Справа №2 -   1551  /10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

02 липня  2010  року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді         Зими І.Є.

при секретарі          Савула О.А.

з участю адвоката                  ОСОБА_1  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за     позовом    ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи  ОСОБА_4,  ОКП  ЛОР"БТІ та ЕО",  приватний нотаріус Сухова О.І.  про визнання недійсним  договору дарування ,-

в с т а н о в и в :

    21.04.10 р. позивач звернувся до суду з заявою, в якій просив суд постановити рішення, яким визнати  недійсним договір дарування, укладений між ним та  ОСОБА_3 14.12.99 р.  Заяву мотивує тим, що   на праві власності йому належала квартира АДРЕСА_1 , в якій він постійно проживає з  дружиною  з 1991 року, іншого  житла не має.  У нього не було  наміру відчужувати  вказане житло.  З відповідачем по справі, його племінником , вони домовились про те, що   укладуть договір, на підставі якого  відповідач буде  утримувати його до смерті,  допомагати матеріально, а лише після смерті позивача   він стане власником житла.  На момент  підписання договору позивач  перебував у стані алкогольного сп”яніння,  відтак  не  пам”ятає  який саме договір підписав. Нотаріус  теж не роз”яснювала йому наслідків  укладеної угоди.  Лишу у грудні 2009 року йому стало відомо про те, що  ним було підписано договір дарування, коли відповідач  поставив вимогу  про те, щоб  позивач з дружиною виселився  з  квартири, оскільки така вже йому не належить.   Зважаючи на вік  не    розумів змісту угоди, яку підписував,  вважаючи що фактично укладав договір довічного утримання та буде мати можливість  постійно проживати  за вказаною адресою.   Просив позов задовольнити.

    В судовому засіданні позивач  та його представник підтримали позовні вимоги та пояснили, що  фактично  ОСОБА_2 до грудня 2009 року був   впевнений у тому, що уклав з  відповідачем договір довічного утримання . Так,  позивач з дружиною проживали  за адресою спірного житла,  сплачували  комунальні послуги.  Відповідач навідувався до дядька, допомагав матеріально, вносив кошти по оплаті   лише теплопостачання житла.  Лише  коли  відповідач   виставив вимогу про виселення  з квартири, позивач  довідався, що  підписав договір дарування і  вже не є власником  квартири, тому строку позовної давності не пропустив.  Наміру на відчуження житла у нього не було, оскільки іншого місця проживання у нього немає.

    Відповідач в судовому засіданні  проти позову заперечив та пояснив, що  ОСОБА_2, його дядько,   особисто виявив бажання  подарувати йому квартиру, оскільки з  ОСОБА_4 багато років проживав у фактичних шлюбних відносинах  проте не довіряв їй   і боявся, що вона або її діти  заберуть квартиру. На момент підписання договору  позивач був тверезий, нотаріус роз”яснила йому наслідки укладення угоди.  На момент підписання договору дійсно  між сторонами була угода, що довічно  дядько буде проживати за вказаною адресою, а відповідач буде йому матеріально допомагати  та  в разі потреби повністю утримувати.  Вій ніколи не ставив  вимогу про  виселення  позивача з спірної квартири і наміру поселятись туди  не мав. Вважає, що лише дружина дядька змусила його звернутись з вказаним позовом до суду, оскільки хоче заволодіти житлом. Крім того,  позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин.

    Представник третьої особи ОСОБА_4 та третя особа в судовому засіданні підтримали позов та пояснили, що  ОСОБА_2 та  ОСОБА_4  з 1977 року   перебувають у фактичних шлюбних відносинах,  протягом 20 років проживають за адресою спірного житла.  Між позивачем та відповідачем завжди були хороші відносини, дядько  постійно допомагав племіннику  матеріально.  Зі слів  чоловіка їй відомо, що ним у нотаріуса  був підписаний договір, проте тексту договору  вона ніколи не бачила, оскільки такий знаходився у відповідача.  З  розмов їй відомо, що  в старості племінник мав допомагати позивачу, в разі потреби утримувати його. Проте у грудні 2009 року  відповідач з дружиною  прийшли в квартирі, влаштували скандал    та повідомили, що позивач з дружиною повинні  звільнити квартиру, оскільки власником житла є  ОСОБА_3 Іншого місця проживання у позивача немає. Наміру   відчужувати  спірну квартиру він не мав. Просили відмовити в задоволення позову.

    Від представника ОКП ЛОР”БТІ та ЕО” в адресу суду поступила заява про  розгляд справи в її відсутності.

    З повідомлення  Головного управління юстиції у Львівській області від 31.05.10 р.  вбачається, що  приватна нотаріальна діяльність  Сухової О.І. була припинена відповідно до наказу № 55  від 18.04.06 року, відповідно до поданої нею заяви.  Сухова О.І.  викликалась в судове засідання  за місцем проживання, проте в судове засідання не з”явилась повторно, хоча належним чином повідомлялась судом про час та місце розгляду справи.

    Заслухавши думку учасників процесу, показання свідків ,  дослідивши зібрані по справі докази, з”ясувавши  дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

    Судом встановлено, що  14.12.99 року  приватним нотаріусом  Львівського міського нотаріального округу Суховою О.І. було посвідчено договір дарування, відповідно до умов якого  ОСОБА_2  подарував, а ОСОБА_3  прийняв в дар  квартиру АДРЕСА_1.  Квартира складається  з однієї кімнати, кухні , комунальних вигод. Загальна площа становить  46, 3 кв.м.  Квартира належала дарителю  на  підставі Свідоцтва  про право власності,  виданого Львівською міською адміністрацією  02.12.94 р. за № 40250. На підставі вказаного договору  05.07.00 р. відповідачу було видано  реєстраційне посвідчення ОКП ЛОР”БТІ та ЕО”. Як вбачається з довідки ЛКП”  Під Голоском - 410”   від 08.02.10 р. з   30.06.09 року ОСОБА_3  зареєстрований  за  адресою АДРЕСА_1.

    Відповідно до вимог ст. 243 ЦК України  УРСР 1963 року , який діяв на час укладення договору,  за договором дарування  одна сторона передає  безоплатно  другій стороні майно у власність. За змістом зазначеної статті дарувальник добровільно позбавляє  себе права власності на  майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких  вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває  права власності на майно  при відсутності з його боку обов”язків надання таких вигод.

    Як вбачається  з пояснень сторін, показань свідків, допитаних в судовому засіданні,  до укладення договору позивач, що є людиною похилого віку, мав на меті отримання від відповідача догляду та необхідної допомоги, а відповідач  брав на себе обов”язок  по   наданню необхідної допомоги  позивачу .  Крім того, сам відповідач ствердив в судовому засіданні , що до  смерті позивача не мав наміру проживати  у спірній квартирі,  допомагав дядькові в  утриманні житла,  зобов”язувався в разі необхідності надавати  дарувальнику  матеріальне утримання та догляд.  Крім того суд приймає доводи позивача  про те,  що він не мав наміру позбавляти  себе   власності -  спірної квартири, оскільки це єдине місце його проживання.

    Договір дарування вважається укладеним в моменту  передачі майна обдарованому, що врегульовано ст. 243 ЦК України ( в редакції 1963 року).

    Відповідач   визнав в судовому засіданні, що  позивач, за згодою між ними вправі до  смерті проживати у спірній квартирі.

    Суд приймає до уваги  твердження позивача про те, що ним не пропущено строк звернення до суду, оскільки лише  у грудні 2009 року він дізнався  про  те, що ним підписано саме договір дарування. Так,   з моменту підписання договору  позивач проживав та був зареєстрований за адресою спірного житла.  У спірну квартиру  відповідач зареєструвався лише 30.06.09 року , питання про   виселення  позивача  виникло лише у грудні 2010 року, оригінал договору  зберігався лише у відповідача. Відтак суд приходить до висновку, що лише у грудні 2009 року позивач довідався про порушення його права.

    Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що   позов підлягає до задоволення, в силу дії ст. 56 ЦК України ( в редакції 1963 року),  оскільки  укладаючи вказаний договір  позивач діяв під впливом помилки, що має істотне значення .

    Керуючись ст.ст. 3, 10,11, 57,60, 88, 209 ч. 3 , 214     ЦПК України,  ст.ст. 56, 3\234 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст.ст. 256,261 ЦК України ( в редакції 2004 року),    суд ,-

в и р і ш и в :

    Позов задовольнити.  Визнати недійсним договір дарування,  укладений між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  14 грудня 1999 року  на квартиру АДРЕСА_1, посвідчений  приватним нотаріусом  Львівського міського нотаріального округу Суховою О.І. ,  зареєстрований в реєстрі № 6957.

    Стягнути з ОСОБА_3 в користь  держави   37 грн. витрат на ІТЗ та 8 грн. 50 коп. судового збору.

Заяву про апеляційне оскарження рішення  суду може бути подано   протягом десяти днів з дня проголошення  рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через  Шевченківський районний суд м. Львова.

Суддя                                             І.Є.Зима