Справа №2-1932/10

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    15 червня 2010 року                                 м. Полтава

    Ленінський районний суд міста Полтави у складі:

Головуючого – судді  Кононенка С.Д.,

при секретарі – Кожедуб М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом  до ОСОБА_2  про визнання права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем і відповідачем 19 лютого 2010 року були укладені 2 попередні договори оренди: 1-й –нежитлової будівлі магазину з прибудовою, літ.А-1, А 1 -1, на І поверсі приміщення 1 поз.1, загальною площею 15,5 м2 , приміщення 2 поз. 1ч5, загальною площею 90,7 м 2 , приміщення 3, поз. 1, загальною площею 6,6 м2 , всього по літ.А-1, А 1  -1 загальна площа 112,8 м 2, літ. а – ганок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та 2-й – житлового будинку, загальною площею 120 м2 , що розташований АДРЕСА_2. На умовах, встановлених цими попередніми договорами, позивач та відповідач погодили до 20 березня 2010 р. укласти основні договори оренди нежитлової будівлі магазину з прибудовою та житлового будинку. Основний договір оренди нежитлової будівлі магазину з прибудовою мав бути укладений строком на 2 роки, орендна плата мала складати 1500,00 грн. на місяць, з корегуванням на індекс інфляції. Основний договір оренди житлового будинку мав бути укладений строком на 2 роки, орендна плата мала складати 1500,00 грн. на місяць, з корегуванням на індекс інфляції. Незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов укладення основних договорів оренди, листом від 09 березня 2010 року відповідач повідомив про свою відмову від укладення основних договорів оренди, мотивуючи її  тим, що дані технічного паспорту на нежитлову будівлю магазину з прибудовою, що є предметом  одного з попередніх договорів, не відповідають правовстановлюючому документу, а на житловий будинок в м. Полтаві позивач  взагалі не надав жодних документів, а тому останнього не можна вважати власником вищезазначених об’єктів нерухомості.

Позивач вважає дії відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, однак, подав до суду нотаріально засвідчену заяву про те, що він визнає позовні вимоги та просить суд розглянути цивільну справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково.

Відповідно до статті 114 Цивільного процесуального кодексу України: „Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. ” З матеріалів справи вбачається, що основна частина нерухомого майна знаходиться в м. Полтава.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна сторона має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 19 лютого 2010 року були укладені 2 попередні договори оренди: 1-й - нежитлової будівлі   магазину з прибудовою, літ.А-1, А 1 -1, на І поверсі приміщення 1 поз.1, загальною площею 15,5 м2 , приміщення 2 поз. 1ч5, загальною площею 90,7 м 2 , приміщення 3, поз. 1, загальною площею 6,6 м2 , всього по літ.А-1, А 1  -1 загальна площа 112,8 м 2, літ. а – ганок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1   та 2-й – житлового будинку, загальною площею 120 м2 , що розташований АДРЕСА_2. Відповідно до п.1.1. попередніх договорів оренди, позивач та відповідач зобов’язалися до 20 березня 2010 року укласти основні договори оренди нежитлової будівлі   магазину з прибудовою та житлового будинку. Однак укладені вони не були, оскільки відповідач відмовився від їх підписання у зв’язку з тим, що позивачем не надало правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на вищевказані об’єкти нерухомості.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, у тому числі є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно зі ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Враховуючи викладене вбачається, що укладення позивачем та відповідачем попередніх договорів є правочинами, які породжують для них викладені в цих договорах зобов’язання.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У той же час, ст. 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Зі змісту попереднього договору оренди нежитлової будівлі магазину з прибудовою від 19 лютого 2010 року вбачається, що у відповідача відсутні будь-які підстави стверджувати про наявність порушень позивачем своїх зобов’язань за цим договором.

 Відповідач безпідставно ставить під сумнів належність позивачу на праві власності зазначеної у попередньому договорі нежитлової будівлі магазину з прибудовою, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новокримська, 2 в, оскільки, згідно договору купівлі-продажу ВВЕ № 419465,  зареєстрованого в реєстрі за № 4-3122 05.06.2004р. та посвідченого нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори № 7 Котенок Т. В., право власності на нежитлову будівлю літ. А-1, поз.1-3, загальною площею 54,6м2, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новокримська, буд. 2 в, належить позивачу. Згідно договору оренди земельної ділянки від 11.06.2009 року, серія першого бланку ВМЕ № 795374, серія другого бланку ВМЕ № 795375, зареєстрованого в реєстрі за № 2027, посвідченого нотаріусам Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І. П., ОСОБА_1 отримала в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0159 га,  зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 12101100000:07:200:0096.

Позивач, користуючись правами власника нежитлової будівлі № 2 в за власні кошти без отримання на це належного дозволу здійснив його загальне переобладнання, у 2010 році добудував прибудову та змінив функціональне призначення даної нежитлової будівлі, у зв’язку із чим, її загальна площа стала 112,8 м 2 ,  тобто була збільшена на 58,2 м 2 .

У відповідності до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу або певним чином затвердженого проекту.

Виходячи з викладеного вбачається, що належна позивачу нежитлова будівля магазину з прибудовою, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новокримська, 2 в   є об’єктом самочинного будівництва.

Частиною 5 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

20.04.2010 року ТОВ „Інжиніринг-правопроект” (Ліцензія серія АВ № 316949, дата видачі 20 червня 2007 р. № 9-л,  строк дії з 20 червня 2007 р. по 20 червня 2012 р.) було проведено обслідування і оцінку технічного стану нежитлової будівлі магазину з прибудовою, літ.А-1, А 1 -1, на І поверсі приміщення 1 поз.1, загальною площею 15,5 м2 , приміщення 2 поз. 1ч5, загальною площею 90,7 м 2 , приміщення 3, поз. 1, загальною площею 6,6 м2 , всього по літ.А-1, А 1  -1 загальна площа 112,8 м 2, літ. а – ганок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.    Згідно даного обслідування та висновку основні несучі конструкції (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться в нормальному і задовільному стані і придатні до подальшої експлуатації за функціональним призначенням та відповідають категорії К-1 та К-2.

Здійснивши переобладнання нежитлової будівлі, добудову прибудови та зміну її функціонального призначення, позивач здійснив розпорядження своєю приватною власністю і не порушив права інших осіб.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності на даний об’єкт нерухомості.

Враховуючи те, що відповідно до статті 61 Цивільного процесуального кодексу України: „Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу”, відповідач правомірно відмовився від укладання договору оренди житлового будинку, розташованого в районі будинку № 20 по вул. Лисенка в м. Полтава, оскільки позивачем не було надало жодних документів, що підтверджують право власності на нього. В судовому засіданні такі документи представник позивача також не надав, пояснивши суду, що вони знаходяться в стадії підготовки.

У зв’язку  із тим, що позивач не довів наявність права власності на житловий будинок, що знаходиться в м. Полтава, суд вважає неможливим визнати за позивачем право власності на нього.

Відповідно до п.10 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, рішення суду про визнання права власності є правовстановлюючим документом і підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.

На підставі вищенаведеного, керуючись, ч.2 ст. 8, ст. ст. 11, 16, 202, 317, 319, 328, ч.1,5 ст.376, 392, 509, 525, 526, 615, 635 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю магазину з прибудовою, літ.А-1, А 1 -1, на І поверсі приміщення 1 поз.1, загальною площею 15,5 м2 , приміщення 2 поз. 1ч5, загальною площею 90,7 м 2 , приміщення 3, поз. 1, загальною площею 6,6 м2 , всього по літ.А-1, А 1  -1 загальна площа 112,8 м 2, літ. а – ганок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, без додаткових актів введення в експлуатацію.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                  ( підпис )                                            С.Д. Кононенко

ВІРНО: Суддя Ленінського районного

Суду м. Полтави                             С.Д. Кононенко