АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Парандюк Т.С.
Суддів : Храпак Н.М., Стефлюк О.Д.
при секретарі : Прус Л.С.
З участю сторін: представника ОСОБА_1 Та ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного Фонду України в Лановецькому районі на постанову Лановецького районного суду від 21 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до управління Пенсійного Фонду України в Лановецькому р-ні про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги , колегія суддів-
ВСТАНОВИЛА:
Позивачі звернулися в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Лановецькому р-ні про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії за період з 2006 року по 2009 рік, оскільки набули статусу дитина війни і згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” мають право на одержання пенсії, підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком.
Постановою Лановецького районного суду від 21 січня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірними бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Лановецькому р-ні щодо невжиття заходів по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов”язано Управління Пенсійного Фонду України в Лановецькому р-ні провести нарахування та виплату за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та нарахування та виплату за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням коштів, що були виплачені їм за рахунок відповідних бюджетних призначень на дані цілі.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФ просить постанову суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника ОСОБА_16 та ОСОБА_17 - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд керувався тим, що УПФ як орган якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена), але в порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства і грунтується на матеріалах справи.
Судом встановлено, що позивачі отримують пенсію за віком та належать до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни. Протягом 2007, 2008 років їм не було нараховано і виплачено підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з мотивів відсутності механізму розрахунку підвищення пенсій, а також, що у ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не вказано, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел фінансування та в якому процедурному порядку здійснюється їх призначення та виплата.
Статтею 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік із врахуванням ст. 11 цього Закону. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст. 71 та ст. 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” було змінено редакцію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни також визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Разом із цим на підставі вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За вказаних обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачам з 09 липня 2007 року по 31грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни. Відмова в такому нарахуванні та виплаті є протиправною бездіяльністю УПФ.
Правильним є висновок суду щодо безпідставності позовних вимог виплати позивачам вказаної підвищеної пенсії за 2006 р., оскільки така могла здійснюватись в межах чинних на той час законодавчих актів.
Що ж стосується вимог за 2009 рік, то це питання врегульовано Законом ”Про Державний бюджет України на 2009 рік” .
Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни на увагу не заслуговують, оскільки фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов”язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядались.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта на не застосування судом норм пропуску строку звернення до суду, оскільки це питання вирішено судом першої інстанції під час розгляду справи і визнано пропущення строку з поважних причин.
Необгрунтованим є також посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат із джерел фінансування останнього.
Постанова суду відповідає вимогам чинних норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Лановецькому районі — відхилити.
Постанову Лановецького районного суду від 21 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий- підпис
Судді – два підписи
З оригіналом вірно :
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Парандюк Т.С.