справа № 11-20/2009
головуючий у суді 1-ї інстанції Коваленко В.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2009 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Юненка М.О., Нікітіна Г.В.,
за участю військового прокурора Дніпропетровського гарнізону полковника юстиції Бухтіарова Г.В., захисника - адвоката ОСОБА_3.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією військового прокурора Дніпропетровського гарнізону на постанову військового місцевого суду того ж гарнізону від 3 березня 2009 року, якою кримінальну справу відносно колишнього прапорщика військової частини А3336
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, раніше не судимого, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 421, ч. 2 ст. 410 КК України,
та громадянина
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року у місті Десна Козелецького району Чернігівської області, раніше не судимого,
обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410, ч. 5 ст. 27
КК України, повернуто на додаткове розслідування.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачуються у тому, що діючи навмисно, із корисних мотивів, а ОСОБА_1, із зловживанням службовим становищем при виконанні обов’язків чергового парку, групою осіб із двома невстановленими слідством особами на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (кримінальна справа виділена в окреме провадження, т. 3 а.с. 237-240), у період з 23 години 30 хвилин 3 вересня 2008 року до першої години 30 хвилин 4 вересня того ж року викрали з території парку військової частини А3336, розташованої в смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області, військове майно військової частини А1214 - п’ять автомобільних покришок з автомобілів «Урал-4320» вартістю 7 041,85 грн. та 40 літрів дизпалива вартістю 58 грн., на загальну суму - 7 099,85 грн.
Постановою військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 3 березня 2009 року вказана кримінальна справа повернута прокуророві на додаткове розслідування. Приймаючи таке рішення суд першої інстанції послався на те, що причетність ОСОБА_2. до крадіжки військового майна не встановлена, докази його винуватості носять характер припущень. У зв’язку з чим, як зазначено у постанові, потрібно встановити інших осіб причетних до крадіжки, а також транспортний засіб, на якому були вивезені колеса. Необхідно також виконати наступні дії: провести слідчий експеримент на можливість проїзду такого автомобіля за аналогічними погодними умовами до тильних воріт парку військової части А3336, з’ясувати можливість завантаження трьома особами п’яти коліс від автомобіля «Урал-4320» в кузов ГАЗ-4301, а також розшукати місцезнаходження викрадених коліс.
В апеляції та доповненні до неї прокурор вважає прийняте рішення незаконним з підстав істотного порушення судом вимог кримінально-процесуального закону.
В обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що судове слідство по справі було відновлено зі стадії останнього слова підсудного і в послідуючому будь-які обставини, які мали б значення для справи, судом не з’ясовувалися. Відновлене судове слідство проведено з порушенням прав підсудного ОСОБА_2. на захист - без участі захисника - адвоката ОСОБА_3. З метою перевірки і уточнення фактичних даних, отриманих під час судового слідства, суд мав право скористатися статтею 315-1 КПК, а не повертати справу для додаткового розслідування. Суд заздалегідь визнав невинність ОСОБА_2. у вчиненні інкримінованого йому злочину, чим допустив однобічність і необ’єктивність судового слідства.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., думку прокурора на підтримання апеляції, позицію захисника - адвоката, який просив у задоволенні апеляції відмовити, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що постанова підлягає скасуванню з наступних підстав.
Виходячи з вимог ст. 281 КПК, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
В ході судового слідства суд, дослідивши протоколи слідчих дій, вислухавши пояснення підсудного ОСОБА_2., свідків ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8. про неможливість проїзду у вересні
2008 року до тильних воріт парку військової частини А3336 автомобіля ГАЗ 4301 та завантаження у кузов вказаного автомобіля п’яти коліс від автомобіля «Урал-4320» трьома особами, прийшов до висновку про необхідність відтворення обстановки та обставин події в аналогічних умовах. Таке рішення суду прийнято без врахування наявності в Кримінально-процесуальному кодексі України статті 315-1.
Відповідно до зазначеної процесуальної норми, з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суддя мотивованою постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В постанові зазначається, для з’ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.
Як видно з протоколу відтворення обстановки та обставин події від 5 лютого 2009 року (т. 4 а.с. 85-90, ) обвинувачений ОСОБА_2 не зміг проїхати по дорозі навколо військової частини А3336 на власному автомобілі ГАЗ-4301 до тильних воріт та заявляв про невідповідність погодних умов, які були в ніч з 3 на 4 вересня 2008 року.
Приймаючи до уваги, що в зазначеному протоколі відсутні причини, чому ОСОБА_2 не зміг проїхати по дорозі, а відтворення обстановки та обставин події було проведено органами досудового слідства взимку і при інших погодних умовах ніж ті, що були на момент викрадення майна, то суд першої інстанції мав можливість в порядку ст. 315-1 КПК дати доручення прокуратурі провести слідчі дії із дотриманням вимог процесуального законодавства та в умовах наближених до реальних.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» (далі - постанова Пленуму ВС України від 11 лютого 2005 року), направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим, якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315і КПК, вчинення інших процесуальних дій.
Органами досудового слідства обвинувачення у викраденні військового майна було висунуто ОСОБА_1 і ОСОБА_2., які скоїли цей злочин у групі із двома невстановленими слідством особами на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5.
Під час судового слідства ОСОБА_1 повністю визнав себе винним у пред’явленому обвинуваченні та показав, що, перебуваючи черговим парку військової частини А3336, за попередньою домовленістю із громадянином ОСОБА_2 у ніч з 3 на 4 вересня 2008 року скоїв крадіжку військового майна - п’яти коліс з автомобілів «Урал-4320» та 40 літрів дизельного пального. Для приховування крадіжки громадянин ОСОБА_2 привіз на своєму власному автомобілі ГАЗ-4301 п’ять
аналогічних коліс із зношеними протекторами та з допомогою двох невідомих ОСОБА_1 осіб на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 поміняв колеса. Дизельне пальне було залито в паливний бак автомобіля ГАЗ-4301, а зняті з Уралів колеса були завантажені в цей автомобіль й вивезені в невідомому напрямку.
На досудовому слідстві і в суді ОСОБА_2 своєї вини не визнав, посилаючись на непричетність до скоєного ОСОБА_1. Свою позицію обґрунтовував тим, що в ніч з 3 на 4 вересня 2008 року він знаходився вдома. Оскільки, на початку вересня 2008 року його автомобіль ГАЗ-4301 був технічно несправним, а дорога до тильних воріт парку у зазначений період була розбита важкою технікою і непридатна для проїзду, то він не мав можливості під’їхати до місця події. Не має у нього й знайомих за ім’ям ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які нібито допомагали завантажувати викрадені колеса.
Кримінальна справа відносно осіб на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5, за ознаками злочин, передбаченого ч. 2 ст. 410, ч. 5 ст. 27 КК, виділена в окреме провадження (т. 3 а.с. 237-240) в порядку, передбаченому ст. 26 КПК.
Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства при розслідуванні обставин скоєного приймалися заходи щодо встановлення і розшуку інших осіб, в тому числі зі складу добового наряду військової частини А3336, які могли бути причетні до викрадення військового майна.
Оскільки виділення в окреме провадження справи відносно осіб на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не може негативно відбитися на повноті дослідження і вирішення справи, а матеріали справи не містять об’єктивних даних про причетність інших осіб до скоєного, то вимога суду про встановлення причетності когось іншого до скоєння цього злочину є безпідставною.
З огляду на вказані обставини, рішення суду про повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти і неправильності досудового слідства є передчасним, здійсненим без повного використання судом можливостей судового слідства.
За ч. 3 ст. 319 КПК, коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи, суд з своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення про відновлення судового слідства та повернення справи на додаткове розслідування було прийнято з порушенням порядку, встановленого Кримінально-процесуальним кодексом України, у зв’язку з чим не може вважатися законним.
Як вбачається з протоколу судового засідання (т. 5 а.с. 124) і постанови суду від 3 березня 2009 року (т. 5 а.с. 44-45) за клопотанням підсудного ОСОБА_2. в останньому слові про повернення справи на додаткове розслідування, суд відновив судове слідство. Заслухавши думку підсудних та прокурора, без проведення будь-яких слідчих дій, суд виніс постанову про направлення справи на додаткове розслідування.
З огляду на викладене слід зазначити, що відновлення судового слідства здійснено судом не для додаткового дослідження обставин справи, як визначено законом, а лише для з’ясування думки підсудного ОСОБА_1 і прокурора про направлення справи на додаткове розслідування. При чому проведено судове слідство було без участі адвоката ОСОБА_3. та без з’ясування думки підсудного ОСОБА_2. про проведення таких дій без участі його захисника, що слід визнати порушенням прав підсудного на захист.
Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року, повертаючи справу на додаткове розслідування, суд не вправі наперед вирішувати питання про формулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці в ході додаткового розслідування.
Разом із тим, пояснення ОСОБА_2. про невизнання себе винним, непричетність до викрадення коліс, про знаходження на час інкримінованого йому злочину вдома суд визнав правдивими і такими, що співпадають з поясненнями свідків ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_6. та з іншими матеріалами справи. В наслідок цього суд прийшов до висновку про недоведеність участі підсудного у викраденні військового майна з 3 на 4 вересня 2008 року з території військової частини А3336. Навпаки, пояснення ОСОБА_1, на переконання суду першої інстанції, є надуманими і такими, що суперечать здобутим у суді доказам, спростовуються поясненнями зазначених вище свідків та іншими доказами. Посилаючись на результати відтворення обстановки та обставин події, суд зазначив про неможливість проїзду автомобіля ГАЗ-4301 по дорозі навколо частини до тилових воріт парку та підняття трьома особами колеса від автомобіля Урал, вагою 165 кг., для завантаження у кузов автомобіля ГАЗ-4301.
Тобто суд, в порушення вимог закону, наперед вирішив питання про обсяг обвинувачення та доведеність вини одного підсудного й недоведеність участі у викраденні майна другого.
Враховуючи викладене, слід зробити висновок, що судом першої інстанції при винесенні постанови про повернення справи на додаткове розслідування були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а тому зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно повно й всебічно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення з урахуванням наявних у справі обставин та доводів наведених в апеляції прокурора.
Що стосується прохання апелянта про передачу справи до іншого суду, то задоволенню воно не підлягає, оскільки суперечить положенням ст. 37 КПК про розгляд справи в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.
Оскільки прокурором в резолютивній частині ставилося питання про скасування постанови суду та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд в іншому складі суду до іншого суду, то апеляція підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365,366,377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
УХВАЛИЛА:
Апеляцію військового прокурора Дніпропетровського гарнізону, який затвердив обвинувальний висновок по кримінальній справі відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2., задовольнити частково.
Постанову військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 3 березня 2009 року про повернення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2. на додаткове розслідування скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в тої же суд в іншому складі.