Справа№2а-22/10
копія
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2010 року м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі :
головуючого судді – Кононенка С.Д.,
при секретарях – Муравйовому Ю.І., Гарест О. М., Кожедуб М.В.,
за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідачів Потапової Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу адміністративного судочинства за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», Міністерства оборони України, третя особа: Державне казначейство України про стягнення грошової компенсації за невидане продовольче забезпечення та надбавки за безперервну службу, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», Міністерства оборони України, третя особа: Державне казначейство України про стягнення компенсації за невидане продовольче забезпечення з 11.03.2000 року по 12.12. 2007 року у сумі 39 586,36 грн., враховуючи розмір компенсації у сумі 27 079,28 грн. та індексу інфляції за несвоєчасну сплату продовольчого забезпечення у сумі 12507,08 грн., надбавки за безперервну службу з 01.05.2003 року по 01.12. 2005 року в сумі 18 031,37 грн, враховуючи розмір боргу по невиплаченій надбавці у сумі 11 812,75 грн. та індекс інфляції за несвоєчасну сплату надбавки за даними Державного комітету статистики України у сумі 6 218,62 грн. та зобов'язання Державного Казначейства України виплатити вищезазначені кошти.
В позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що проходив дійсну військову службу у Полтавському військовому інституту зв'язку до 12.12.2007 року і знаходився в цей час на продовольчому та грошовому забезпеченні у вказаному інституті. На думку позивача, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» від 12.03.1996 року № 316 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» він був протиправно позбавлений виплати грошових та компенсаційних витрат, пов’язаних з проходженням військової служби. На підставі вказаних нормативно-правових актів позивач просив суд визнати дії відповідачів незаконними та неправомірними та стягнути на його користь грошову компенсацію за невидане продовольче забезпечення та надбавки за безперервну службу з урахуванням інфляції за весь строк прострочення виплат .
У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі, пояснення суду надали аналогічні за змістом з позовною заявою.
Представник відповідача 1 та відповідача 2 надала суду письмові заперечення (пояснення)позову, де вказала, що позивачам у зазначений ними період не видавався продовольчий пайок та грошова компенсація замість нього у зв'язку з тим, що відповідно до п.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11.03.2000 року дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них призупинено. Зазначений Закон не скасований, Конституційним Судом України неконституційним не визнаний, а тому на сьогоднішній день діє, а відтак позовні вимоги позивача є неправомірними. Щомісячні надбавки за безперервну службу у Збройних силах України з 01.05.2003 року по 01.03.2005 року були виплачені позивачу відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача є неправомірними.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у Полтавському військовому інституту зв'язку 12.12.2007 року.
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення в примусовому порядку компенсацій та надбавок, що, на його думку, були йому виплачені не в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку щодо вимог позивача про виплату компенсації за неодержане продовольче забезпечення за період з 11.03.2000 року по 12.12. 2007 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема продовольчого забезпечення у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням характеру і умов службової діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці мають право одержувати за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, за їх бажанням, грошову компенсацію.
Пунктом 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, який вступив у дію з 11.03.2000 року призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них. Зазначений Закон не скасований. Конституційним Судом України неконституційним не визнаний, а тому він діє.
За наведених обставин дії відповідачів у частині невидачі позивачам продовольчого забезпечення у період з 11.03.2000 року по 12.12. 2007 року та невиплату грошової компенсації замість нього є правомірними, а вимоги позивача про стягнення 39 586,36 грн. на його користь безпідставними та не підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку щодо вимог позивача про виплату йому надбавки за безперервну службу в сумі 18 031,37 грн. за період з 01.05.2003 року по 01.12. 2005 року, суд зазначає наступне.
Згідно Указу Президента України від 05.05.2003 року № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та управління державної охорони України за безперервну службу» (втратив чинність згідно Указу Президента України від 18 грудня 2007 року №1234/2007) Міністрові оборони України надано право встановлювати та виплачувати з 01.05.2003 року військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності залежно від стажу роботи : понад 5 років - до 10, понад 10 років - до 30. понад 15 років - до 50, понад 20 років - до 70, понад 25 років - до 90 відсотків. Порядок і умови виплати зазначених надбавок визначається Міністром оборони України.
Виходячи з даної норми, за Міністром оборони України закріплюється право, а не обов’язок встановлення визначеної надбавки. Приймаючи відповідне рішення про встановлення розміру надбавки Міністр оборони України діяв у межах повноважень наданих законами та іншими нормативно-правовими актами України, так як встановлював їх у межах граничних розмірів, передбачених Указом від 05.05.2003 року № 389/2003, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Фактичні виплати надбавки за безперервну військову службу ОСОБА_1 у період з травня 2003 року по грудень 2005 року були здійснені у розмірах, відповідно до рішення Міністра оборони України на підставі телеграм № 146/1/11/26, №146/1/11/463, 146/1/11/530, 146/1/11/201, що не оспорювалися сторонами у судовому засіданні, а тому вимоги позивачів в цій частині є також безпідставними та не підлягають задоволенню.
Вимоги позивача про стягнення суми інфляції у розмірі індексу інфляції за несвоєчасну сплату продовольчого забезпечення у сумі 12 507,08 грн. та індекс інфляції за несвоєчасну сплату надбавки за безперервну службу за даними Державного комітету статистики України у сумі 6 218,62 грн. не підлягають задоволенню, оскільки судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення компенсації за не отримане продовольче забезпечення та надбавку за безперервну службу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положеннями Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, Указу президента України № 389 від 05.05.2003 року «Про надбавки військовослужбовцям ЗСУ, МВС України, Адміністрації ДПС України та Управління ДО України за безперервну службу» ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71,158 - 163 КАС України, суд , -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», Міністерства оборони України, третя особа: Державне казначейство України про визнання дій неправомірними, стягнення грошової компенсації за невидане продовольче забезпечення в сумі 39 586,36 грн., боргу по виплаті недоплаченої надбавки за безперервну службу у сумі 18 031,37 грн. та про зобов'язання Державного казначейства України відрахувати з рахунків відповідачів кошти для погашення заборгованості перед фізичною особою ОСОБА_1 у сумі 57 617,73 грн. відмовити у повному обсязі за безпідставністю.
Постанову може бути оскаржено до Харківського апеляційного Адміністративного суду через Ленінський районний суд міста Полтави, шляхом подачі на протязі 10 днів з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження та подачі апеляційної скарги в 20-ти денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Ленінського районного
суду м. Полтави (підпис) С.Д. Кононенко
Вірно: Суддя Ленінського районного
суду м. Полтави С.Д. Кононенко