ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа № 1 – 511/10

    В И Р О К

Іменем України

20 липня 2010 року Октябрський районний суд м. Полтави  у складі:

      головуючого - судді                                           Савченка А.Г.

      при секретарі                                                       Кирпиченко С.Л.

    за участю прокурора                     Мілаш М.С.

    потерпілої                             ОСОБА_1

    законного представника потерпілої                   ОСОБА_2

             підсудного                             ОСОБА_3  

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу  по обвинуваченню

                              ОСОБА_3,   ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, має на утриманні малолітню дитину, водія ПП «Екомаркет», судимого

    23 червня 2010 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, 70 КК України на три роки позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням відповідно до ч. 1 ст. 75 КК з іспитовим строком на два роки

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України (далі - КК),

в с т а н о в и в :

    31 березня 2010 року приблизно о 15 год. 30 хв. підсудний ОСОБА_3 перебуваючи в приміщенні кафе-бару «Сармат», що по вулиці Новий Базар, 2 в м. Полтаві, з корисливих спонукань, шляхом вільного доступу, умисно, повторно, відкрито заволодів мобільним телефоном «Nokia 6267» вартістю 504 грн. з картою оператора мобільного зв’язку МТС вартістю 30 грн. та картою пам’яті 1 Гб вартістю 100 грн.,  спричинивши потерпілій ОСОБА_1, якій він належить збитку на загальну суму 634 грн. Викраденим підсудний розпорядився на власний розсуд.

Допитаний в ході судового слідства по справі підсудний ОСОБА_3  вину у вчиненні інкримінованого йому злочину і заявлений по справі цивільний позов визнав частково, зазначивши, що заволодіння телефоном вчинив тому, що ревнував потерпілу, з якою до недавнього часу був у близьких стосунках і наміру його привласнювати не мав та збирався повернути мобільний телефон, однак зразу цього не зробив, в зв’язку з чим потерпіла звернулась в міліцію, працівники якої й вилучили у нього викрадену ним річ. Вважає, що збитків на вказану суму не заподіював, оскільки потерпілій мобільний телефон повернуто. Просить його суворо не карати.

Потерпіла ОСОБА_1 в суді підтвердила факт заволодіння її  мобільним телефоном підсудним за вказаних вище обставин, але заперечила той факт, що це було зроблено ним на грунті ревнощів, оскільки стосунки з підсудним вона припинила задовго до цього. Зазначила,  що підсудний, зайшовши в кафе-бар «Сармат», де вона знаходилась разом з подругою ОСОБА_4, мовчки без-будь яких для цього підстав, забрав зі столу її мобільний телефон і вийшов з кафе, не зважаючи на те, що вона вимагала повернути їй мобільний телефон. Про викрадення у неї таким чином телефону вона зразу ж повідомила своїй матері, яка почала телефонувати підсудному та вимагати повернення телефону, однак він на ці вимоги не реагував і телефон не повертав. Тоді вони звернулись в міліцію з заявою, в якій повідомили про злочин. Вона категорично заперечила той факт, що підсудний вчинив заволодіння мобільним телефоном не з корисливих спонукань, зазначивши, що ніяких дій, які б свідчили про інший намір, він не вчинював, а навпаки, незважаючи на їх неодноразові вимоги відмовлявся повернути мобільний телефон, користуючись ним при цьому. І тільки ці обставини змусили її звернутись з заявою в міліцію після того як вона зрозуміла, що підсудний привласнив викрадений у неї мобільний телефон і не має наміру повертати їй викрадене.

Аналогічні показання про обставини заволодіння мобільним телефоном дала в суді законний представник потерпілої ОСОБА_2, її мати, якій про це стало відомо зі слів потерпілої. При цьому вона зазначила, що зразу ж як тільки потерпіла повідомила їй про викрадення телефону, вона почала телефонувати підсудному і вимагати повернути мобільний телефон, на що він не реагував, хоча обіцяв повернути, не вказуючи дати. Він ніяким чином не висловлював мотивів заволодіння чужим майном. Вона категорично заперечила той факт, що підсудний вчинив ці дії з метою примусити потерпілу відновити стосунки з ним, які були припинені задовго до цього. Про це він не говорив і він достеменно знав, що цього статися не може, так як вона, як мати, і сама потерпіла були категорично проти цього. Зважаючи на те, що раніше він вчинив крадіжку їх особистого майна, вона переконана, що і ці дії ним вчинені виключно з наміром заволодіння майном потерпілої з корисливих спонукань.

Свідок ОСОБА_4, чиї показання були досліджені в суді в порядку ст. 306 КПК України (а. с. 46), підтвердила факт відкритого заволодіння підсудним мобільним телефоном потерпілої за обставин, викладених вище. При цьому вона наголосила, що ці дії підсудний вчинив відкрито і відверто, нічого не кажучи, а просто викравши мобільний телефон зі столу, на якому він до цього лежав.

В ході досудового слідства потерпіла видала гарантійний талон на придбаний нею мобільний телефон «Nokia 6267», вартість якого становить 1514 грн., свідченням чому є протокол огляду від 11 травня 2010 року (а. с. 7-8), що підтверджує факт належності цього телефону потерпілій.

Відповідно до протоколу огляду місця події  від 6 квітня 2010 року (а. с. 10-12), місцем скоєння злочину являється приміщення кафе-бару «Сармат».

2 квітня 2010 року підсудний звернувся в Полтавський РВ ГУ МВС України в Полтавській області із зізнанням про скоєння злочину, в якому повідомив про заволодіння ним мобільним телефоном «Nokia 6267», який належить потерпілій (а. с. 14).

В цей же день мобільний телефон «Nokia 6267» ним був виданий працівникам міліції, свідченням чому суд приймає до уваги досліджений в ході судового розгляду справи протокол огляду від 2 квітня 2010 року (а. с. 16).

Згідно висновку товарознавчої експертизи від 13 травня 2010 року (а. с. 26-34) залишкова вартість мобільного телефону «Nokia 6267» становить 504 грн.

Аналізуючи наведені докази, суд приходить до висновку про доведеність вини підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину. При цьому суд виходить з сукупності наведених доказів, які безперечно свідчать про те, що він дійсно відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілої за вказаних вище обставин.

Оцінюючи мотиви злочинних дій підсудного, суд вважає, що ці дії ним вчинені з корисливих спонукань, умисно, а не з ревнощів чи будь-яких інших мотивів, як про це стверджує підсудний. При цьому суд виходить з того, що між підсудним і потерпілою на момент вчинення злочину не могло бути тих стосунків, які б давали йому підстави ревнувати її та змушувати до їх продовження з ним, про що підтвердила в суді потерпіла. Крім того, суд враховує, що підсудний вже до цього вчинив викрадення майна потерпілої, за що  притягався до кримінальної відповідальності. Всі послідуючі дії підсудного, на думку суду, свідчать про його намір утримувати майно, а не використовувати його з тим, щоб схилити потерпілу до вчинення бажаних для нього дій, чого він не проявляв і що знайшло своє підтвердження в суді. Незважаючи на неодноразові вимоги потерпілої та її законного представника підсудний відмовлявся повернути мобільний телефон, не вказуючи при цьому будь-яких причин, а лише обіцяючи це зробити в майбутньому. Саме такі дії підсудного змусили потерпілу звернутись  в міліцію з заявою про вчинений злочин і тільки після цього підсудний добровільно повідомив про його скоєння.

Отже, суд вважає, що підсудний заволодів мобільним телефоном потерпілої з корисливих мотивів з метою його привласнення.

    Виходячи з цього, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 186 КК як  відкрите викрадення чужого майна (грабіж),  вчинений повторно.

          Обставинами,  які пом’якшують покарання підсудного, суд визнає, звернення із зізнанням,  активне сприяння розкриттю злочинів, а також добровільне відшкодування завданого збитку шляхом повернення вкраденого.

    Як обставину, що пом’якшує покарання підсудного, суд враховує також наявність на його утриманні малолітньої дитини.

          Обставин, які  обтяжують покарання  підсудного, суд не знаходить.

          Виходячи з загальних засад призначення покарання, визначених статтею 65 КК, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що впливають на призначення покарання.

          Суд враховує, що вчинений підсудним злочин відповідно до ч. 4 ст. 12 КК відноситься до тяжких.

    Визначаючи вид і розмір покарання підсудному ОСОБА_3, суд враховує конкретні обставини справи, його позитивну характеристику, активне сприяння в ході досудового слідства встановленню істини по справі, а також часткове визнання ним вини в ході судового розгляду справи. Виходячи з наведеного та наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи підсудного, суд приходить до висновку про можливість призначити йому  основне покарання відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

При призначенні покарання суд виходить також з того, що ОСОБА_3 23 червня 2010 вироком Полтавського районного суду Полтавської області засуджений  за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, 70 КК України на три роки позбавлення волі з звільненням від відбування покарання відповідно до ч. 1 ст. 75 КК з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і покарання за це не відбув.

Призначаючи за цим вироком покарання, суд вважає, що покарання призначене за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 23 червня 2010 року, за яким ОСОБА_3 призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК України, слід виконувати самостійно.

          По справі потерпілою заявлений цивільний позов про відшкодування завданої їй злочином матеріальної шкоди на суму 1330 грн. Зважаючи на те, що потерпілою не надано доказів заподіяння збитків підсудним саме на цю суму, суд вважає за необхідне залишити цивільний позов без розгляду.

    Питання про речові докази суд вирішує відповідно ст. 81 КПК України .

          Керуючись статтями   321, 323 та 324 КПК України, суд,

з а с у д и в :

              ОСОБА_3  за ч. 2 ст. 186 КК України з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України на два роки позбавлення волі.

    Покарання призначене за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 23 червня 2010 року, за яким ОСОБА_3 засуджений  за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, 70 КК України на три роки позбавлення волі з звільненням від відбування покарання відповідно до ч. 1 ст. 75 КК з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, виконувати самостійно.

    Строк відбування покарання рахувати з 20 липня 2010 року.

          Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого ОСОБА_3 у виді підписки про невиїзд змінити на взяття під варту, взявши його під варту негайно в залі суду.

    Цивільний позов, заявлений потерпілою, залишити без розгляду.

          Речові докази: які приєднані до матеріалів справи, зберігати при справі, а мобільний телефон «Nokia 6267», який переданий на зберігання потерпілій (а. с. 47), - повернути їй же.

          Вирок може бути оскаржено в апеляційний суд Полтавської області через районний суд протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

      Суддя                                                                                                 А.Г.Савченко