Справа №2-905/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

01 липня 2010р.                                         м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Федюшина М.В.

при секретарі -  КорнєєійІ.В.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого Акціонерного Товариства “Незалежна страхова компанія”, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, третя особа Державне Казначейство України про визнання недійсними окремих положень договору страхування від 14.06.2005р. НОМЕР_2 та про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача,  

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними наступні несправедливі положення Договору страхування від 14.06.2005р. НОМЕР_2, укладеному з ВАТ “Незалежна страхова компанія ”:

п. 7.7 розділу 7 в частині слів “У цьому разі рішення про виплату страхового відшкодування приймається Страховиком тільки після отримання зазначеного рішення (ухвали) суду ”;

п. 7.10 розділу 7 в частині слів “Якщо страхувальник почав ремонт застрахованого ТЗ без узгодження зі Страховиком, то Страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування ”;

п. 8.1 розділу 8 повністю;

абз. 2 п.п “в” п. 8.2 розділу 8 повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія” компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 6392,43 грн., компенсацію моральної шкоди у розмірі 3084,07 грн., коригування суми боргу на індекс інфляції у сумі 2614,09 грн. та 3% річних у сумі 374,31 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

14 червня 2005р. між ОСОБА_1 (Позивач) та ВАТ СК “Правекс – страхування” (з 26.11.2008р. Відкрите акціонерне товариство “Незалежна страхова компанія”) було укладено договір страхування належного ОСОБА_1 автомобіля “Шкода Фабія” держ. № НОМЕР_1 за НОМЕР_2.

14 серпня 2008 року о 7.45 годині на автодорозі Харків – Сімферополь відбулося зіткнення автомобіля “Шкода Фабія” держ. № НОМЕР_1 з автомобілем КАМАЗ держ. НОМЕР_3. Зіткнення відбулося за вини водія а/м КАМАЗ, тому протокол про правопорушення стосовно ОСОБА_1 не складався. Про факт ДТП ОСОБА_1, отримала довідку №001176. Про факт ДТП ОСОБА_1, повідомила відповідача за телефоном, зазначеним у п.п. 7.1.4 Договору страхування та у цей же день письмово відповідним повідомленням. Пошкоджений автомобіль “Шкода Фабія” держ. № НОМЕР_1 було доставлено на СТО ТОВ “Антлант – М Олексіївка”, яку обслуговує ФОП ОСОБА_3, де об 11-54 год. 14.08.2008р. було відкрито наряд на ремонт цього авто. Під час виконання ремонту ОСОБА_1 було сплачено 9693,51 грн. по квитанції НОМЕР_4 від 09.10.2008р. за запасні частини та 16521,68 грн. по квитанції №066031 від 08.10.2008р. за ремонт та пофарбування автомобіля. Виконані роботи було закрито актами ФОП ОСОБА_3 від 08.10.2008р. та ТОВ “Атлант – М Олексіївка” від 07.10.2008р. Оригінали цих документів разом із заявою про перерахування страхового відшкодування 09.10.2008р. ОСОБА_1 подано у відділ страхування Відповідача, який розташовано у приміщенні “Правекс – банку” за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, б. 68, 3-й поверх. Але, відповідач належним чином своїх зобов'язань по виплаті страхового відшкодування не виконав. У зв'язку з чим, з метою примусити відповідача до виконання своїх зобов'язань, ОСОБА_1 звернулась до адвоката ОСОБА_4 за наданням правової допомоги, якому сплатила 12000 грн. за квитанцією №1 від 30.10.2008р. 18.12.2008р. ОСОБА_1 вперше звернулась до Жовтневого районного суду м. Харкова за захистом своїх порушених прав. Але, внаслідок того, що відповідач послався на третейську угоду, яка була включена в текст вищеназваного договору страхування як п. 9.1 розділу 9, відповідно до якої всі спори належало вирішувати в постійно діючому незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації “Ліга юридичного захисту інтересів споживача” і просив суд залишити за таких обставин мій позов без розгляду. Що суд свою ухвалою від 26.02.2009р. і зробив, керуючись положеннями п. 6 ч.1 ст. 207 ЦПК України. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.05.2009р., залишеним без змін  ухвалою Апеляційного суду Харківської області, задоволено позов ОСОБА_1 до ВАТ “Незалежна страхова компанія” про визнання недійсною третейської угоди, включеної як п.9.1 розділу 9 до договору страхування належного ОСОБА_1 автомобіля “Шкода Фабія” держ. № НОМЕР_1 від 14.06.2005р. НОМЕР_2. За таких обставин на цей день відсутня підстава для залишення позову без розгляду у вигляді третейської угоди, яка визнана судом недійсною. При цьому, відповідача здійснив часткове відшкодування заподіяної ОСОБА_1 шкоди шляхом перерахування в погашення її заборгованості по кредитному договору в сумі 19716,96 грн. платіжним дорученням №1687 від 09.04.2009р. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що сума завданої їй матеріальної шкоди на день розгляду цієї справи складає різницю між її фактичними витратами на ремонт пошкодженого автомобіля та сумою отриманою нею відшкодування, тобто, 26109,39 – 19716,96 грн. = 6392,43 грн. Суму компенсації спричиненої моральної шкоди позивач визначала в розмірі 3084,07 грн., виходячи при визначенні її розміру з вартості страхової послуги яку вона оплатила, але належним чином не отримала. Окрім цього позивача просить застосувати до відповідача цивільно – правові санкції у вигляді коригування суми простроченого боргу на індекс інфляції та на 3% річних за весь період прострочення в сумі 2988,40 грн.

Окрім цього, ОСОБА_1 вважає, що ряд положень договору страхування є не справедливими та порушують її права як споживача страхових послуг. Вона вважає, що в порушення вимог ч. 2 ст. 6 ЗУ “Про страхування” та ч. 5 ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів” сам Договір страхування не було добровільним правочином з боку позивача, а був нав'язаний як передумова укладення кредитного договору з АКБ “Правекс – банк” від 14.06.2005р. №12008-092/05Р. Так, саме банк є вигодонабувачем за договором страхування, про що прямо зазначено в сертифікаті до Договору страхування від 11.06.2008р. №492599-4. З урахуванням того, що укладення Договору страхування не було актом добровільної дії Позивача, до цього договору було включено ряд несправедливих умов у визначенні ст. 18 ЗУ “Про захист прав споживачів”. Зокрема, відповідно до п.3 ч. 3 ст. 18 названого закону несправедливим є встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. В той же час розділом 7 Договору страхування встановлено жорсткі вимоги до Позивача (п.7.1 – 7.8 цього розділу), а виконання зобов'язань страховика за Договором страхування встановлюється на розсуд останнього внаслідок запровадження своєрідних договірних інститутів, таких як “розслідування страхового випадку” та “страховий акт, що складається страховиком”. Порядок та термін складання цього “страхового акту” Договором страхування фактично не визначено, так як не визначено термін розслідування страхового випадку, після закінчення якого відповідно до п. 8.1 розділу 8 Договору страхування і має бути складено “страховий акт”, а виплата страхового відшкодування здійснюється лише протягом 5-ти днів від дня складання такого “страхового акту”. Таким чином, ухиляючись від встановлення строку розслідування страхового випадку, Відповідач 1 прямо порушив вимоги п. 3 ч. 1 ст. 20 ЗУ “Про страхування”, ухиляючись від виконання обов'язку виплати страхового відшкодування шляхом запровадження у договорі страхування додаткових, не передбачених законодавством України про страхування інститутів, внаслідок чого конкретний строк виплати страхового відшкодування Договором страхування не встановлено. На думку позивача, письмова вимога відповідача від 27.09.2008р. №74515/1 про надання копії рішення суду щодо визначення вини учасників ДТП також є зловживанням відповідача нечіткими положеннями п. 7.7 Договору страхування, відповідно до якого не є зрозумілим який протокол і які матеріали справи по ДТП мають бути переданими до суду, а тому відповідач використовує можливості неоднозначного тлумачення цієї норми Договору страхування на шкоду позивачу, з метою ухилення від виплати страхового відшкодування. Але, відповідно до ч. 8 ст. 18 ЗУ “Про захист прав споживачів” нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Таким чином, позивач вважає, що обов'язок Страхувальника надати рішення суду стосується лише випадків, коли протокол складено стосовно Страхувальника, так як в такому випадку наявність його вини впливає на розмір франшизи. Окрім цього, позивач вважає, що умова цього пункту Договору страхування стосовно права Страховика відмовитися від виплати страхового відшкодування в цілому є необґрунтованою та явно несправедливою. Несправедливою умовою за вищенаведеною ознакою закону України “Про захист прав споживачів”, зокрема, є і положення п. 7.10 розділу 7 Договору Страхування відповідно до якого Страхувальник зобов'язаний узгодити зі Страховиком вибір станції технічного обслуговування, а також початок ремонтно – відновлювальних робіт. При цьому цей пункт передбачає право Страховика на відмову від виплати страхового відшкодування, але порядок узгодження СТО і відповідальність Страховика за безпідставне ухиляння від такого узгодження Договором Страхування жодним чином не встановлено.

В судовому засіданні, позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсягу, посилаючись на зазначені вище обставини.

Представником відповідача суду надані заперечення проти позову з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У запереченнях відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсягу, посилався на те, що конкретні умови страхування визначені при укладенні договору страхування відповідно до вимог законодавства. , в свою чергу ОСОБА_1 без жодних застережень власноруч підписала оспорюваний договір, що підтверджує її згоду на умови та правила страхування та те, що вона з ними ознайомлена. Щодо несправедливих умов договору  ВАТ «НСК» діяла на підставі зазначеного договору та в його межах, що підтверджується наданими позивачкою компанії документами.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 закону України “Про захист прав споживачів” споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. п. 19 ч.1 ст.1 цього ж закону встановлює, що під терміном “продукція” розуміється будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Страхові послуги, що надаються Відповідачем за договором страхування від 14.06.2005р. НОМЕР_2 надаються Позивачу з метою задоволення його особистих потреб, так як самим договором не передбачене інше. Отже, відносини між сторонами цього договору регулюються вищеназваним законом. Таким чином суд вирішує цю справу на підставі норм закону України “Про захист прав споживачів”

Зі змісту п. п. 7.7 розділу 7 договору страхування від 14.06.2005р. НОМЕР_2 вбачається нечіткість цього положення. Відповідно до ч.8 ст. 18 закону України “Про захист прав споживачів” нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Так, суд не може визначити стосовно кого або чого, вказаний у вищеназваній нормі спірного договору такий протокол має бути складено та які матеріали і якої справи мають бути передані до суду. Також, незрозуміло, в порядку якого судочинства (цивільне, адміністративне, кримінально, тощо) має бути розглянута ця справа. Отже, суд не може визнати це положення  справедливим. За таких обставин суд вбачає необхідним застосувати положення ч. 5 ст. 18 закону України “Про захист прав споживачів” і визнати цю норму недійсною в частині, в який цього вимагає позивач.

Пункт 7.10 розділу 7 спірного договору в частині слів “Якщо страхувальник почав ремонт застрахованого ТЗ без узгодження зі Страховиком, то Страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування” суд оцінює з урахуванням того, що відповідач не надав доказів встановлення  сторонами спірного договору порядку узгодження СТО і відповідальності Страховика за безпідставне ухиляння від такого узгодження.

Тому, суд вважає, це положення спірного договору дискримінаційним, тобто, таким, що встановлює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. На підставі положень ч.2 та ч. 5 ст. 18 закону України “Про захист прав споживачів”, суд вважає за необхідне визнати цю норму несправедливою та недійсною.

Пункт 8.1 розділу 8 спірного договору викладено в порушення вимоги п. 3 ч. 1 ст. 20 ЗУ “Про страхування”, внаслідок запровадження у договорі страхування додаткових, не передбачених законодавством України про страхування інститутів, в результаті чого конкретний строк виплати страхового відшкодування спірним договором страхування не встановлено. Таким чином, ця норма договору страхування містить порушення передбачені ч. 1 ст. 203 ЦК України, що є загальною підставою для визнання цього положення недійсним в порядку ч. 1 ст. 215 ЦК України. Окрім цього, суд не визнає це положення договору страхування справедливим, а тому, керуючись положеннями ч. 5 ст. 18 закону України “Про захист прав споживачів” та ч.1 ст. 215 ЦК України визнає цю норму недійсною.

У відповідності до п. 1 ч. 6 ст. 18 закону України “Про захист прав споживачів” у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні. Отже вимога позивача про визнання недійсним абз. 2 п.п “в” п. 8.2 розділу 8 спірного договору також підлягає задоволенню, так як ця норма прямо пов'язана з п. 8.1 розділу 8 спірного договору, який суд визнає недійсним.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Отже, суд вважає, що відповідач своїм неналежним виконанням договору страхування спричинив позивачу збитки у вигляді неоплаченої суми страхового відшкодування, яка складає 6392,43 грн.

З урахуванням того, що норми спірного договору страхування про строки виплати відшкодування суд визнає недійсними, термін виконання зобов'язання відповідачем, визначається за загальним правилом, встановленим ст. 530 ЦК України. Тобто, в 7 денний термін від надання вимоги про виплату страхового відшкодування, яку було пред'явлено відповідачу 09.10.2008р. Відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач має право на отримання коригування суми простроченого боргу на індекс інфляції та на 3% річних за весь період прострочення. Таким чином, загальний розмір цивільно – правової відповідальності відповідача складає 2614,09 + 374,31 = 2988,40 грн. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем до позовної заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗУ “Про захист прав споживачів” одночасно з вимогами про відшкодування матеріальної шкоди можуть заявлятися вимоги про компенсацію заподіяної моральної шкоди.

Суд погоджується з тим, що відповідач протягом тривалого часу злісно ухилявся від виконання своїх договірних зобов'язань (зокрема, використовуючи формальні перепони у вигляді третейської угоди, що визнана судом недійсною), які частково виконав лише після звернення позивача до суду (Тобто, факт добровільного часткового виконання відповідачем свого зобов'язанням суд піддає обґрунтованому сумніву). Суд не може не погодитися і з тим, що позивач, яка вимушена добиватися повного виконання своїх договірних зобов'язань страховиком (відповідачем) постійного потерпає сильного душевного хвилювання. Отже, суд вважає справедливим визначення розміру компенсації за моральну шкоду нарівні з тією сумою, що позивач сплатила за надання їй неякісної страхової послуги - 3084,07 грн.

При визначенні судових витрат на оплату послуг адвоката в порядку ст. 79 ЦПК України суд керується положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р №590, відповідно  до якої компенсація витрат на правову допомогу, що присуджується за рахунок іншої сторони не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується в розмірі 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Адвокатом ОСОБА_4 26.03.2010р. через канцелярію суду надано розрахунок граничних сум відшкодування послуг адвоката, який складає 11130,80 грн. Однак, суд вважає, що цей розрахунок є завищеним, так як охоплює здійснення адвокатом процедур, що знаходяться за межами даної конкретної справи. Отже, суд, визначає граничний розмір оплати послуг адвоката виходячи з загального часу судових засідань по цій справі за журналом судового засідання виходячи з чинного на день постановляння судового рішення розміру мінімальної заробітної плати, що складає 884 грн. * 40% = 353,60 грн. х 3 - участь адвоката у судовому засіданні на годину. Виходячи з наведеного суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на оплату послуг адвоката у граничному розмірі – 1060, 80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 15, ч.1, 2 та 5 ст. 18, ст.ст. 21, 22 закону України “Про захист прав споживачів”, ст. 22, ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ст. 530, ст. 625 ЦК України, ст.ст. 15, 18, 57, 60, 79, 88, 209, 212, 224-228 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

1. Визнати недійсними наступні несправедливі положення Договору страхування від 14.06.2005р. НОМЕР_2 укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним товариством “Незалежна страхова компанія:

п. 7.7 розділу 7 в частині слів “У цьому разі рішення про виплату страхового відшкодування приймається Страховиком тільки після отримання зазначеного рішення (ухвали) суду”;

п. 7.10 розділу 7 в частині слів “Якщо страхувальник почав ремонт застрахованого ТЗ без узгодження зі Страховиком, то Страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування”;

п. 8.1 розділу 8 повністю;

абз. 2 п.п “в” п. 8.2 розділу 8 повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, б. 9/2, код ЄДРПОУ 20036721, рахунок №2650300000662 в АКБ “Правекс – банк” м. Київ, МФО 321983) на користь ОСОБА_1 компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 6392 (шість тисяч триста дев’яносто дві) гривні 43 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, б. 9/2, код ЄДРПОУ 20036721, рахунок №2650300000662 в АКБ “Правекс – банк” м. Київ, МФО 321983) на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 3084 (три тисячі вісімдесят чотири) гривні 07 коп.

 Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, б. 9/2, код ЄДРПОУ 20036721, рахунок №2650300000662 в АКБ “Правекс – банк” м. Київ, МФО 321983) на користь ОСОБА_1 коригування суми боргу на індекс інфляції у сумі 2614 (дві тисячі шістсот чотирнадцять) гривень 09 коп. та 3% річних у сумі 374 (триста сімдесят чотири) гривні 31 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія”, код ЄДРПОУ 20036721 (01021, м. Київ, Кловський узвіз, б. 9/2, код ЄДРПОУ 20036721, рахунок №2650300000662 в АКБ “Правекс – банк” м. Київ, МФО 321983) на користь ОСОБА_1 судові витрати, вчинені нею у зв'язку з розглядом цієї справи в розмірі 120,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу та 1060 (одну тисячу шістдесят) гривень 80 коп. - на оплату послуг адвоката.

Заочне рішення може бути переглянуто Жовтневим районним судом за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом 10-ти днів від дня отримання відповідачем копії заочного рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подання заяви про апеляційне оскарження на протязі 10-ти днів від дня проголошення рішення та апеляційної скарги на протязі 20-ти днів від дня, подання заяви про апеляційне оскарження рішення, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                                                                           М. В. Федюшин