справа № 11-39/2009

головуючий у суді 1-ї інстанції Лівінський С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2009 року м. Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого Нікітіна Г.В.,

суддів Саліхова В.В., Юненка М.О.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил України підполковника юстиції Дацюка Є.В., підсудного ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією підсудного ОСОБА_4 на вирок військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону від 21 липня 2009 року, яким начальника фінансово-економічної служби військової частини А4489 капітан-лейтенанта

ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Мурманську Російської Федерації, на військовій службі з липня 1997 року, на займаній посаді з грудня 2007 року, мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

засуджено за ч. 2 ст. 424 КК України, із застосуванням ст. ст. 69 і 58 того ж Кодексу до двох років службового обмеження з відрахуванням в доход держави 15 відсотків із суми грошового забезпечення.

ОСОБА_4 визнано винним у застосуванні насильства щодо підлеглого.

Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.

Близько 10 години 30 хвилин 17 березня 2009 року в приміщенні службового кабінету ОСОБА_4, невдоволений відмовою касира фінансово-економічного відділу ОСОБА_5 відповісти перед ревізором за виявлений під час перевірки надлишок грошей, наніс останній удар долонею лівої руки у вухо та силоміць утримував її обома руками за плечі, перешкоджаючи залишити кабінет.

В апеляції підсудний вважає рішення суду постановленим з порушенням норм процесуального права, а висновки, викладені у вироку, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим просить вирок скасувати, а справу закрити за відсутністю події злочину.

В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_4 посилається на те, що обвинувачення ґрунтується лише на показах потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і судово-медичних даних, які є суперечливими між собою. На думку апелянта, не враховані судом зацікавленість потерпілої в конфлікті, її поведінка, а також гострі неприязні стосунки між ними протягом всього періоду сумісної служби. Крім того, підсудний вказує на неправомірність звернення потерпілої до лікарів госпіталю, а не до медичного пункту частини, на самовільне залишення нею території військової части відразу після конфлікту, звернення до командира частини з рапортом і до лікарів лише наступного дня, а до прокуратури через місяць.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення ОСОБА_4 на підтримання своєї апеляції, думку прокурора, який просив залишити вирок суду без зміни, а також; перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає залишенню без зміни з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_4 у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які об’єктивно викладені у вирокові.

Твердження підсудного про незаконність судового рішення, яке на його думку ґрунтується лише на непослідовних поясненнях потерпілої і свідків не відповідає дійсності.

З матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2004 року ОСОБА_5 звернулася до військового прокурора Феодосійського гарнізону із заявою про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 з підстав застосування останнім до неї насильства у вигляді удару долонею лівої руки у праве вухо та утримування руками за плечі (т. 1 а.с. 19).

Перевіряючи згадані в заяві потерпілої обставини події, суд правильно послався на свідчення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були ретельно досліджені на досудовому та судовому слідстві, знайшли своє підтвердження та збігалися за змістом між: собою.

Так, свідок ОСОБА_6 - ревізор, в судовому засіданні (т. 2 а.с. 81) пояснив, що біля 11 години 17 березня 2009 року він підійшов до дверей кабінету № 28 і почув шум та розмову на підвищених тонах. Коли він відкрив двері кабінету, то з нього вибігла ОСОБА_5.

Допитаний в якості свідка заступник командира частини з виховної роботи ОСОБА_7 пояснив, що в першій половині дня 17 березня 2009 року він розмовляв з ОСОБА_5, яка була в стані емоційного збудження: червоне обличчя, жестикуляція, вологі від сліз очі. Потерпіла пояснила, що ОСОБА_9 «підняв на неї руку». Наступного дня, 18 березня, у госпіталі в присутності заступника командира частини ОСОБА_10 ОСОБА_5 пояснила, що прийшла на. прийом до ЛОР-лікаря оскільки у неї боліло вухо після нанесеного ОСОБА_9 удару (т.2 а.с. 78-79).

З пояснень в суді свідка ОСОБА_8 - ЛОР-лікар, видно, що 18 березня 2009 року до нього звернулася ОСОБА_5 зі скаргами на дзвін в усі, послаблення слуху внаслідок удару рукою по вусі ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 83-84).

Об’єктивних підстав для сумнівів щодо правдивості пояснень потерпілої та свідків судом першої інстанції не встановлено. Колегія суддів військового апеляційного суду також не вбачає підстав для визнання згаданих доказів недостовірними.

Викладені у вироку докази на доведеність вини ОСОБА_4 та їх оцінка відповідають вимогам ст. 334 КПК, яка вказує, що мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного та інше.

Не відповідає викладеному у вироку й думка ОСОБА_4 про неврахування судом поведінки потерпілої під час конфлікту, гострі неприязні стосунки між ними протягом всього періоду сумісної служби.

Так, в судовому слідстві достатньо повно досліджені всі обставини справи, у тому числі, що сприяли скоєному і окрім обвинувального вироку відносно ОСОБА_4 суд ухвалив окрему постанову щодо причин й умов, що сприяли злочину.

Вказані обставини також були враховані й при призначенні винному міри покарання із застосуванням ст. ст. 69 і 58 КК України.

Посилання ОСОБА_4 на те, що потерпіла звернулася до лікарів госпіталю, а не до медичного пункту частини, самовільно залишила на деякій час територію військової части відразу після конфлікту, звернулася до командира частини з рапортом і до лікарів лише наступного дня, а до прокуратури через місяць, колегія суддів військового апеляційного суду оцінює як такі, що не впливають на

правильність прийнятого судом першої інстанції рішення відносно доведеності його вини у застосуванні насильства щодо підлеглого.

Отже, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що при розгляді даної справи істотних порушень процесуального права допущено не було, а висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 відповідають обставинам справи.

На підставі викладеного та керуючись от. ст. 365,366,377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду

УХВАЛИЛА:

Вирок військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону від 21 липня 2009 року відносно ОСОБА_4 залишити без зміни, а апеляцію підсудного - без задоволення.