У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Мельника Ю.М.,
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Рівному на постанову Рівненського міського суду від 21 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівному Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення Управління Пенсійного Фонду України в м. Рівному, зобов’язання призначити і виплатити пенсію ,
в с т а н о в и л а :
Постановою Рівненського міського суду від 21 січня 2010 року визнано дії Управління Пенсійного фонду України у м. Рівному щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 23 жовтня 2009 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України „Про прокуратуру” незаконними.
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у м. Рівному зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, час проходження ОСОБА_1 військової служби з 01 серпня 1986 року по 19 грудня 1994 рік (8 років) на посаді курсанта Львівського вищого військово-політичного училища і посадах осіб офіцерського складу у Збройних Силах України та призначити і виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України „Про прокуратуру” з дати подання ОСОБА_1 заяви про призначення даного виду пенсії, тобто з 23 жовтня 2009 року.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, відповідач просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Свої доводи обґрунтовував тим, що відповідно до ч.1 ст. 50-1 ЗУ „Про прокуратуру” прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку.
Згідно з ч. 5 ст. 50-1 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про прокуратуру” № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Апелянт вказував, що ОСОБА_1 правомірно зараховано до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи на прокурорсько-слідчих посадах у військовій прокуратурі з 19 грудня 1994 року по 1 жовтня 2008 року, тому призначити пенсію за вислугою років згідно з ЗУ „Про прокуратуру” Управління не мало законних підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
При розгляді справи судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно послужного списку час проходження позивачем військової служби з 1 серпня 1986 року по 23.10.2009 року (момент звернення до пенсійного фонду) становить понад 22 роки, із яких: з 01.08.1986 р. по 28.06.1990 р.- навчання у військовому училищі та в подальшому з 31.08.1990 р. по 19.12.1994 р. проходження військової служби у ЗС України на офіцерських посадах ( 8 років);
з 19.12.1994 р. по 01.10.2008 року - на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури (13 років 9 місяців 12 днів).
Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно із частиною 5 статті 50-1 зазначеного Закону, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, строкова військова служба та інші види трудової діяльності. Надаючи оцінку вказаній нормі суд першої інстанції підставно надав пріоритет у застосуванні ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в силу якої час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, оскільки пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому, в силу ст. 2 Закону до видів військової служби віднесено військову службу за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів.
Тому враховуючи, що позивач у період з 01.08.1986 р. по 19.12.1994 р проходив навчання у військовому училищі та в подальшому військову службу у ЗС України на офіцерських посадах ( 8 років), колегія суддів вважає, що наведене свідчить про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог та віднесення часу навчання та служби до прокурорського стажу позивача.
Окрім вказаного, вирішуючи питання про можливість зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років часу навчання у військовому училищі та в подальшому проходження військової служби у Збройних Силах України на офіцерських посадах, суд апеляційної інстанції виходить із того, що визначальною підставою у цьому випадку є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій, для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат. Основним та спеціальним актом законодавства, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В силу ч. 1 ст. 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 2 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Оскільки проходження строкової військової служби за призовом було і є обов'язком громадянина, ухилення від якого тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, то будь-які обмеження трудових та соціальних, в тому числі пенсійних прав особи, пов'язані з проходженням такої служби, недопустимі. Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції про задоволення вимог адміністративного позову є законним та обґрунтованим і не спростовується доводами апеляційної скарги.
Враховуючи вказане, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам у справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду без змін.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Рівне Рівненської області відхилити.
Постанову Рівненського міського суду від 21 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно. Вона може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: