АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Парандюк Т.С.
Суддів – Бершадська Г.В., Стефлюк О.Д.
при секретарі – Прус Л.С.
з участю сторін – представника апелянта ОСОБА_1, представника ЗАТ “Приватбанк” - Остафійчука І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кременецького районного суду від 09 березня 2010 року по справі за позовом ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про передачу в заклад шляхом вилучення заставленого майна та звернення стягнення на майно,колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
в червні 2009 року ЗАТ КБ “ПриватБанк” звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог виступає ОСОБА_4 про передачу в заклад шляхом вилучення заставленого майна та звернення стягнення на майно, посилаючись на те, що банк свої зобов”язання передбачені кредитним договором виконав, а ОСОБА_4 свої зобов”язання за вказаним договором належним чином не виконав, тому утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на майно. В забезпечення виконання зобов”язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № б/н від 13.08.2007 р. , яким ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно — квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.
Рішенням Кременецького районного суду від 09 березня 2010 року позов ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_3, третя особою, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про передачу в заклад шляхом вилучення заставленого майна та звернення стягнення на майно задоволено.
Визнано дійсним договір іпотеки №б/н від 13.08.2007 року, укладений між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_3
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №08/07/384 МК від 13 серпня 2007 року в розмірі 23396, 80 доларів США, що за курсом 7,63 відповідно до службового розпорядження НБУ №417/177 від 13.05.2009 року складає 178517 грн. 57 коп., звернуто стягнення на квартиру загальною площею 61,1 кв.м., яка розташована за адресою: Тернопільська область, м. Кременець, вул. Мікрорайон — 3, буд.4 кв.4 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ЗАТ КБ “ПриватБанк” з укладанням від імені відповідачки ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ “ПриватБанк” всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 2001 року народження які зареєстровані і проживають у квартирі, яка розташована за адресою: Тернопільська обл., м. Кременець, АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Кременець.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ЗАТ КБ “ПриватБанк” судові витрати у справі державне мито в сумі 1708 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд, з підстав вирішення питання про права та обов”язки осіб, які не брали участі у справі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.
Задовольняючи позовні вимоги ЗАТ КБ “ПриватБанк” про передачу в заклад шляхом вилучення заставленого майна та звернення стягнення на майно, суд не взяв до уваги, те що ЗАТ КБ “ПриватБанк” не заявляв вимог щодо виконання ОСОБА_4 основного зобов”язання за кредитним договором, у зв”язку з чим без належних правових підстав передчасно задовольнив вимоги банку про передачу в заклад та звернення стягнення на заставлене майно.
Тому згідно ст.309 ч.1 п.п. 1,4 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.
Згідно із ч.6 ст. 576 ЦК України предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положення ст.ст. 1,3 Закону України “Про іпотеку” та ст.ст. 1,3 Закону України “Про заставу” за змістом яких застава та іпотека є способами забезпечення виконання зобов”язань і мають похідний характер від забезпечених ними основних зобов”язань.
Згідно з вимогами ст. 20 Закону України “Про заставу”, ч.1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” - у разі невиконання боржником основного зобов”язання або в разі, якщо в момент настання терміну виконання основного зобов”язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, іпотекодержатель або заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов”язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки чи застави.
Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем порушення основного зобов”язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Судом встановлено, що 13 серпня 2007 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_4 укладено кредитну угоду №08/07/384 МК, відповідно до умов якої позивач зобов”язався надати ОСОБА_4 готівку через касу у вигляді траншів кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати 25 000 доларів США.
В забезпечення виконання зобов”язань ОСОБА_4 за кредитним договором №08/07/384 МК від 13 серпня 2007 року відповідачка ОСОБА_3 13 серпня 2007 року уклала з позивачем договір іпотеки без номера, згідно якого надала в іпотеку квартиру загальною площею 61,1 кв.м., яка розташована за адресою: Тернопільська область, м. Кременець, вул. Мікрорайон — 3, буд.4 кв.4. та належить відповідачці на підставі договору дарування від 24 грудня 2004 року.
Позивач свої зобов”язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_4 кредит в розмірі 25 000 доларів США., а останній свої зобов”язання не виконує, тому станом на 12 травня 2009 року загальна сума заборгованості ОСОБА_4 перед банком становить 23396,80 доларів США.
У порушення вимог ст. 11 ч.1,2 ЦПК України — іпотекодержатель — позивач по справі не подав доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків чи зміни обсягу його прав порушенням іпотекодавцем строків виконання основного зобов”язання, передбачених графіком погашення кредиту.
За наведених обставин колегія вважає,що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є недоведеним.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на положення ч.4,ч.5 Прикінцевих положень ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання фінансової кризи”, за змістом яких комерційним банкам надано право на реструктуризацію заборгованості за кредитами позичальників-фізичних осіб, а також уведено на 2009-2010 роки мораторій на примусове виселення із житла, у якому зареєстрована фізична особа — іпотекодавець, і це житло є єдиним житлом іпотекодавця, у разі, якщо відсотки за іпотечним житловим кредитним договором сплачується своєчасно або з максимальною затримкою до двох місяців, а також урегульовано питання реструктуризації боргу на узгоджених з банком умовах.
Виходячи з того, що питання реструктуризації боргу сторонами не врегульовувалось, відсотки, пеня за заборгованість за іпотечним житловим кредитним договором частково сплачуються, а спірне житло є єдиним місцем проживання відповідачки і членів її сім”ї, яка складається з 3-х осіб, висновок суду про виселення відповідачки із спірного жилого приміщення є передчасним.
Крім того, апеляційним судом установлено, що разом з відповідачкою в квартирі, яка є предметом іпотеки, проживає одна неповнолітня дитина ОСОБА_5 — 12 січня 2001 року н., право та інтереси якого відповідно до вимог ст.12 ЗУ”Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” охороняються і захищаються державою.
Таким чином, за змістом цієї норми неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Враховуючи вищенаведене, вимога банку щодо передачі в заклад шляхом вилучення заставленого майна є безпідставною, оскільки останній не заявляв вимоги щодо виконання ОСОБА_4 основного зобов”язання за кредитним договором, а тому такі позовні вимоги є передчасними.
Крім того, між ВАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_3 укладався договір іпотеки (застава нерухомого майна в даному випадку квартири), а позовні вимоги банку стосуються передачі майна в заклад (застава рухомого майна), що суперечить вимогам закону.
Також суд першої інстанції задовольняючи позов про зняття відповідачки з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВСУ у Тернопільській обл., не звернув уваги на те, що спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності згаданого відділу відносяться до спорів адміністративної юрисдикції і не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що відповідно до ст.205 ч.1.п.1, 310 ЦПК України є підставою для закриття провадження в справі у цій частині.
Таким чином, враховуючи обставини справи та вимоги закону колегія суддів вважає, що в задоволенні позову ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_3, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог виступає ОСОБА_4 про передачу в заклад шляхом вилучення заставленого майна та звернення стягнення на майно слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, ст.ст. 575, 576 ЦК України, Законом України “Про заставу”, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кременецького районного суду від 09 березня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про передачу в заклад шляхом вилучення заставленого майна та звернення стягнення на майно та виселення відмовити за безпідставністю, а в частині вимог про зняття з реєстраційного обліку у відділі громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВСУ у Тернопільській області - провадженням закрити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий - підпис
Судді – два підписи
З оригіналом вірно :
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Парандюк Т.С.