Справа №2-702/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 червня 2010 року                                                                        м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді –  Жигилій С.П.,

за участю секретаря – Краєвої А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому прохає зобовязати УПСЗН Красноградської РДА провести перерахунок та виплатити щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду 2 групи особи постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії тому, що допомога повинна бути значно вищою чим вона виплачується. Позивач стверджував, що ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановлено, що він має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Однак відповідач всупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цієї допомоги. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру мінімальної заробітної плати, як це передбачено ст. 67 Закону, а тому він звернувся до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначеної допомоги, однак отримав відмову. В зв’язку з чим просить зробити йому перерахунок та виплату такої допомоги з 01.04.2007 року по 01.04.2010 року.

Відповідач надав заперечення на позов, в яких просять суд в задоволенні позову відмовити виходячи з того, що позивач отримає допомогу на оздоровлення по інвалідності яка призначена за нормами ч.4 ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а порядок обчислення допомоги на оздоровлення  встановлений Постановою Кабінету Міністрів України  № 562 від 12.07.2005 р. Тобто, управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації, як орган нижчого рівня діяло в межах повноважень, передбачених законодавством, згідно з кошторисом державного бюджету України.

Позивач в судове засідання не з’явився. Від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Від відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи та він був віднесений до 1-ї категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , що підтверджується відповідним посвідченням та довідками, а також не заперечується відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до 1-ї категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи зазначений статус позивача, він, відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”,  має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.  

Із заперечень Управління праці та соціального захисту населення, встановлено, що громадянам, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії інвалідам 2-ї групи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірах встановлених Постановою Кабінету Міністрів України  № 562 від 12.07.2005 р. Тобто, управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації, як орган нижчого рівня діяло в межах повноважень, передбачених законодавством, згідно з кошторисом державного бюджету України.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України « Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи », учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії 2-ї групи інвалідності щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Проте, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України „ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , а не Постанова Кабінету Міністрів України № 5621 від 12.07.2005 року „ Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України „  Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , відповідач по справі повинен виплатити позивачу щорічну допомогу із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Згідно ч. 7 ст. 8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Таким чином, приймаючи до уваги, що єдиними законами, які регулюють правовідносини щодо визначення розміру щорічної допомоги на оздоровлення є Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та про Державний бюджет на відповідні роки, виходячи із загальних засад пріоритетних законів над підзаконними нормативними актами щодо встановлення мінімальних пенсій за віком, суд вважає, що до наявних правовідносин необхідно застосовувати закони України, якими врегульовані подібні правовідносини, а не постанови Кабінету Міністрів України.

За таких же підстав призначення та розрахунок щорічної допомоги на оздоровлення повинно здійснювати з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, для врегулювання правовідносин з приводу призначення щорічної допомоги на оздоровлення позивачу мають застосовуватись норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином вимоги позивача на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, не нижчому 5 мінімальних заробітних плат з 01.04.2007р. є обґрунтованими.

В подальшому п.28 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»" викладено в новій редакції.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 28 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПСЗН Красноградської РДА повинен був нараховувати та сплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 28 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Таким чином з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС. був встановлений певними нормами - Закон України "Про Держаний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Таким чином, УПСЗН Красноградської РДА, здійснивши у зазначений період виплату пенсії у розмірах, встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік, діяли правомірно, на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що визначено чинним законодавством України.

Отже, суд дійшов висновку, що з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року УПСЗН Красноградської РДА не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах, встановлених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли.

Застосування законодавства України у такий спосіб, ґрунтується на висновках Конституційного Суду України, наведених в мотивувальній частині рішення від 03.10.1997 року №4-зп. який у п.3 зазначив наступне: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше"

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо покладення на УПСЗН Красноградської РДА обов'язку здійснити виплату допомоги на оздоровлення у відповідності до ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року.

Після визнання неконституційними положень п.28 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст.50 та ч.3, 4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»" рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" залишилися в редакції, яка передувала цим змінам тобто, відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щорічна допомога на оздоровлення, у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Після 22.05.2008р. до ст.48 Закону № 796-ХІІ ніякі зміни не вносились, тобто в такій же редакції вказані статті залишилися, як на 2009 рік так і на день прийняття рішення по справі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач має право на призначення щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат 01.04.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. до 01.04.2010р.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві підлягає застосуванню частина четверта статті 48 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 562, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення є встановлення нового розміру мінімальної заробітної плати, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати щорічну допомогу на оздоровлення виходячи з мінімальної заробітної плати, то в разі збільшення її розміру перерахунок допомоги позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної заробітної плати.

Щодо захисту права позивача на отримання пенсії у майбутньому суд зауважує, що з положень ст. 1 ЦПК України вбачається, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

В цьому зв'язку суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії в майбутньому у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.152 Конституції України, ст.50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст.ст. 1, 6, 10, 11, 60, 213-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії відповідно до ст. ст. 48 ч. 4, 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а саме за період з 01.04.2007р. по 28.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 01.04.2010р.  у розмірі 5 мінімальних заробітних плат та виплатити недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за результатами здійсненого перерахунку.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Красноградський районний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: