Справа № 11-27/2009
Головуючий у суді 1-ої інстанції ПРОТАСОВ В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2009 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого ЛЕСЯ В.І.,
суддів ЮНЕНКА М.О., КУПЕЛЬСЬКОГО А.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил України ПОЛІВАНОВА С.М., захисника ОСОБА_3,
розглянула у судовому засіданні в апеляційному порядку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3, на вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 16 березня 2009 року, яким військовослужбовця військової частини А1215, капітана
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Таранівка Змієвського району Харківської області, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимого, на військовій службі з липня 1998 року,
засуджено за ч. 1 ст. 355 КК України до обмеження волі строком на 1 (один) рік, і на підставі ст. 58 того ж Кодексу замість обмеження волі призначено службове обмеження для військовослужбовців строком на 1 рік з відрахуванням з суми його грошового забезпечення в доход держави 10%.
В доход держави суд стягнув з ОСОБА_4 563,4 грн. судових витрат, які складаються із суми, витраченої на проведення товарознавчої експертизи.
ОСОБА_4 визнано винним у примушуванні до виконання цивільно-правових зобов’язань - договору позики з погрозою пошкодження майна потерпілого, за наступних, як зазначено у вироку, обставин.
В липні 2008 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 п’ятнадцять тисяч гривень, які той зобов’язався повернути в вересні того ж року. ОСОБА_4 неодноразово звертався до останнього з вимогою повернути борг. Оскільки ОСОБА_5 не зміг вчасно повернути кошти, ОСОБА_4 запропонував йому зустрітися на території військової частини, де він проходив військову службу.
3 лютого 2009 року близько 11 години ОСОБА_5 на автомобілі «Міцубісі Аутлендер» державний номер НОМЕР_1 заїхав на територію військової частини. З метою примусити ОСОБА_5 до виконання цивільно-правових зобов’язань ОСОБА_4 заволодів ключами та документами на зазначений автомобіль та пред’явив останньому вимогу про повернення коштів до 14 години того ж дня, погрожуючи продати автомобіль на запасні частини, тобто пошкодити майно. На прохання потерпілого повернути майно, ОСОБА_4 відмовився виконати його вимогу. ОСОБА_5, сприймаючи погрози ОСОБА_4 дійсними та реальними, в той же день звернувся з заявою до правоохоронних органів.
В апеляції засуджений ОСОБА_4 та його захисник не погоджуються з вироком, просять його скасувати, а справу закрити за відсутністю складу злочину.
В обгрунтування своїх доводів апелянти посилаються на те, що в ході досудового слідства підозрюваний ОСОБА_4 був допитаний в якості свідка, а огляд місця події проведений в порядку відтворення обстановки та обставин події. Крім того, на їх думку, висновки суду викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді КУПЕЛЬСЬКОГО А.В., пояснення захисника ОСОБА_3 на підтримання апеляції, думку прокурора, який пропонував залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає зміні з наступних підстав.
Органи досудового слідства звинувачували ОСОБА_4 у вимаганні чужого майна під погрозою насильства над потерпілим, обмеження його права розпоряджатись автомобілем чи його пошкодженням, а також у самовільному, всупереч встановленому законом порядку заволодінням чужим майном автомобілем «Міцубісі Аутлендер» вартістю 129481,35 грн., ключами та посвідченням водія, талоном попереджень, технічним паспортом на автомобіль, тимчасовим реєстраційним талоном, що спричинило ОСОБА_5 значної шкоди. Зазначені дії кваліфікували за ч. 2 ст. 189 та ст. 356 КК України.
При попередньому розгляді справи, суд першої інстанції', кримінальну справу відносно ОСОБА_4 по ст. 356 КК України закрив, в зв’язку з відсутністю скарги потерпілого.
Встановивши в ході судового слідства, що дії ОСОБА_4 були направлені не на заволодіння чужим майном, а на примушування потерпілого до повернення боргу, з погрозами розукомплектувати автомобіль на запасні частини, тобто пошкодити майно потерпілого, суд перекваліфікував дії ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 189 КК України на ч. 1 ст. 355 КК України.
Між тим, як на досудовому слідстві, так і в суді, ОСОБА_4 в пред’явленому обвинувачені винним себе не визнавав і незмінно пояснював, що ОСОБА_5 добровільно передав йому автомобіль, документи на нього та ключі, як гарантію повернення боргу. Крім того, ОСОБА_4 пояснював, що погроз про знищення чи пошкодження майна він ОСОБА_5 не висловлював.
Потерпілий ОСОБА_5, в ході судового розгляду, показував, що 3 лютого 2009 року близько 11 години він на автомобілі «Міцубісі Аутлендер» державний номер НОМЕР_1 з дозволу командування частини заїхав на територію військової частини А1215. ОСОБА_4, з метою примусити його до повернення боргу, заволодів ключами та документами на зазначений автомобіль і залишив його на території військової частини. Пред’явивши йому вимогу про повернення коштів до 14 години того ж дня, він погрожував продати автомобіль на запасні частини.
За змістом кримінального Закону під погрозою знищення чи пошкодження майна розуміється дія виражена словами або письмово, що містить в собі можливість реального знищення майна, тобто доведення його до повної непридатності, чи його пошкодження - погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний для використання за її цільовим призначенням.
Між тим, зібрані по справі і досліджені судом докази підтверджують лише факт неправомірних дій ОСОБА_4 з автомобілем ОСОБА_5, якими потерпілому заподіяна значна шкода, а доказів примушування останнього до виконання цивільно-правових зобов’язань - договору позики, з пред’явленням потерпілому погроз пошкодження чи знищення його майна не встановлено.
Згідно зі ст. 356 КК України кримінальна відповідальність за самоуправство настає за самовільне всупереч установленому законом порядку вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якщо такими діями була заподіяна значна шкода його інтересам або інтересам власника.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 самовільно розпорядився автомобілем ОСОБА_5, вартість якого, за висновком експерта товарознавця, складає 129481,35 грн.
Однак суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини злочину, вчиненого ОСОБА_4, дав неправильну юридичну оцінку його діям.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 КПК України кримінальна справа про злочин, передбачений ст. 356 КК України, порушується не інакше як за скаргою потерпілого.
Як вбачається з матеріалів справи, приводом до порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 була заява ОСОБА_5. Вимоги про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності потерпілий підтримав також під час судового слідства (а. с. 229 ).
За таких обставин, колегія суддів військового апеляційного суду дії ОСОБА_4 перекваліфіковує з ч. 1 ст. 355 КК України на ст. 356 того ж кодексу, як самоправство.
Посилання апелянтів на те, що в ході досудового слідства підозрюваний ОСОБА_4 був неправомірно допитаний в якості свідка, а огляд місця події проведений з порушенням вимог ст. ст. 190,191 КПК України суперечить вимогам кримінально-процесуального закону.
Відповідно до ст. 43-1 КПК України підозрюваним визнається, особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину чи до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
З лютого 2009 року, в день порушення кримінальної справи, ОСОБА_4 не був затриманий за вчинення злочину і до нього не було застосовано запобіжний захід, тому органи досудового слідства допитали його в якості свідка, роз’яснивши йому вимоги ст. 63 Конституції України.
Відповідно до ч. 5 ст. 191 КПК України огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, а також їх пред’явлення проводиться на місці події. Органи досудового слідства під час огляду місця події пред’явили ОСОБА_4 вилучені предмети та документи, і в протокол огляду записали його відповіді щодо цих речей. Тому, огляд місця події органами досудового слідства також проведено без порушень вимог ст. ст. 190,191 КПК України.
Необгрунтованою є думка апелянтів, що висновки суду про винність засудженого, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд не прийняв до уваги пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які бачили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спокійно розмовляли на території' військової частини.
Як вбачається з показів зазначених осіб, вони дійсно бачили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розмовляли між собою, але змісту розмови не чули, потерпілий
також не давав пояснень про те, що розмова між ним та ОСОБА_4 відбувалась на підвищених тонах. Тому зазначені пояснення свідків не можуть спростувати висновки суду про винність засудженого.
На підставі викладеного, враховуючи конкретні обставини справи, зменшення об’єму обвинувачення, а також, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, до вчинення злочину в цілому позитивно характеризується за місцем проживання та проходження служби, колегія суддів військового апеляційного суду вважає за необхідне призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 356 КК України.
Керуючись ст. ст. 366,367,371,373 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду Військово—Морських Сил,
УХВАЛИЛА:
Вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 16 березня 2009 року відносно ОСОБА_4 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 355 КК України на ст. 356 того ж кодексу, за якою призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
В решті вирок залишити без зміни.