючий:
Судді:
: