З А О Ч Н Е   Р І Ш Е Н Н Я                   Справа   №2-563/10  

           І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

01 липня  2010 року                                               м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі: головуючого – судді Карпушина Г.Л., при секретарі – Пільщиковій      І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про перерахунок та виплату коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області з позовом до управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про перерахунок та виплату коштів.

В позовній заяві вказував, що він є інвалідом 3-ї групи, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС – 1 категорії, має статус інваліда війни 3-ї групи і знаходиться на обліку в УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації в Полтавській області. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат.

В листопаді 2009 року, вказував позивач, він звернувся із заявою до УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації в Полтавській області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області з проханням провести перерахунок та виплатити, йому не доплачені суми:  щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2009 роки; разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік. 20. та 26 11.2009 року він отримав відповіді в яких йому було відмовлено в перерахунку, з посиланням на те, що всі виплати йому проводилися відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи», вказував позивач, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент здійснення виплат, отже, за 2005-2009 роки йому повинна була нарахована та виплачена допомога на оздоровлення у таких розмірах : 2001 р. – 472 грн.; 2002 р. – 660 грн.; 2003 р. – 820 грн.; 2004 р. – 820 грн.; 2005 р. – 1160 грн., 2006 р. – 1500 грн., 2007 р. – 1680 грн., 2008 р. – 2420 грн., 2009 р. - 2500 грн., а всього – 12032 грн. Сума різниці недоплати становить 11564 грн. 50 коп..

Крім того, вказував позивач, відповідно до ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” йому, як інваліду війни 3-ї групи, повинна виплачуватися щорічно грошова допомога до 5 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, а відповідачами у 2009 році неправомірно виплачена вказана грошова допомога у розмірі 380 грн. відповідно до Постанови КМ України № 211 від 18.03.2009 року. Позивач в позовній заяві вказував, що згідно Закону України „Про державний бюджет на 2009 рік” від 26.12.2008 року № 835-УІ розмір мінімальної пенсії за віком на 2009 рік становить 498 грн., тому йому, як інваліду війни 3-ї групи, відповідач повинен нарахувати та виплатити у 2009 році щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, тобто 3486 грн. ( 498 х 7). Сума різниці недоплати становить 3106 грн.  

Позивач просив визнати неправомірною відмову відповідачів у здійсненні перерахунку та виплати йому допомог, зобов’язати УПСЗН зробити перерахунок та виплатити йому недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2009 роки в розмірі 11564 грн. 50 коп., недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік у розмірі 3106 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, але подав заяву з проханням слухати справу у його відсутність, одночасно зазначив, що він позов підтримує та прохає його задовольнити.    

Відповідач управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області свого представника не направили з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений про час і місце слухання справи, про що свідчить поштове повідомлення, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність не подавав. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, врахувавши позицію осіб, які не з’явилися, дослідивши матеріали справи та належно оцінивши всі зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав .

З матеріалів справи та наявних в ній доказів судом встановлено наступне.

Позивач є інвалідом війни 3-ї групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням інваліда війни Серія НОМЕР_1 від 03.04.1998 року та посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи  Серія НОМЕР_2 від 09.11.1993 року із вкладкою до нього №045059 від 12.06.2001 року, а також висновком МСЕК.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали   внаслідок Чорнобильської катастрофи».

    Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до 1 категорії та інвалідам ІІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат. Згідно із ч.7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення протягом 2001 - 2005 років, суд вважає їх такими що підлягають до задоволення, з таких підстав .

Положення ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» набрали законної сили 20.06.1996 року та протягом 2005 року не змінювалися, не конституційними не визнавалися, а тому відповідач, на протязі вказаного часу, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, повинен був діяти у відповідності до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто нараховувати і проводити виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення в 2006 році, суд вважає їх такими що не підлягають до задоволення, з таких підстав .

Положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», дія ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була зупинена. Положення зазначеного закону неконституційними не визнавалися та діяли відповідно протягом 2006 року. Таким чином, відповідно до вищезазначених Закону, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надаючи перевагу Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплати щорічної допомоги на оздоровлення в 2006 році.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення протягом 2007-2009  років, суд вважає їх такими що підлягають до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп2007 у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нараховувати та здійснювати позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення  у розмірі, що відповідає чотирьом мінімальним заробітним платам.

З 01.01.2007 року по 09.07.2007 року конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали, внаслідок ліквідації на Чорнобильської АЕС був встановлений певними нормами Закону України «Про Держаний бюджет України на 2007 рік» та постанови КМУ №562 від 12.07.2005 року. Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік, правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли.

Відповідно до п. п. 11 п. 28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  викладено в наступній редакції: « Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на   Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна  допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України» .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № №10-рп2008, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. п. 11 п. 28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нараховувати та здійснювати позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення  у розмірі, що відповідає чотирьом мінімальним заробітним платам.

З 01.01.2008 року по 22.05.2008 року конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали, внаслідок ліквідації на Чорнобильської АЕС був встановлений певними нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та постанови КМУ №562 від 12.07.2005 року . Таким чином, відповідач, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік, правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01. по 22.05.2008 року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли. Між тим, особи, які протягом визначеного часу не отримали виплату щорічної допомоги на оздоровлення, або така допомога їм була сплачена після 22.05.2008 року, останні мають право на її отримання у розмірі, встановленому базовим законом, а саме частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Беручи до уваги викладене, та те, що позивач щорічну допомогу на оздоровлення в 2007 році отримав у серпні 2007 року, а у 2008 році отримав у грудні місяці,  в 2009 році ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діяла в редакції, яка набула чинності після прийняття рішення Конституційним Судом України за № №10-рп2008 від 22.05.2008 року, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення.  

Частиною 4 ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що щ орічно до 5  травня  інвалідам  війни  виплачується  разова грошова допомога   у розмірах:  інвалідам ІII групи - семи мінімальних  пенсій за віком.

Відповідно до п. п. 2 «б» п. 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ч.4 статті 13  Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” викладено в наступній редакції: "Щорічно до  5  травня  інвалідам  війни  виплачується разова грошова допомога у розмірах,  які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень,  встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № №10-рп2008, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. п. 2 «б» п. 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ч.4 статті 13  Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, здійснити нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги до 5 травня у розмірі, що відповідає  семи мінімальним  пенсіям за віком .

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно з положенням ч. 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, на думку суду, при визначені позивачу розмірів щорічної допомоги на оздоровлення,  щорічної грошової допомоги до 5-травня, в період часу із 09.07. по 31.12.2007 року, із 22.05. по 31.12.2008 року, та протягом 2009 року; підлягають застосуванню положення ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 13 „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та постанов Кабінету Міністрів України №.№ 836 від 26.07.1996 року, 562 від 12.07.2005 року та 211 від 18.03.2009 року, які суттєво обмежують і погіршують конституційні права позивача.

Згідно ст. 8 ЦПК України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання виплат.

Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.  Органом соціального захисту населення за місцем проживання позивача є управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області. Також ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам – за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Беручи до уваги викладене вище, на думку суду, вимоги позивача про визнання неправомірними дії У правління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області щодо залишення без задоволення звернення останнього від 13.11.2009 року – є законними, ґрунтують на вимогах чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення. Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед  позивачем.

Крім того, відповідачем, в порушення  ст. 10 ЦПК України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності зі ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.    

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги позивача щодо виплати йому щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у визначених ним грошових сумах   задоволенню не підлягають, оскільки нарахування допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення, і суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Зважаючи на викладене вище, те, що судом позов позивача задоволено та те, що сторонами питання про відшкодування їм судових витрат не ставилося, суд не вбачає підстав для їх стягнення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про перерахунок та виплату коштів задовольнити частково.

    Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області  неправомірними.

    Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області  провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005, 2007-2009 роки  ОСОБА_1  відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат із врахуванням проведених виплат.  

    Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області  провести перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги  до 5-травня ОСОБА_1  за 2009 рік  відповідно до ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, виходячи з встановленого законом  мінімального розміру пенсії за віком, визначеного ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», із врахуванням проведених виплат.

        В решті позовних вимог ОСОБА_1   відмовити.

    Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Хорольський районний суд Полтавської області  шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Головуючий: