№ 2-2169/2010
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2010 року Фрунзенський районний суд м.Харкова в складі:
головуючого – судді Бондарєвої І.В., при секретарі - Шевченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова про зобов*язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив суд зобов'язати останнього нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком , відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з 01.01.2006 р. до моменту виконання рішення суду, та зобов*язати відповідача здійснювати в подальшому виплати такого щомісячного підвищення до пенсії, здійснити індексацію не нарахованих та невиплачених сум підвищення, відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з 01 січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2006-2010 р.р. йому така допомога не виплачувалась або виплачувалась у меншому розмірі, ніж передбачено законом.
В судове засідання сторони не з*явились, надавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Представник відповідача надав суду заперечення на позов, в яких просять суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначили, що органи Пенсійного фонду мають використовувати кошти тільки на виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством, до яких не відносяться виплата підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Суд, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги заперечення відповідача, вважає можливим ухвалити заочне рішення у відсутність сторін, та дійшов висновку про наступне.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус "Дитини війни", що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1
Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно довідки УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова від 18.05.2010 р. № 10533-07/34, позивачеві протягом 2006-2007 р. р. підвищення до пенсії як дитині війни не нараховувалось та не виплачувалось, на підставі Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік", Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування".
Протягом 2008-2009 р.р. позивачеві були нараховані та виплачені підвищення до пенсії як дитині вйни у розмірі по 47 грн. - з 01.01.2008 р. по 31.03.2008 р., по 48,10 грн. - з 01.04.2008 р. по 30.06.2008 р., по 48,20 грн. з 01.07.2008 р. по 30.09.2008 р., по 49,80 грн. - з 01.10.2008 р. і по 31.12.2009 р.
З 01.01.2010 р. по 31.04.2010 р. позивачеві нараховано та виплачено підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі по 49,80 грн. щомісяця.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.
Закони України "Про Державний бюджет на 2006 рік" та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Таким чином, суд вважає, що протягом 2006 року відповідач діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, у зв*язку з чим не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплати підвищення до пенсії за 2006 рік.
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 р., суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова повинен був з 09.07.2007 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України" ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Відповідно до ст.62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 р.”, позивачеві підлягало виплаті у 2007 р. підвищення до пенсії у розмірі:
Липень (4,06+406)х30%=123,02 грн.
Серпень (4,06+406)х30%=123,02 грн.
Вересень (4,06+406)х30%=123,02 грн.
Жовтень (4,11+411)х30%=124,53 грн.
Листопад (4,11+411)х30%=124,53 грн.
Грудень (4,11+411)х30%=124,53 грн.
Всього за 2007 рік: 742,65 грн.
Вказані суми позивач у 2007 р. не отримував.
Таким чином, різниця між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії позивача за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. складає 742,65 грн., які мають бути нараховані та виплачені позивачеві .
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, суд вважає частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується відповідною довідкою Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року відповідач УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 р.", позивачеві мало бути виплачено у 2008 р. підвищення у розмірі:
Травень 481х30%=144,3 грн.
Червень 481х30%=144,3 грн.
Липень 482х30%=144,6 грн.
Серпень 482х30%=144,6 грн.
Вересень 482х30%=144,6 грн.
Жовтень 498 грн.х30%=149,4 грн.
Листопад 498 грн.х30%=149,4 грн.
Грудень 498 грн.х30%=149,4 грн.
Всього за 2008 рік: 1170,60 грн.
Фактично позивач отримав з 01.05.2008 р. по 31.12.2008 р. підвищення до пенсії у розмірі 390,20 грн. (48,1х2 + 48,20х3 + 49,8х3).
Таким чином, різниця між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії позивача складає 780,40 грн., яка має бути нарахована та виплачена позивачеві за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.
Суд вважає, що відповідно до встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 р." прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 498 грн., у 2009 р. позивачеві мало сплачуватись підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тобто по 149,40 грн. (498 грн.х30%) щомісяцяё відповідно до базового закону. Фактично позивач отримував по 49,80 грн. (498 грн.х10%).
Таким чином, різниця між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії у 2009 р. складає 99, 60 грн. (149,4 грн. - 49,8 грн.) щомісяця, або 1195,20 грн. за рік (99, 60 грн.х 12 місяців), яка має бути нарахована та виплачена позивачеві за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.
Відповідно до ст.52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 р." у період з 01.01.2010 р. по 31.03.2010 р. позивачеві мало бути нараховано та сплачено підвищення до пенсії у розмірі по 208,5 грн. щомісяця (695 грн.х30%), з 01.04.2010 р. по 31.06.2010 р. – по 211,80 грн. щомісяця (706 грн.х30%).
Фактично він отримував по 49,80 грн., тобто недоотримана ним сума підвищення до пенсії за період з 01.01.2010 р. по 31.06.2010 р. складає 962,1 грн. (476,10 грн. +486 грн.)
Вказані суми також мають бути нараховані та виплачені позивачеві .
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Доводи відповідача щодо вирішення питання про виплату позивачеві підвищення до пенсії, у розмірі, встановленому п.8 Постанови КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", суд вважає безпідставними.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення, через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченого ст.6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни " покладено на УПФ Укріїни у Фрунзенському районі м.Харкова, за місцем проживання позивача.
Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем, в порушення ст.60 ЦПК України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Щодо вимоги про індексацію недоотриманих сум щомісячної державної соціальної допомоги суд зазначає, що вказане питання регулюється Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050 від 19.10.2000р. та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 21.02.2001р. № 159. Ст. 1 Закону № 2050 передбачає, що підприємства , установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадках порушення встановлених строків їх виплати , у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Пункт 4 Порядку встановлює , що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого , але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів і приросту споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації , поділений на 100. В даному випадку суми перерахунку підвищення до пенсії позивачу не були нараховані і, таким чином, вимога про їх індексацію задоволенню не підлягає.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст.88 ЦПК України - з місцевого бюджету м.Харкова Харківської області має бути стягнуто на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.
Судові витрати у розмірі 300 грн. за надання правової допомоги відшкодуванню не підлягають, оскільки суду не надано даних про право філії ТОВ „Надія” надавати такі послуги .
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 46, 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст.1, 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 р.", Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 р.", Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 р.", Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 р.", ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст.10, 60, 88, 213, 214, 215, 226 ЦПК України, суд –
в и р і ш и в:
Позовні вимоги задовільнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, та провести відповідні нарахування та виплати недоотриманих сум за період з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р., з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р., з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. та за період 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2010 р. по 06.07.2010 р. - з урахуванням раніше сплачених сум.
Стягнути з місцевого бюджету м.Харкова Харківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте Фрунзенським районним судом м.Харкова за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження .
Головуючий - суддя