№ 2-2931/10

РІШЕННЯ

Іменем України

19 липня 2010 року                                      м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, у складі:

головуючого судді О.І. Дацюк

при секретарі Ю.М. Карі

за участі позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,—

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, в якому вказала, що за договором позики, укладеним між сторонами 07.03.2008 року, ОСОБА_2 взяла в борг 11250 гривень, про що надала відповідну розписку, зобов’язавшись повернути гроші до 19.07.2009 року. Оскільки на цей час відповідачка борг не повернула, просить стягнути с неї 11250 гривень, а також судові витрати.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, пояснила, що за усною угодою з ОСОБА_2 вирішили взяти кредит в банку. 07.03.2007 року з АБ «Металург» ОСОБА_1 уклала кредитний договір, поручителем за яким виступила ОСОБА_2 Отримавши кредит в сумі 30000 гривень, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожна взяли по 15000 гривень. Оскільки ОСОБА_2 всупереч усній домовленості свою частку заборгованості перед банком не погашала, сплатила лише 5984 гривні,позивачка самостійно погасила кредит, а ОСОБА_2 написала розписку на несплачену суму заборгованості, однак, фактично за розпискою грошей не отримувала. Просила стягнути з відповідача 11250 гривень, які є часткою несплаченою відповідачкою заборгованості за кредитом.

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала повністю, пояснила, що розписку написала під примусом, фактично грошей не отримувала. Факт отримання 15000 гривень не заперечувала, але вказала, що повністю погасила свою частку заборгованості, а саме 7194 гривень сплатила за квитанціями, а решту надала позивачеві готівкою.

Представник відповідача проти позову заперечував повністю, вказав, що фактично гроші договором позики ОСОБА_2 не отримувала, тому договір не укладено, у зв'язку з чим у позові слід відмовити.

При дослідженні матеріалів справи встановлено таке.

19.07.2008 року ОСОБА_2 надано розписку, за змістом якої вона взяла в борг у ОСОБА_1 11250 гривень, які зобов’язується повернути протягом року до липня 2009 року частинами. Як зазначено в розписці, вона дійсна за умови повного закриття кредитного договору від 07.03.2007 року в банку «Металург».

Стаття 1046 ЦК України визначає, що за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві так ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Як вказує ч. 2 статті договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інші речей, визначений родовими ознаками.

За ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Зважаючи, що сторонами визнано у судовому засіданні той факт, що гроші за розпискою від 19.07.2008 року ОСОБА_2 не отримувала, а ОСОБА_1 не надавала, суд дійшов висновку, що договір позики між сторонами укладений не був.

Крім того, як зазначено у розписці вона дійсна за умови повного закриття кредитного договору від 07.03.2007 року в банку «Металург». Як пояснила позивачка під цією фразою мається на увазі виконання зобов’язань за кредитним договором у повному обсягу.

Між тим, згідно довідки ПАТ «МетаБанк» від 16.07.2010 року станом на 16.07.2010 року заборгованість за кредитним договором від 07.03.2007 року складає 3021,82 гривню, тож зобов’язання за кредитним договором виконано не в повному обсягу.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України обов’язок доказування обставин, які є підставою вимог або заперечень, покладено саме на сторону, яка на них посилається.

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»вказує, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК. Вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Зважаючи, що цьому випадку суд не може вийти за межі заявлених позивачем вимог чи з власної ініціативи змінити підстави позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості саме за договором позики, задоволенню не підлягають, оскільки такий договір між сторонами фактично укладений не був, що, однак, не позбавляє позивачку права звернутися з вимогою про стягнення коштів з інших підстав, передбачених законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, –

ВИРІШИВ:

1. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

3. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів після його проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з моменту проголошення рішення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя                                                О.І. Дацюк