УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц - 6419/10 Головуючий в І інстанції – Дячков С.В. Категорія 41 Доповідач Кузнєцов В.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Кузнєцова В.О.
суддів - Басуєвої Т.А., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Шило С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинька від 30 квітня 2010 року
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – Дочірнє підприємство «Центральне» Комунального підприємства «Дніпродзержинське житлове об’єднання», про встановлення сервітуту користування житловою площею,
за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ГІРФО Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, орган опіки та піклування виконкому Заводської районної у м.Дніпродзержинську ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою та зняття з реєстрації, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2009 року позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту користування житловою площею. Посилались на те, що 21 липня 2005 року відповідачка купила квартиру АДРЕСА_1. Після припинення шлюбних відносин, відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні житлом, не впускає до квартири.
Просив установити сервітут – право постійного користування житловою площею, а саме кімнатою площею 16,4 кв.м., дві інші кімнати залишити у користуванні відповідачки з дочкою; кухню, коридор, ванну, санвузол, залишити у спільному користуванні та вселити його у квартиру.
У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою та зняття з реєстрації. Посилалась на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. У жовтні 2005року вона прописала ОСОБА_2 у квартирі. З 29.09.2006 року вони перебували у шлюбі. З листопада 2008 року останній в квартирі не проживає, але залишився бути зареєстрованим.
Просила усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 квітня 2010 року був задоволений первісний позов. Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 ; встановлено сервітут – право постійного користування ОСОБА_2 житловою площею окремої кімнати жилою площею 16,4 кв.м., з правом спільного користування кухнею, коридором, ванною кімнатою, санвузлом. А також було відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
З таким рішенням суду не погодилась ОСОБА_1, яка звернулась до суду з апеляційною скаргою та просила рішення суду скасувати, у задоволенні первісного позову відмовити, задовольнити їх вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом під час розгляду справи матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду про задоволення первісного позову скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог, а в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги не обґрунтовані, з чим колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку ( квартири), які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно ст.405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як установлено в судовому засіданні 21 липня 2005 року ОСОБА_1 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1
29 вересня 2006 року сторони зареєстрували шлюб, який було розірвано за рішенням суду 14 жовтня 2009 року.
ОСОБА_2, після припинення шлюбних відносин з листопада 2008 року, а саме у лютому 2009 року звернувся до суду із зазначеним позовом, що свідчить проте, що він не втратив інтерес до спірної квартири, як постійного місця проживання . За таких обставин його не можна визнати втратившим право користування житлом, яке належить ОСОБА_1 А тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації на підставі ст. 391 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не визнаний у встановленому законом порядку втратившим право користування житлом та жодним чином не перешкоджає власнику квартири у здійсненні нею права розпорядження цією квартирою.
Разом з тим колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом , в тому числі і про вселення, з наступних підстав.
Як убачається з позовної заяви ОСОБА_2, останній заявив позов з підстав встановлення житлового сервітуту – права постійного користування житловою площею окремої кімнати площею 16,4 кв.м. і в зв’язку з цим про вселення його в цю кімнату.
Встановлення житлового сервітуту регулюється главою 32 розділу II ЦК України. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не звернув на це уваги та вирішив заявлені вимоги фактично як житловий спір, хоча ОСОБА_2 не були заявлені позовні вимоги про визнання права користування житловим приміщенням і про вселення в квартиру.
Згідно ст. 401 ЦК України право користування чужим майном ( сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів ( земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до ч.1,3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір на порушення вимог статей 214,215 ЦПК України на зазначені положення закону належної уваги не звернув, не врахував, що з вимогою про встановлення сервітуту позивач безпосередньо до власника квартири не звертався і в добровільному порядку це питання не вирішувалось, а головне право користування житлом власника квартири може бути вирішено не шляхом встановлення сервітуту, а іншим способом, а саме шляхом звернення до суду з позовом про визнання права користування житловою площею у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та вселення в цю квартиру.
Оскільки позовні вимоги про вселення не в квартиру а в окрему кімнату площею 16,4 кв.м. заявлені з підстав встановлення сервітуту , вони не підлягають задоволенню як і основні позовні вимоги про встановлення сервітуту. Зазначене вище не позбавляє ОСОБА_2 звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 в тому числі і про вселення в квартиру з інших підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання і не дають підстав для скасування, зміни рішення суду в тій чи іншій частині.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2 про вселення , встановлення сервітуту скасувати, відмовивши у задоволенні його позову в цій частині, а в іншій частині, а саме про відмову у задоволенні зустрічного позову, рішення суду необхідно залишити без змін.
.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п.3,4, ст. 313 ЦПК України, колегія суддів, –
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 квітня 2010 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2 про вселення , встановлення сервітуту скасувати, відмовивши у задоволенні позову в цій частині, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
Судді: