Справа № 2-570/10

Р І Ш Е Н Н Я

  І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

06 липня 2010 року                                                  м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі: головуючого – судді Карпушина Г.Л., при секретарі – Пільщиковій І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області про зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області. В заяві вказував, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом війни 3 групи по захворюванню, пов’язаному із виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державна пенсія призначається із заробітку за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але не може бути нижчою 6 мінімальних пенсій за віком для інваліда 3 групи.

Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу повинна бути призначена додаткова пенсія в розмір 50 % мінімальної пенсії за віком, як інваліду 3 групи.

Враховуючи викладене, позивач просив зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі провести перерахунок його пенсії та відповідні виплати у розмірах передбачених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ст. 28 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період часу із 01.11.2009 року по даний час  у зв’язку із збільшенням розміру мінімальної пенсії за віком.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, але подав заяву в якій прохав справу слухати у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та прохав їх задовольнити.

Відповідач Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області в судове засідання свого представника не направили, але подали заяву, в якій прохали справу слухати у їх відсутність, позовні вимоги позивача не визнали, подавши заперечення.

Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи та належно оцінивши всі зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 14.11.1992 року із вкладкою НОМЕР_2 та посвідченням серії НОМЕР_3 та довідками МСЕК.

Враховуючи зазначений статус позивача, останній із 01.11.2009 року одержує пенсію на підставі статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року № 796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали   внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв’язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів 3 групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам 3 групи - у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523. Ця постанова є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Доводи відповідача про те, що ними позивачу правомірно, протягом зазначеного періоду, нараховувалася і виплачувалася додаткова та основана пенсія відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами внесеними Законом України № 107-VI від 28.12.2007 року та Постанов Кабінету Міністрів України № 1 «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03.01.2002 року, № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28.05.2008 року та № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 року, на думку суду, сформовані на підставі неправильного розуміння змісту вказаних норм чинного законодавства, спростовуються наданими доказами та матеріалами справи, а тому не можуть бути застосовані судом при прийняті рішення. Вказаний висновок суду зроблено на підставі наступного.

Дійсно станом на 01.01.2006 року діяли норми закріплені Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету». Згідно п. 2 вказаної постанови пенсії, надбавки, підвищення та додаткові пенсії з 01.01.2002 року обчислювалися, виходячи з розміру 19 грн. 91 коп.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 року внесено зміни до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема змінено розміри державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю в бік зменшення, визначивши її у процентах прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З дотриманням зазначених змін, які були внесені Законом України № 107-VI від 28.12.2007 року, фактично прийняті Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року (взамін ПКМУ № 1 від 03.01.2002 року).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпунктів 12, 15, 17 пункту 28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до ч. 2 ст. 152  Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що до 01.01.2008 року та з 22.05.2008 року відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу основну та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю, передбачені ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності деяких норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач до 01.01.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючих норм ст.ст. 50, 54 вказаного вище Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, на думку суду, при визначені розміру: основної пенсії позивача протягом періоду часу із 01.01.2006 року по даний час, та додаткової пенсії позивача протягом періоду часу із 01.01.2004 по даний час, підлягають застосуванню ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанов Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які суттєво обмежують і погіршують конституційні права позивача.

Вихідним критерієм розрахунку основної та додаткової пенсій позивачу, в даному випадку, на думку суду, виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказаний висновок суду зроблений на підставі того, що за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України № 1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Доводи відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовувати прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, як розмір мінімальної пенсії за віком, під час обчислення зазначеного виду пенсії позивачу немає підстав, є необґрунтованими, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання пенсії в розмірі, передбаченому ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Беручи до уваги викладене вище, на думку суду, вимоги позивача про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок основної пенсії та додаткової пенсій, із 01.11.2009 по даний час, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови Кабінету Міністрів України № 523 від 30.05.1997 року «Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи», підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Зважаючи на викладене вище, те, що судом позов позивача задоволено та те, що сторонами питання про відшкодування їм судових витрат не ставилося, суд не вбачає підстав для їх стягнення.

На підставі наведеного та керуючись статтями ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 10, 60, 81, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області про зобов’язання провести перерахунок та виплату пенсій задовольнити повністю.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 01.11.2009 року по даний час, виходячи з встановленого законом мінімального розміру пенсії за віком, визначеного ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Г о л о в у ю ч и й: